Спе­ци­фі­ка шах­тар­сь­кої пра­ці, на жаль, аж ні­як не вик­лю­чає не­без­пе­ки пот­рап­лян­ня лю­дей пря­мі­сінь­ко в пек­ло, на яке мит­тє­во пе­рет­во­рю­ють­ся під­зем­ні ви­роб­ки піс­ля ви­бу­ху. Са­ме та­ка дра­ма ро­зіг­ра­ла­ся у по­не­ді­лок вве­че­рі на гли­би­ні шах­ти «Крас­но­ли­ман­сь­ка» міс­та Ро­дін­сь­ке.
Як по­ві­до­мив опе­ра­тив­ний чер­го­вий цен­т­раль­но­го шта­бу дер­жав­ної во­є­ні­зо­ва­ної гір­ни­чо­ря­ту­валь­ної служ­би, ви­бух став­ся о 20.13. на го­ри­зон­ті 997 мет­рів у 11-й пів­ден­ній ла­ві, де на цей мо­мент на діль­ни­ці пе­ре­бу­ва­ли 48 гір­ни­ків. На міс­це ава­рії при­бу­ли 54 від­ді­лен­ня гір­ни­чо­ря­ту­валь­ни­ків, од­нак ме­ди­ки двох де­сят­ків бри­гад «швид­кої», які чер­гу­ва­ли на по­вер­х­ні, за­ли­ши­ли­ся май­же без ро­бо­ти. Із 12 вці­лі­лих і під­ня­тих на-го­ра шах­та­рів тіль­ки один пот­ре­бу­вав гос­пі­та­лі­за­ції. За­те до ін­ших ко­лег під зем­лею до­ля ви­я­ви­ла­ся не та­кою поб­лаж­ли­вою — до­сі гір­ни­чо­ря­ту­валь­ни­ки ви­я­ви­ли ті­ла 31 за­гиб­ло­го, а до­ля ще 5 жертв ви­бу­ху по­ки не ві­до­ма. По­шу­ко­во-ря­ту­валь­ні ро­бо­ти не при­пи­ня­ють, од­нак во­ни ус­к­лад­ню­ють­ся силь­ною по­же­жею та ве­ли­кою за­дим­ле­ніс­тю ви­ро­бок, і то­му за по­діб­них умов шан­си на по­ря­ту­нок лю­дей за­ли­ша­ють­ся при­мар­ни­ми.

Лідер «Нашої України» прибув на Івано-Франківщину по полудні минулої п'ятниці, аби саме тут, за традицією, відсвяткувати день проголошення Декларації про державний суверенітет України і здійснити черговий — тридцятий за своє життя — ритуал сходження на Говерлу. Між прес-конференцією в івано-франківському аеропорту та вечірнім прямим ефіром на місцевому телебаченні «Галичина» В. Ю. встиг поспілкуватися з понад десятьма тисячами учасників двох вічів — у Коломиї та обласному центрі Прикарпаття. Простий народ тут завжди зустрічав його з любов'ю, а тепер, після старту президентських перегонів, щира любов поєдналася з надією.

Без російських політтехнологів вибори в Україні проходили б нудно й нецікаво. Щоправда, вітчизняні гельмани й павловські виявилися непоганими учнями й активно переймають досвід російських колег, але масштаби не ті, та й «для душі» від них нічого не дочекаєшся. Хоч би тобі магазинчик сувенірів хтось відкрив, якщо вже на художню галерею, як у Марата Гельмана, коштів не вистачає...

«Мені наснилася моя Оля, я нібито запитувала її уві сні: «Донечко, скажи мені, хто тебе вбив?». Але вона тільки подивилася на мене сумно-сумно, розвернулась і пішла...». Жінка, яка розказує це, ридає так відчайдушно, що мимоволі починаєш плакати разом із нею. «Ви б бачили її рученьки...», — каже вона. 31 липня 2002 року шістнадцятирічній Ользі Анісіфоровій нанесли 53 удари ножем. Жоден із них не вбив її відразу, тож, за висновком судмедексперта, вона помирала протягом тривалого часу. І поки тривала агонія дівчини, вбивця Ольги то сидів поруч із нею, то походжав квартирою, гортаючи її зошити та щоденник і лишаючи на сторінках її ж кров, то зазирав у ванну, де навіть устиг вимитися...

Редактори модних журналів — «дєвушкі» за визначенням. Їм завжди належить бути актуальними, передовими, з тенденціями, без віку та різних там домашніх прибамбасів. І тут раптом Ірина Данилевська — співзасновниця українського тижня прет-а-порте і на той час редакторка журналу «L'Officiel -Україна» стає бабусею, у грудні минулого року в неї народився онук Кирюша. Слово «бабця» в українському контексті погано надається до асоціацій із молодими модними жінками, але є обнадійлива тенденція. Проте сімейні радощі редакторки престижного паризького журналу в Україні — не головний інформаційний привід цього інтерв'ю. Просто в березні Ірина Данилевська залишила журнал L'Officiel і придуманий нею журнал «Єва», оскільки відбулися зміни в команді власників, а в червні вже вийшло у світ нове видання — «Сезони моди», придумане і зроблене командою Ірини Данилевської і її чоловіка, видавця Володимира Нечипорука. Про нюанси фешн-журналістики і фешн-бізнесу в Україні, про те, що за глянцем і за подіумом, Ірина погодилася розповісти в ексклюзивному інтерв'ю «Україні молодій».

Відділення тимпанопластики, тобто мікрохірургічних операцій у вусі, є складовою частиною слуховідновного центру, який у 1978 році збудували на кошти, надані товариством глухих. Саме тут проводять найскладніші й найсучасніші операції з відновлення барабанної перетинки, слухових кісточок і навіть із вживлення штучного, електронного, вуха. Більшість втручань отохірурги здійснюють за допомогою потужних мікроскопів німецького виробництва, тому що слухові кісточки людини дуже дрібні. «Ми відновлюємо барабанну перетинку, звукопровідний механізм середнього вуха, тобто втрачені слухові кісточки, і таким чином можемо покращити чи відновити слух людині», — розповідає провідний співробітник відділення тимпанопластики, доктор медичних наук Олег Борисенко.

Таких осередків природоохоронної роботи свого часу в Україні побудували кілька. Сумський будинок його господарі — обласна організація Товариства охорони природи — вважали найкращим. І неодноразово підкреслювали: це наш дім, побудований за наші кошти.

«Ми хоч бачимо, чим дихаємо», — цей вислів киян, яким дехто зі столичних мешканців себе втішає, виявився занадто реалістичним — у Києві незабаром можна буде навіть «помацати» те, чим ми дихаємо. Відтак місцеві фахівці заявляють, що екологічна ситуація у столиці досягла критичної межі.

Важка й непередбачувана доля моделі. Можна десять років ходити по подіуму й час від часу з'являтися на сторінках дрібних журнальчиків, так і не зробивши собі бодай трохи вагоме ім'я у модельному світі, а можна просто йти по вулиці, натрапити на скаута відомої агенції і вже через день стати знаменитою на весь світ. Інгрід Паревік не стосується ні перше, ні друге: ця симпатична бельгійська дівчина зірок з неба не хапала, але й у «дублерках» довго не засиджувалася. Попри те, що її ім'я навряд чи щось скаже пересічному європейцю, у рідній Бельгії нею страх як пишаються, адже бачать свою співвітчизницю й на обкладинках різних «Вогів» та «Еллів», і на бігбордах з рекламою косметики Guerlain та La Perla, не кажучи вже про каталоги з різноманітними модними шмотками. Словом, моделька як моделька — досить успішна, з гарною фігурою (при зрості 176 см об'єми Інгрід становлять 89-63-90), але до слави Кейт Мосс або Летиції Касти ще рости та рости.

Коли продюсери фільмів про пригоди знаменитого спецагента 007 Джеймса Бонда заявили, що красень Пірс Броснан уже застарий для ролі найвідомішого шпигуна у світі, на роль наступного Бонда почали «сватати» всіх бодай трохи відомих, симпатичних і мужніх акторів. Постановники «бондіани», навпаки, розглядали переважно кандидатури не надто засвічених претендентів. Очевидно, щоб зекономити на гонорарі виконавця головної ролі, хоча єдиний прецедент — спроба запросити у 1969 році на зміну Шону Коннері нікому не відомого Джорджа Лезенбі — виявився провалом, а стрічка «На службі Її Величності» за його участю визнана найгіршою в усій «бондіані». Однак пошуки тривають, і, схоже, продюсери нарешті знайшли те, що шукали.