Позавчора біля будівлі посольства США в Києві невідомий чоловік, обливши себе двома літрами бензину, погрожував актом самоспалення. На доказ своєї відчайдушної готовності він розмахував запальничкою. Стурбована охорона американської амбасади негайно викликала міліцію. Діалог потенційного самогубці та правоохоронців увінчався успіхом — останнім вдалося переконати чоловіка відмовитися від відчайдушного кроку.

Стусове плем'я — так охрестив письменник Євген Сверстюк цьогорічних лауреатів премії імені Василя Стуса. Їхніх шанувальників десь на годину затримали величезна сльота і лапатий густющий сніг. Але частина, як і було домовлено, прийшла все ж у київський Будинок учителя на вісімнадцяту. Наслідок — трьох переможців нагороджували протягом трьох годин. Талантом, актуальною присутністю в культурному полі та громадською позицією в 2003 році вирізнилися художниця Іванна Крип'якевич, письменник Кость Москалець та композитор і виконавець Тарас Компаниченко. Голова журі Євген Сверстюк зауважив: «Із тисячі людей дуже важко було вибрати трьох. Ми проминули Ніну Матвієнко, Людмилу Сеникіну, Михайла Хейфіца. Нечасто я відчуваю себе таким безпорадним».

Хтось знає Слободяна як народного депутата, хтось — як активіста Української народної партії, що входить до блоку «Наша Україна», хтось — як президента найбільшої української компанії-виробника пива ЗАТ «Оболонь», але в душі Олександр В'ячеславович завжди був і залишається футболістом. Тому не випадково доля звела його пивзавод із однойменним футбольним клубом «Оболонь», тим самим, який у першому колi посів у вищій лізі несподівано високе шосте місце. Тож наша сьогоднішня розмова — про футбол, про те, як він пасує до пива, про перспективи «Оболоні» і про молодих футболістів, які ростуть як у командах, так і в родині «під патронатом» суто української пиво-безалкогольної компанії.

Того вечора 50-річному мешканцю села Орлове Мелітопольського району чимось не догодила дружина, і він заходився лупцювати бідолашну. Побоями сварка не завершувалася: задовольнивши свій садистський апетит, чоловік виштовхав закривавлену жінку на вулицю.

Фанат кумиру — друг, товариш і... співавтор. Ось так, перефразовуючи відоме, можна охарактеризувати ті зворушливо-плідні стосунки між музикантами та меломанами, які, як пересвідчуємося знову й знову, міцніють і прогресують. Ми вже писали про кілька кліпів, які для «Скрябіна» з власної ініціативи зробив один шанувальник-юзер, про конкурс сценаріїв до нового відео, що його на своєму сайті влаштували «Танки на майдані Конго»... А ось вам і ще один доказ того, що прихильники для своїх кумирів здатні не лише овації на грані психозу влаштовувати — вони й співавторами у творчості можуть бути.

Нещодавно всі ЗМІ зарясніли повідомленнями: популярна українська співачка Катя Бужинська розлучилася з Юрієм Квєлєнковим. Чоловіком, який практично вивів молоду і невідому дівчинку на сцену, став її продюсером-Пігмаліоном. Яким же було здивування журналістів, коли на презентації нового кліпу Бужинської «Жінка-матадор» екс-подружня пара з'явилася під ручку, та ще й виявилося, що продюсер нового відео — Юрій. Квєлєнков провів презентацію кліпу, розповів зігнаним в актову залу «кулька» (КНУКіМ) студентам подробиці зйомок і кілька разів наголосив на тому, що такої талановитої актриси і співачки, як Катя, він ніколи не зустрічав і, мабуть, не зустріне. Найєхидніші студенти в залі відзначили, що, мабуть, це приємно слухати «Катьчиній новій пасії», молодому чоловікові, який приїхав на презентацію з Бужинською і, схоже, є її теперішнім бойфрендом.

Пам'ятаєте свої дитячі сни? Веселий карнавал, таємничий незнайомець попереду, ви біжите за ним, наче за невловимою мрією, і, прокинувшись, так і не можете зрозуміти: наздогнали його чи зник прекрасний незнайомець — відкритий фінал.

9 лютого у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Лондоні відбудеться прем'єра нового документального фільму The Beatles First US Visit («Перший візит «Бітлз» до США»), який присвячений 40-й річниці першого виступу легендарного британського квартету на американському континенті. Цього ж дня у всіх країнах світу ця стрічка надійде у музичні крамниці у записі на цифрових відеодисках (DVD).

Минулий рік устодвадцятьп'яте довів, що без понтів на нашу естраду годі й потикатися. Це вам не інститут шляхетних панянок, де навчають гарних манер, розвивають таланти й на іспитах на особисті якості мамзель зважають також. А тому майте ви хоч сім октав діапазону — без кліпу-провокації про успішну кар'єру можете навіть не мріяти. Більше того, подібного роду кіновитвори музичного мистецтва мусять бути регулярними, інакше рентабельність цього процесу дорівнюватиме нулю.

Ганна Омелянівна Буба, яка мешкає у селі Золоте Дубровицького району Рівненської області, скаржиться, що у Пенсійному фонді її не хочуть визнавати ветераном війни. «Я — уродженка Київської області, — пише пані Ганна. — Під час війни в 1944 році працювала в колгоспі, про що маю документи. В 1949 році за направленням Міністерства освіти я поїхала працювати в Рівненську область, де і проживаю в цей час. Коли вийшов Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про який ви писали, я на нього не звернула уваги. А коли моя колега з Хмельницької області, яка теж за направленням приїхала на Рівненщину на вчительську роботу, отримала статус учасника війни, я почала оформляти документи». Проте пільг нашій читачці так і не дали. «Коли я звернулася за консультацією до Пенсійного фонду Дубровицького району, — розказує Ганна Омелянівна, — мені відповіли, що цей закон не поширюється на Рівненську і Волинську області. А як же тоді Хмельницька і Тернопільська, де цей закон діє?».