XIV Міжнародний фестиваль мистецтв «Слов'янський базар у Вітебську» стартує 15 серпня. Виконавцям, які потраплять цього року до Білорусі, неймовірно пощастило. Тому що вперше за сорок років існування Міжнародної федерації фестивальних організацій (FIDOF), до якої вже сім років входить «Слов'янський базар», її асамблея пройде у Вітебську (зазвичай проводиться в Канні), і продюсери та імпресаріо з 19 країн світу закинуть свої сіті серед фестивальної публіки. Українською прикрасою фесту стане Володимир Гришко, почесне місце — в журі. День України відбудеться 18 липня в «ямі», так на сленгу вітебчани називають престижний Літній амфітеатр. У гала-концерті майстрів мистецтв України «Повернення в майбутнє» виступлять Ніна Матвієнко, «Океан Ельзи», «Скрябін», хор ім. Верьовки, «Друга ріка», «Немо», Катя Чілі, Гайтана і сама міністр культури Оксана Білозір. Зрештою, все це фасад, блискучі лаштунки, за якими — хто б сумнівався — у нас знову скандал. Бочка дьогтю в ложці меду. А саме — заміна конкурсантів. Просто перед фінішем. Без конкурсного відбору і запізно поданими заявками. Одне слово, як завжди.
«УМ» має докази, що на місті Михайла Оленюка і Вадима Панкратова, безперечно талановитих хлопчиків, про що говорять їхні перемоги, у дитячому конкурсі мають бути інші талановиті діти — Ганна Стрижак (тезка, але не родичка кореспондента «УМ»!) і Діана Мірошниченко. Вони пройшли конкурсний відбір, їхні прізвища були затверджені міністерською печаткою і заявлені у вітебській програмі. Історія того, як відбулася підміна конкурсантів, нагадує справжній детектив.

У сусідів-поляків набирає обертів виборча кампанія. Попри коливання рейтингів, схоже, тріо найвірогідніших претендентів на найвищу посаду Польщі вже визначене: це буде польський безпартійний центрист-кардіохірург Збігнєв Реліга, «лівий» спікер Сейму Влодзімєж Цімошевич і «правий» мер Варшави Лєх Качинський. І, швидше за все, у другому турі зустрінуться двоє останніх.

Хоча загальної амністії для українських нелегальних мігрантів Чехія поки що не передбачає, тут з наступного року планують дати певні привілеї нашим кваліфікованим працівникам. Аби спеціаліст не був змушений разом з мулярами та прибиральницями щороку вистоювати черги за дозволами на працевлаштування чи перебування в країні, місцеве Міністерство праці пропонує йому взяти участь у конкурсі, перемога в якому дозволить дуже швидко отримати право на постійне проживання.

Кілька років тому серед лісу в Коростишівському районі на Житомирщині владика Житомирський і Овруцький Ізяслав потрапив в аварію. «Жигулі» — вщент, водій залишився без передніх зубів. Життя йому врятував великий камінь, який лежав на роздоріжжі. Саме він не дав машині владики «позрізати» сосни. «Мабуть, Бог захотів, аби я ще трохи походив по білому світу», — пояснює отець Ізяслав. Дивовижний порятунок наштовхнув його на думку започаткувати серед лісу Святодухівський чоловічий монастир. До речі, на Житомирщині сьогодні чотири монастирі УПЦ Московського патріархату (два з них жіночі), та два недавно заснованих — Київського патріархату.

«Головним джерелом конфліктів у світовому православ'ї є вперте намагання Московського патріархату реалізувати своє прагнення стати «Третім Римом» і посісти перше місце серед інших Православних церков, — йдеться у заяві прес-служби Київської Патріархії УПЦ КП, оприлюдненої наприкінці червня. — З цією метою керівництво РПЦ протягом останніх 60 років намагається в тій чи іншій формі досягти зміни традиційного порядку першості Константинопольського Патріархату у світовому Православ'ї».

Запитання читача: Чому кажуть, що жінці треба покривати голову в церкві, а також при молитві?
Аби дати повну відповідь на це запитання, необхідно для початку з'ясувати значення деяких символів Святого Письма, а саме що є «чоловік», «жінка» та «покров» (саме це слово використане в Посланні апостольському, що на нього посилається церковна традиція) у біблійній мові. Бо насправді Богові абсолютно однаково, чи в хустці молиться людина, чи в шапці, а чи й взагалі з непокритою головою, — за влучним висловом Григорія Сковороди: «Наче Бог — варвар, щоб за дрібницю ворогувати...» Мова тут про речі духовні, які увійшли в церковний звичай у вигляді певних емблем та ритуалів.

У Львові незабаром відкриється перший і поки що єдиний в Україні Музей пивоваріння. Відвідувачі зможуть ознайомитися не тільки з пивними експонатами, історією пивоваріння, а й скуштувати смак справжнього львівського пива, а також з головою зануритися в тонкощі процесу виготовлення напою. Не чекаючи дня відкриття, нашому кореспонденту вже вдалося побувати в музеї та багато цікавого довідатися від гіда Галини Янишівської.

Подія, що сколихнула два роки тому древній Кам'янець-Подільський, була названа гуманітарною катастрофою європейського масштабу. Тоді в культовій споруді — костелі Францисканців, у якому розміщувалося сховище міського архіву, сталася пожежа, яка призвела до катастрофічного руйнування документів Національного фонду. Серед утрачених для нащадків — 53,3 тисячі справ Подільської казенної палати, 27,6 тис. справ — Подільського губернського у селянських справах присутствія, 10,7 тис. справ — канцелярії Подільського губернатора, 9,4 тис. справ 1874—1920 рр. — міської управи. Документи останнього фонду розкривали діяльність УНР періоду, коли столицею держави був Кам'янець-Подільський.

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова та американський меценат Сергій Самборський (саме він організував лікування Насті Овчар у Бостоні) відвідали тепер уже відому на увесь світ Воронцівку. Мета їхнього візиту заслуговує окремого рядка. Разом вони спробували вмовити батька дівчинки переїхати до Києва, де вже через кілька місяців та проходитиме щонайменше дворічний курс реабілітації після тяжких опіків. До цього часу Олександр Овчар категорично відмовлявся покидати рідне село і планував дочекатися дружину зі старшою донькою у недавно придбаному будинку. Але цього разу вмовляння таки подіяли. Розчулений чоловік повідомив гостям, що заради об'єднання родини та психологічного комфорту своїх дітей готовий поступитися власними принципами і поїде туди, де буде Настя.

Тепер можна потримати в руках справжнісінький «шматочок історії», про який так багато говорили ще до моменту виходу із друку і який багатьом українцям (та й не тільки) хочеться мати у власній бібліотеці. «Помаранчева революція, як це було — хроніка перемоги» — таку назву має яскравий альманах, присвячений подіям не такого вже й далекого нашого минулого. Фотоматеріали та пояснення до них, уміщені на двох з половиною сотнях сторінок, нагадують передреволюційний контекст (починаючи від проголошення акта про незалежність України), змальовують «помаранчеві» події та дійових осіб революції. Плюс три вставки у вигляді експертної оцінки причин, перебігу та можливих наслідків революції. За словами редакторів, вони намагалися зробити альманах нейтральним, тому на сторінках книги є зображення як прибічників Януковича, так і прихильників Ющенка — без будь-яких редакційних оцінок та висновків.