Новий політичний сезон, який завершиться парламентськими виборами 26 березня наступного року, стартував. Саме його відкриття, як зазначив у своєму «вступному слові» Голова Верховної Ради Володимир Литвин, ознаменував початок нової, останньої передвиборчої сесії ВР. Як завжди, красиво й «нейтрально» оцінивши ситуацію і розставивши дороговкази (через що дехто з парламентаріїв у кулуарах розцінив цю промову як елемент власної виборчої кампанії), спікер назвав цей етап «найвідповідальнішим у нашій новітній історії і в діяльності Верховної Ради», нагадав нардепам, що парламент «має насамперед відповідально представляти народ і суспільство, а вже потім владу».

Кинута «в саму гущу» бомба позавчорашньої заяви уже екс-державного секретаря Олександра Зінченка збурила політикум, наче ураган «Катріна». Одразу слід зауважити, що час для викриття паном держсеком діянь деяких людей із президентського оточення був обраний наче навмисно: не минулого тижня, коли ще тривали умовні політичні «канікули», і не наступного, не у день початку сесії ВР (тоді б це не було «подією дня номер один»), а саме напередодні відновлення парламентських засідань. Відтак учора «під куполом» про Зінченка та спричинену його позицією кризу фактично тільки й говорили. І не лише «під куполом»...

У понеділок у столиці відбулися збори ЗАТ «ФК «Динамо» Київ». У конференц-залі стадіону імені Валерія Лобановського перебували такі відомі особистості, як Олег Блохін, Леонід Буряк, Йожеф Сабо, Світлана Лобановська — донька Метра, гравці команди — Шовковський, Несмачний, Федоров. Як завжди останнім часом, виник конфлікт між більшою групою акціонерів і представниками компанії бізнесмена Григоришина — «Пасифік». Перші спиралися на рішення Солом'янського райсуду Києва, що дозволив збори, «міноритарники» — на думку Броварського суду, котрий заборонив голосування за шістьма пунктами, серед яких в основному операції з акціями і можливість створення на базі ЗАТ відкритого акціонерного товариства.

...Ще на початку 80-х цей випадок можна було вважати унікальним. Після гастроектомії, тобто повного видалення шлунка, виживали і виживають далеко не всі. Як стверджує медична статистика, кожен десятий хворий помирає відразу після операції, 60 відсотків — живуть до 5 років, і тільки 30 відсотків — довше. На скільки довше — ніхто не береться прогнозувати. Скільки Бог дасть. Лучанин Микита Мазилюк потрапив у ті щасливі тридцять відсотків, а може, і в кілька відсотків щасливчиків, яким вдалося побороти недугу на багато-багато років. Микита Карпович живе повноцінним життям, трохи займається дрібним підприємництвом, ходить у гості, їздить до родини на весілля і навіть може дозволити собі випити п'ятдесят грамів доброї горілочки. Тільки не самогону, а казенної. Тому за весільним столом дядькові Миті ставлять пляшку казьонки, ніби він усю її має випити! Потім вона десь помандрує по столах, але дядькові догодили...

Офіс «Кальварії» — мікроскопічна кімнатка й кухня, де молодий письменник живе, коли приїздить до Києва. Любко зігнувся над комп'ютером. Босі ноги, кількаденна щетина. Розмову почали на балконі. Мікроскопічному, як і сам офіс. Мені було дуже незручно перед Любком — за день до того я захворіла, і не говорила, а рипіла, як незмащені двері. Дереш підвівся і кудись пішов. Не встигла я подумати: «Ну й манери», як він уже ніс гарячу запашну каву.
Виявилося, хоч у своїх текстах Любко часто буває непослідовним і незрозумілим, у спілкуванні він простий, зрозумілий і компанійський. Наприклад, Анетта Антоненко, директор «Кальварії», згадує про своє знайомство зі львівським вундеркіндом так: «...Любкові, коли видавався його перший роман, було вісімнадцять. Тому контракт підписували його батьки. Там одним рядком є жартівлива умова: «Після підписання контракту автор майбутньої книжки має випити з видавцями пляшку доброго коньяку». Наступного дня дзвінок у двері. На порозі стоїть Любко, а в руках тримає коньяк».
Хоча ось уже два роки молодий письменник не курить і не п'є.

Сіверськодонецьк знову в усіх на вустах. Цього разу це промислове місто Луганщини привернуло увагу громадськості не темою політичного сепаратизму, а економічних розборок. Сценарій майже шаблонний для сучасних реприватизаційних українських реалій: підприємство захоплюють за правом сили. Щодо сили права, то в обох сторін є свої судові рішення, які засвідчують різнобоку легітимність дій i наслідків.

Засідання Кабінету Міністрів, яке відбулося минулої суботи, ледь не закінчилося відставкою Прем'єра. Про це повідомила вчора газета «Коммерсант-Украина» з посиланням на джерело в уряді. Напредодні журналістів попередили, щоб вони не приходили в урядовий будинок. Те ж саме джерело засвідчило, що декілька членів Кабміну відкрито звинуватили Юлію Тимошенко в незаконному втручанні в роботу судової системи і лобіюванні інтересів групи «Приват». Захищав Прем'єра лише міністр юстиції Роман Зварич, який заявив, що уряд діяв у межах закону. Розгорілася запекла дискусія. Тим паче що перед засіданням у Кабміні поширила свою заяву Партія «Народний Союз «Наша Україна». Як політична сила, яка делегувала своїх представників до складу Кабінету Міністрів України, НСНУ засудив втручання представників уряду в ситуацію навколо Нікопольського заводу феросплавів. «Ми також висловлюємо глибоку стурбованість тим, що до лобіювання інтересів окремої олігархічної групи можуть бути причетними деякі високопосадовці виконавчої гілки влади», наголошується в заяві. НСНУ повідомив, що може ініціювати кадрові висновки.

В Україну після лікування в Бостоні повернулася маленька героїня Настя Овчар. У міжнародному аеропорту «Бориспіль» дівчинку та її маму Ольгу Овчар зустрічали дружина Президента України Катерина Ющенко з дітьми, родичі Насті, у тому числі й сестра, рятуючи яку, вона отримала опіки. До журналістів Настя Овчар вийшла самостійно і сказала, що готова йти до школи. Катерина Ющенко разом із дітьми подарувала першокласниці портфель зі шкільним приладдям, ляльки та квіти. Перша леді країни сказала, що сім'я Президента дуже непокоїлася за дівчинку, і вона рада за хороший результат лікування.

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року не стало Василя Стуса. Він помер у карцері концтабору в мирний час, як жертва за спокій решти. За рік до цього, 4 вересня, у тому ж концтаборі особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі, у бараку знайшли з розтятим животом правозахисника й поета Юрія Литвина. Обох поховали на кладовищі при дорозі в селі Копально-Борисово. Над могилками поставили бетонні стовпчики з номерами. У Стуса був № 9.

Не встигли забути про російську епідемію курячого грипу, що лякала українських птахівників, як зі сходу суне вже нова небезпека. На цей раз для власників великої рогатої худоби. У Хабаровському та Приморському краях, що в Росії, зареєстровано захворювання тварин на ящур, повідомляє Міністерство аграрної політики України.