У тих полтавців, які ще сумнівалися, що президентська кампанія-2004 буде напрочуд брудною й «чорною», останні сумніви в цьому зникли ще напередодні старту передвиборчої боротьби. «Допомогли» переконатися в тому, що певні сили не зупиняться ні перед чим, аби не втратити владу, антиющенківські листівки-фальшивки, якими в ніч із 1-го на 2 липня знову закидали Полтавщину. Цього разу «компромат» стилізований під відкритий лист голови Соціалістичної партії Олександра Мороза «до громадян України». Зовні ці папірці нагадують справжні листівки соціалістів зі зверненнями їхнього лідера до співвітчизників: аналогічні шрифти, вихідні дані, макетування, є фото Олександра Олександровича на рожевому тлі (хоча у фальшивці воно інше, не надто презентабельне). Щоправда, народний депутат, перший секретар Полтавського обкому Соцпартії Степан Бульба, котрий минулої суботи влаштував у обласному центрі прес-конференцію з цього приводу, знайшов й інші формальні відмінності фальсифікованої листівки від «натурпродукту». І повідомив, що, за даними соціалістів, цю брудну паперову «бомбочку» молодики торбами розносили як по під'їздах багатоквартирних будинків, так і по найвелелюдніших громадських місцях, включаючи вокзали. Причому про подібні знахідки повідомляли не тільки з різних районів Полтавської області, а й із сусідніх Сумщини та Харківщини.

Ця історія справила на мене неабияке враження. Можливо, відіграла свою роль абсолютно спокійна та адекватна поведінка людини, яку після пережитої нею трагедії намагаються насильно помістити до психіатричної лікарні, роблячи з героя нашої публікації не лише винуватця всього, що сталося, а й небезпечного для оточуючих суб'єкта. А можливо, гостроти сюжету додало ще й те, що в «УМ» звернувся працівник міліції, який не може знайти справедливість. (Зазвичай у подібних сюжетах відбувається усе з точністю до навпаки: жаліються на міліцію, яка не визнає свою неправоту). І, нарешті, третій штрих: наш співрозмовник заявив, що перш ніж переступити поріг «УМ», він побував в інших виданнях, але там, дізнавшись, що він скаржиться, зокрема на донецьку прокуратуру, просто виставили його за двері. Не хотілось би надмірно заполітизовувати дану ситуацію, яка почалася з дорожньо-транспортної пригоди, але в матеріалі, що стоїть на шпальті поруч із цим (у ньому йдеться про вбивство Александрова) так само згадується донецька прокуратура в ракурсі не лише її бездіяльності, а й тої опіки, яку вона надає справжнім злочинцям. Але час висновків настане не раніше, ніж ми розповімо про те, що сталося рік тому, 14 липня 2003-го, зі старшим сержантом міліції, співробітником Управління державної служби охорони при УМВС України в Донецькій області Андрієм Подсєкайлом.

Коли оперативна група Бершадського райвідділу внутрішніх справ о третій годині ночі приїхала за тривожним викликом, очам міліціонерів відкрилась дещо незвична картина. На фасаді райцентрівського Будинку культури, зависнувши в повітрі на альпіністському спорядженні, на рівні вікон другого поверху орудували два верхолази. Вони вже перерізали за допомогою автогена металеві грати і намагалися спеціальними ножицями з довгими ручками перекусити з'єднувальні кільця, аби безперешкодно потрапити до магазину, розташованого в приміщенні навпроти.

9—11 липня 2004 року в Києві відбудеться Всеукраїнський молодіжний саміт ООН — 2004 «Цілі розвитку тисячоліття: розвиток когерентних партнерських відносин». Саміт збере більше 250 молодих людей — представників молодіжних організацій та самоврядування з усіх регіонів країни, які за кілька днів мають розробити конструктивні підходи для вирішення цілей тисячоліття. Останні, до речі, було затверджено 2000 року на Саміті тисячоліття главами країн-членів Об'єднаних Націй.

Відтепер на кобзі може заграти кожний, хто вміє грати на гітарі. Чернігівські майстри поєднали ці два інструменти в один. І вийшов гібрид кобзи та гітари. Корпус від стародавнього козацького інструменту, гриф та струни — від сучасної шестиструнної гітари європейського зразка. А все для того, щоб зробити національний інструмент популярним.

«Центр Леся Курбаса — відкрита зона. Приходь — фантазуй і працюй, засукавши рукави. Тобі жити у третьому тисячолітті, почни сьогодні». Цей заклик — з каталогу-есе «Центр Леся Курбаса». Рішення уряду стосовно того, що Київ мусить мати оазу нової думки, експериментального театру, фундаментальної науки, було ухвалено десять років тому. І тільки сьогодні ми маємо надію на те, що Центр нарешті завершить свій аварійно-будівельний марафон довжиною у дев'ять років — і розпочне у власному приміщенні своє, сказати б, стаціонарне існування. А за час життя «на вулиці» він створив «нішу», де генеруються нові ідеї, де працює і ризикує талановита молодь. У доробку Центру — 10 міжнародних конференцій, 19 вистав, деякі з них було запрошено у різні країни на гастролі й фестивалі (Франція, Канада, Росія, Австрія, Польща, Швейцарія, США та ін.). Низка науковців пройшли стажування у Королівському театрі Великої Британії. Центр видав 7 наукових монографій, серед них — книга-номінант Шевченківської премії, лауреат премії Котляревського; перша за багато десятиліть колективна монографія «Український театр. ХХ століття», побудована на принципово нових методологіях, на перетині кількох наук. Центр провів кілька етапів двох міжнародних проектів: «Майстер-класи світової режисури — Україні» та «Вільна iнноваційна академія театру».
Директор Центру Леся Курбаса, доктор мистецтвознавства і член-кореспондент Академії мистецтв України Неллі Корнієнко вважає, що ХХІ століття буде гуманітарно-природничим і на передній край вийде культура.

Сотні тисяч співвітчизників зустріли футбольну збірну Греції, яка прибула з Португалії до Афін із Кубком чемпіонів Європи. Щойно літак приземлився в афінському аеропорту, натовп, весь синьо-білий від смугасто-хрестових національних прапорів, заспівав гімн Греції. Першим із лайнера з почесним трофеєм у руках вийшов капітан збірної — Теодоріс Загоракіс, визнаний УЄФА кращим гравцем чемпіонату. За ним — тренер Отто Рехагель. Усе це грецьке телебачення транслювало в прямому ефірі. Футболісти, які отримали державні й навіть церковні нагороди, були й кумирами велелюдного свята, і його безпосередніми учасниками. А німець Рехагель по цьому подовжив контракт із грецькою федерацією до 2008 року.

Дехто вже почав хвилюватися з приводу можливого неприбуття до столиці України головного хокейного трофею —Кубка Стенлі, виграного нещодавно вихованцем київської спортшколи Русланом Федотенком із клубом «Тампа-Бей». Мовляв, ця акція — не естафета олімпійського вогню, тут щедрих спонсорів не знайдеш, та й тривати «гостини» енхаелівського трофея мають якихось півдоби, тобто часу для реклами торгових марок і державних діячів обмаль. Та й керівництво бідного, обділеного увагою українського хокею нібито не надто горить бажанням ускладнювати собі життя організаційними питаннями, пов'язаними з Федотенком, Кубком Стенлі, їх прийомом та охороною. Але нехіть Києва приймати головний приз НХЛ виявилася, слава Богу, лише чутками. Як з'ясувала «УМ», уже існує оргкомітет з організації перебування Кубка Стенлі в Україні.

Найпочесніший трофей «найшвидшої у світі гри» почав свою історію з 1892 року, коли сер Фредерік Артур, лорд Стенлі, придбав у магазині за 50 доларів приз для нагородження кращої команди канадського хокею. З 1910 року цю функцію взяла на себе Національна хокейна ліга, а з 1926-го Кубок вручають лише клубам, що входять до її складу. Кубок Стенлі не може стати власністю якоїсь команди, а вручається на певний час переможцеві розіграшу.