Є пропозиція: скоротити кількість народних депутатів, які сидять на народній же шиї, до 250. А ще краще — до 239. Дуже вже злагоджено й швидко вони в такій кількості працюють, а головне, наявність інших двох і з гаком сотень однаково жодної ролі не відіграє, думка їхня нікого не цікавить, їхні «меншовицькі» голосування нічого не вирішують, а отже, не мають сенсу... То навіщо ж Україні утримувати аж 450 законодавців?

Є в Миколи Гоголя повість «Вечір напередодні Івана Купала» — «бувальщина, розказана дячком ***ської церкви». Після народних гулянь минулого тижня цю історію на новий лад можуть розповідати кілька тисяч мешканців Полтавщини, здебільшого — Шишацького району й села Гоголеве (колишня Яновщина), де народився великий письменник. Адже саме тут відбулися вже 19-тi Купальські ігри, які цього разу набули неймовірного розмаху й мали перерости у фестиваль під назвою «Етноліто».

Четверговий ранок у роботі Верховної Ради почався доволі мило. Як уже писала «УМ», Партія регіонів зняла блокаду трибуни і заявила, що опозиції та коаліції вдалося домовитися. Тепер ясно, що їхній мирний тон був зовсім невипадковим...

Ну ось і посидів Віктор Янукович із Віктором Ющенком за одним столом. Бо ж так йому хотілося, що Віктор Федорович напередодні без Віктора Андрійовича — як Наомі Кемпбелл без 10 тисяч доларів: друга і з ліжка не встане, перший і на переговори не прийде... Хоча може бути й таке, що «блакитно-білий» лідер просто надто буквально розуміє геометричні епітети, тому прийти на «круглий стіл» у Верховній Раді, який насправді має відверто прямокутну форму, йому не дозволило почуття прекрасного. Учора ж у президентському секретаріаті на Януковича чекав ідеально круглий в усіх сенсах стіл — і зустріч відбулася. Щоправда, станом на 16.00, коли верстався цей номер «УМ», нічим конструктивним не завершилася. Але ж був іще не вечір, а після 18-ї переговори парламентських лідерів (на зустрічі, окрім Віктора Януковича, були присутні Юлія Тимошенко, Роман Безсмертний, Олександр Мороз і Петро Симоненко) планувалося продовжити.

Є у творчій скарбниці нашого дотепного народу приказка, згідно з якою нелюбов однієї особи до іншої відображається в небажанні навіть природні потреби справляти в радіусі кілометра одне від одного. Простіше кажучи, «так його не люблю, що навіть с.... на одному полі не сяду». Але в політиці, як відомо, все не як у людей. І, скажімо, в сяючій білою плиткою парламентській вбиральні хтось із лідерів «синьо-білої» опозиції може спокійнісінько пристроїтися поруч котрогось із керманичів «помаранчевої» більшості, даючи журналістам чоловічої статі чудовий привід вихвалятися перед колегами-жінками ситуативним «дзюрчанням у такт» із, приміром, «дуетом» суто умовних Януковича і Єханурова. Натомість коли йдеться про можливість тим самим політикам сісти за один стіл, вони десять разів подумають, перш ніж погодитися. Здавалося б, таку добру ідею ініціював Президент і підхопили «коаліційні» парламентарії — сісти й розв'язати всі суперечки з опозицією за «круглим столом». Але не склалося. Чи то не підійшов асортимент «закусок», де замість бутербродів із чорною ікрою планувалося «поглинати» чергові нудні папери, чи то компанія комусь не сподобалася, але призначене вчора на 11-ту годину засідання «круглого столу» завершилося черговим «пшиком». Навіть більше — черговим, тепер уже розширеним ультиматумом, який за принципом «найкращий захист — це напад» висунула провладній коаліції опозиційна меншість.

Неспроможність народних обранців перейти від політичних ігор до нормальної роботи вже не лише нам із вами сидить у печінках, а й вельми негативно впливає на державу, фактично позбавлену законодавчого органу влади. Тож позавчора, після кількох днів блокування Партією регіонів парламентської трибуни, Президент закликав фракції Верховної Ради негайно сісти за стіл переговорів й «розрулити» протистояння у ВР. Віктор Ющенко пообіцяв виконати і «свою роль у врегулюванні такого типу протистояння», але «винятково конституційним способом». «Зараз є хороша нагода зрозуміти: демократія вигідна всім — і тим, хто виграв, і тим, хто програв. Але демократія може функціонувати лише коли є повага до закону і правил. На цьому спіткнувся український парламент», — зауважив В.Ю. І висловився за те, аби і процедура обрання Голови ВР та призначення Прем'єр-міністра, і розподіл парламентських комітетів між фракціями відбувалися винятково в передбачений Конституцією та регламентом спосіб.

Довгоочікувану коаліцію створено, кандидатури Прем'єр-міністра і Голови Верховної Ради фактично узгоджено (принаймні так здавалося), але віз і нині там — робота парламенту так і не починалася. Цього разу, щоправда, гальмом на шляху законодавчого прогресу виступили не «помаранчеві» «більшовики», а «синьо-білі» опозиціонери, які ще два тижні тому звинувачували саме нинішніх коаліціонерів у тому, що ті, оголошуючи нескінченні перерви, не дають спраглим до законотворчої діяльності «регіоналам» працювати. Однак від вівторка саме фракція Партії регіонів повністю заблокувала ВР, себто її президію, трибуну і систему «Рада», так що фракції більшості, прийшовши з наміром ухвалити бодай якісь рішення, упіймали облизня.

Таки сталося. Якщо сильно захотіти, то ніякі забобони не залякають: 22 червня 2006 року в Україні створена перша прописана в Конституції парламентська коаліція. Увійшли до неї три політичні сили: Блок Юлії Тимошенко, Соціалістична партія і «Наша Україна» - та сама, яка напередодні божилася, що 22 червня, в річницю початку Великої Вітчизняної війни, такого важливого документа не підпише.

Сьогодні новообрана Верховна Рада, яка вже другий місяць, по суті, б'є байдики, знову матиме шанс розпочати нарешті нормальну роботу. Оптимісти (якщо вони ще залишилися) сподіваються, що саме сьогодні таки буде створено парламентську коаліцію, яка покладе край неробству й хаосу у владі. Якими кольорами райдуги переливатиметься це довгоочікуване політичне дітище - інше питання. Відповідь на нього, швидше за все, цього дня ми таки не отримаємо.

Проти України йде війна. І цього разу ворог, якому саме існування такої держави, як Україна, заважає гірше більма в оці, схоже, налаштований на перемогу більш ніж серйозно. Чому саме тепер, коли до влади нібито прийшов нарешті такий довгоочікуваний український Президент, у нашій державі розгорнувся справжній антиукраїнський шабаш, а всі телеканали сусідньої країни, з якою ми так прагнули дружити, що аж вшанували її першим офіційним візитом новообраного гаранта Конституції, зриваючи голос, прямим текстом віщають про те, що Україна - «іспокон вєков» російська територія, що саме існування такої держави на карті світу є «історічєскім нєдоразумєнієм» тощо?