Найцікавішою темою останніх передолімпійських днів залишається допінгова історія російських спортсменів.
В останні роки масштабні спортивні форуми стали своєрідною візитною карткою країн з економікою, що стрімко розвивається. Із держав так званого об’єднання «БРІКС», куди входять Бразилія, Росія, Індія, Китай та ПАР, чемпіонат світу з футболу чи Олімпіаду не організовували хіба що індуси.
Реалії українського футболу такі, що майстровиті футболісти сьогодні в ньому не затримуються. Знайти собі місце під вітчизняним футбольним сонцем пристойним виконавцям iз кожним роком стає все важче.
Великий спорт і політика вже давно крокують поруч. Взаємозалежність одного від іншої можна було побачити не раз.
Заступаючи в лютому на пост керівника української прем’єр-ліги, виконавчий директор ФФУ Володимир Генінсон говорив, що його мета на новому місці роботи: створення привабливого футбольного продукту, який можна було б продавати за кордон.
Що зроблено вночі, проявиться вдень — кажуть англійці. Детективно-скандальна історія, що розгорнулася навколо допінгових проб російських олімпійців у Сочі, просто ідеально демонструє логіку цієї народної мудрості.
Навіть без примхливого лідера вітчизняного тенісу Олександра Долгополова, котрий знову відмовився грати за «синьо-жовтих» у Кубку Девіса, українська збірна здобула перемогу над австрійськими тенісистами й пробилася до «плей-оф» Світової групи, де 16-18 вересня позмагається за місце в еліті.
В останні роки так сталося, що серйозних здобутків на турнірах із серії «Великого шолома» вдавалося досягати хіба що нашим юніорам.
Перевіряючи свою готовність до лондонської Олімпіади-2012, на чемпіонаті Європи, що передував тим Іграм, українські легкоатлети здобули 15 медалей різного ґатунку.
