На Чернігівщині цього літа нарешті створено цікавий правовий прецедент. Адже не секрет, що для того, щоб вашій дитинi поставили по закінченню школи гарну оцінку (знання не в рахунок), треба не забувати носити пакети вчителям або навіть до райвідділу освіти. Саботаж «пакетної корупції» на кшталт: «Моя дитина розумна, вчилася лише на відмінно, тож й іспити складе самотужки», нічого не дасть, а в більшості випадків лише зашкодить атестату. Але слід сподіватися, що все це минає. Принаймні у райцентрі Носівка, де й стався прецедент.

Про те, що сучасна вітчизняна медицина практикує неписані фінансові закони хабарів та тіньових розцінок за лікування, не знають хіба що немовлята. Причому білі халати беруть не тільки з пацієнтів, а й зі своїх колег: старші за рангом — із підлеглих. Проблема боротьби з цим хронічним злом, як відомо, — вчасно схопити за липку руку. В Калуші це вдалося.

До незмінних розваг літнього відпочинку на курорті іншої країни належать море, пляж, споглядання на дівчат різного ступеня обпаленості та оголеності, місцева кухня, вечірні прогулянки серед різномовного натовпу та відвідини магазинів з метою не стільки щось придбати, як порівняти асортимент товарів та ціни з українськими. Два тижні, проведені наприкінці липня в Болгарії, були для мене далеко не першими в цій країні, тому всі перераховані вище види розваг уже не мали особливої новизни. Зате цього разу цілком несподівано з'явився новий вид дозвілля — відстежування по радіо, на телебаченні та в газетах процесу... формування нового уряду. За місяць після парламентських виборів 25 червня коаліція так і не спромоглася цього зробити. Оскільки процес триває і понині, то я продовжую насолоджуватися цим марафонським видовищем звіддаля, за посередництва болгарського телебачення та інтернет-версій тамтешніх газет.
Враження таке, що навіть Україна з її напіврадянською політичною сценою такого не бачила. Наша пам'ятна «спікеріада» в порівнянні з цьогорічним формуванням уряду Болгарії може видатися милою дитячою грою.

Скарби старого священицького роду бентежать уяву любителів пригод. Про ці скарби вам неодмінно повідають гірською дорогою з Турки до Карпатського перевалу. Аякже, скарби немалі, громаджені не одним поколінням, але звичайній людині їх не побачити...

Третього серпня закінчився фестиваль російсько-українського продюсерського кіно. Пишу саме «російсько-українського», а не «українсько-російського», бо переважна більшість фільмів були російськими. У конкурсі брали участь 10 фільмів — 7 російських і 3 українських, із 18 позаконкурсних було тільки 2 українських. Ще була програма фільмів, зроблених студіями, близькими до телеканалу «Інтер» — пройшли без ажіотажу. На один день прибув генеральний продюсер «Інтеру» Влад Ряшин, як кажуть, не дивлячись, облаяв українську програму та зник.

Сідні Поллак — яскравий представник старої гвардії, що доволі успішно тримається на поверхні світового кінематографа років так із сорок. Має у своїй творчій біографії як акторські роботи («Військове полювання», «Тутсі», «Широко заплющені очі»...), так і фільми, де він виступив режисером («Загнаних коней пристрілюють, чи не так?», «Тутсі», «Якудза», «З Африки» — ця картина отримала сім «Оскарів», та інші). Його ж останній фільм, «Перекладач», який нещодавно вийшов в український прокат, заінтригував громадськість ще на етапі підготовки до зйомок.

• У 1999 році було засуджено серійного вбивцю Анатолія Онопрієнка, який упродовж 1989—1996 років убив загалом 52 людей. Діяв він майже здебільшого за однаковим сценарієм: вибирав будинок на околиці, стукав у вікно (як правило, виходив чоловік, якого він тут же розстрілював з мисливської рушниці), а потім ножем добивав жінок і дітей (пізніше він розповідатиме, що йому було шкода витрачати кулі на тих, хто не міг йому чинити серйозного опору). Свідків Онопрієнко ніколи не залишав. Про мотиви вбивств маніяк казав, що вбивати йому наказували «міжгалактичні сили».

У Мелітопольському районі, де напередодні вовки покусали людей, відбулася масштабна операція з відстрілу скажених сіроманців. Майже сорок мисливців вийшли на позапланове полювання.

Смерть людини, заподіяна укусом оси, належить до випадків рідкісних. Незважаючи на це, у Дніпропетровську позаминулого року подібне трапилося аж двічі. Тоді від укусу комахи померли працівники авіакомпанії «Дніпроавіа» та конструкторського бюро «Південне». Тепер же нещастя сталося у стінах Академії митної служби України. Оса вкусила її 58-річного співробітника.

Рятуватися від виснажливої спеки біля води, що більшість українців і робила впродовж останньої пари тижнів, тепер немає потреби — вода сама прийшла до нас. Та ще, як це часто буває, коли тепле повітря зустрічається з холодним фронтом, з усіма витікаючими звідси наслідками — ураганами і буревіями. Через них упродовж ночі з неділі на понеділок, за даними Мінпаливенерго, 744 населені пункти України залишились без світла. Найбільше постраждали Київська область (тут знеструмлено 170 сіл і містечок), Вінницька (135), Черкаська (115). Також без світла на вчорашній ранок сиділи мешканці деяких населених пунктів Кіровоградщини, Полтавщини, Житомирщини, Миколаївщини, Чернігівщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини, Закарпаття, Херсонщини, Харківщини, Одещини, Рівненщини. Як видно з переліку, під немилість стихії потрапили області фактично всіх регіонів країни. На ліквідацію наслідків негоди, запевняє Мінпаливенерго, кинуто всі сили аварійно-рятувальних бригад.