Поки обласні керманичі Луганщини заганяли міськводоканали у свіжостворене монопольне об'єднання «Луганськвода», ДП «Луганський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації» проводив перевірку водопостачальних підприємств на відповідність їхньої продукції держстандартам. Висновок, принаймні для споживачів, невтішний: у 2003 році 24 з 30 водоканалів стандартів не дотримувалися. Мало того, співробітники центру з сумом констатували, що в останні роки спостерігається погіршення якості питної води в кранах луганців і мешканців області.

Ми вже писали про те, які пристрасті вирують в обласному центрі у зв'язку з намірами міської влади впровадити кардинально змінену нову маршрутну мережу для автобусів. Щоправда, нині вони до пори до часу вгамувалися. Не в останню чергу завдяки заяві міського голови Івана Куліченка про неприпустимість впровадження нової маршрутної мережі з такою кількістю зауважень від мешканців міста.

Тувалу — маленька острівна держава, що загубилася в південних водах Тихого океану між Гаваями та Австралією.Сумарна площа дев'яти атолів, з яких складається Тувалу, — 26 тисяч квадратних кілометрів, що дорівнює нашій Вінницькій області. Серед найменших держав світу Тувалу посідає четверте місце — після Ватикану, Монако і Науру, також острівної країни в Океанії. Навряд чи хтось знав би про існування держави-ліліпута, якби не дві обставини: по-перше, Тувалу загрожує цілковите зникнення з географічної карти, а по-друге, не підозрюючи, ми згадуємо про Тувалу щоразу, використовуючи інтернет-домен tv, що донедавна був власністю цієї держави на кшталт українського ua.

Раз на чотири роки найбільші міста нашої планети за право стати господарем чергових Олімпійських ігор ведуть не менш затяту боротьбу, ніж потім спортсмени за олімпійські нагороди на спортивних аренах міста-переможця. Як відомо, цьогорічні Олімпійські ігри пройдуть з 13 по 29 серпня в Афінах — столиці країни, яка подарувала світу олімпійські змагання. Афіни мали сім років на підготовку до ігор, але на початок березня, тобто за 160 з лишком днів до великої події, Олімпійський стадіон та плавальний басейн залишалися без даху, марафонська траса — невимощеною, будівництво олімпійського містечка для учасників ігор — незакінченим. За п'ять місяців до церемонії відкриття ігор Афіни скидаються на великий будівельний майданчик, на якому головним господарем є хаос, зазначає агенція «Ассошіейтед Пресс». І жартує, що лише Зевс може тут чимось зарадити.

Остання церемонія вручення «Оскара», як, утім, і попередня, відзначилася не лише святковим настроєм її учасників та легким розчаруванням телеглядачів, а й напруженим очікуванням організаторів. Річ у тім, що чи не вперше після в'єтнамської війни номінанти на найпрестижнішу кінонагороду грозилися в разі перемоги не лише дякувати мамам-татам-режисерам, а й жорстко критикувати президента за воєнні дії, цього разу — в Іраку. Найбільше непокоїв розпорядників церемонії Шон Пенн, якому дісталася премія за найкращу чоловічу роль, однак, на їхнє щастя, актор лише натякнув на свою незгоду з політикою Джорджа Буша й вирішив не псувати Білому дому настрій. А коли «Оскара» за найкращу роль серед жінок отримала Шарліз Терон, усі взагалі зітхнули з полегшенням — від цієї дамочки точно можна було не чекати політичних випадів.

Реклама (навіть негативна) — це, як відомо, рушій торгівлі. І зайвим доказом правдивості цієї тези став успіх фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», про сюжет якого «УМ» уже не раз розповідала — це, як стверджує автор проекту, детальне відтворення подій довкола суду над Ісусом Христом та його розп'яття. Варто було католицькій церкві зародити дискусію щодо відповідності цієї стрічки нормам християнської етики, як увага до «Страстей» значно зросла. А коли суперечка прихильників і противників фільму переросла в дебати між різними конфесіями й віросповіданнями та цілі конференції з приводу доцільності або недоцільності виходу творіння Гібсона-режисера на широкий екран, народ просто схибнувся й масово рвонув до кас кінотеатрів.

Якісні й гарні тканини завжди цінувалися дорого. Але матерія, яку витчуть із ниток австралійських фермерів братів Гудричів, вочевидь, за ціною перевершить навіть найкоштовніший шовк чи парчу. Та що там — невеликий мішок самого лише напівфабрикату, тобто волокна для цих ниток, коштує більше, ніж кілька дорогих автомобілів! Адже двоє австралійців, що займаються розведенням тонкорунних овець, виробили найтонше у світі вовняне волокно — його товщина складає всього лише 11,9 мікрона (це приблизно 1/5 перетину людської волосини). Один мікрон — це, як відомо, тисячна частина міліметра. Зазвичай для виробництва найтонших кашемірових тканин використовується вовна завтовшки 14—16 мікронів, а середня товщина австралійської вовни становить 20 мікронів. Щоб виростити овечок-рекордсменок із надтонким руном, брати Гудричі збудували розкішний «сарай», який жартома назвали Wooldorf Astoria (перекласти це словосполучення досить складно, однак за звучанням воно нагадує назву дорогого «шерстяного» готелю). У цьому «п'ятизірковому» загоні й живуть дорогоцінні тварини, які ніколи не пасуться просто неба. Більше того — овець оберігають від будь-яких стресів і годують спеціальними стравами (!), рецепти яких становлять сувору таємницю.

Як відомо, одна з бід Росії — дурні. Про дуреп начебто нічого не згадується. Тому варто голосувати за Хакамаду.

До «Парнасу на Видубичах» Яків Сазонов уперше прийшов, коли йому виповнилося два роки. «Ми сиділи удвох і розповідали уривок з «Причинної» Шевченка, син тримав мене за руки і за вуха, — згадує його мама, пані Любов. — У три роки він уже всю поему знав напам'ять». Пані Люба має четверо дітей. Найменшому, Якову, зараз сім років, п'ять iз них він вивчає поезію. «Оскільки у школі тільки на уроках українська, то вдома вечорами я начитувала поетичні тексти середульшій, Марійці, щоб вона «насичувалася» мовою, а Яків слухав, — розповідає Любов Сазонова. — Через два тижні він підійшов і сказав: «Мамо, а як це — орел вийняв карі очі на чужому полі, а біле тіло вовки з'їли?». Кажуть, що дітям шкідливо слухати «такі жахи». Але по телебаченню й не таке показують. А тут справді словом твориться вражаюча картина, майже в кожному рядку нова: «Реве та стогне Дніпр широкий»... «Додолу верби гне високі»... «Горами хвилі підійма».

У пам'яті українців, які належать до родини народів древньої досередземноморської античної культури, зберігаються імена і образи великих синів і дочок ще задовго до Київської Русі. Деякі вже стали легендарними і навіть міфічними. Їх глибоко шанують, і на прикладі їх служіння своєму народу виховувалися численні покоління. Проте хто спроможеться назвати будь-який народ, який так глибоко, до святості, шанував і навіть обожнював реальну людину? Нею став Тарас Шевченко. Хто спроможеться назвати когось іншого? Образ Шевченка ще з часів кріпацтва був у кожній хаті України поряд з іконами біблійних святих. І всі вони були не куплені, а створені самими господарями українських осель. Мальовані, різьблені, вишиті чи гаптовані, на власноруч тканому полотні. А поряд з образами — наша національна Біблія — «Кобзар». Тарасові твори, як молитву, знали напам'ять, бо читали уголос усією родиною.