Своєрідною грошовою прелюдією до торгів на Сорочинському ярмарку позавчора під час його урочистого відкриття стало вручення головою Національного банку Володимиром Стельмахом перших, тільки-но випущених пам'ятних монет, присвячених цій небуденній події, Президентові Віктору Ющенку. Іншу вже, так би мовити, нематеріальну тему ярмаркування продовжив у своєму виступі сам Президент.

Поява у Вінниці колишнього керівника держави і одного з чільних соціал-демократів (об'єднаних) напередодні старту парламентських перегонів багато в чому прояснила стратегію, яку есдеки апробують із прицілом на крісла у новій Верховній Раді.

Різко загострилося протистояння «нової» обласної влади Рівненщини та «старої» міської — обласного центру. Рівненський «губернатор» Василь Червоній не бажає бачити мером Рівного Віктора Чайку, який керує міським господарством загалом уже 17 років. Червоній прагне, щоб той поступився місцем «його» людині. Бажання боротися за крісло міського голови на майбутніх виборах уже висловив народний депутат від УНП — партії Червонія, керівної і спрямовуючої на Рівненщині, — Юрій Ширко. Тож нове обласне керівництво всіляко намагається розвіяти міф про Віктора Чайку як «хорошого господарника» і «ніякого політика» серед його виборців, яким він уже теж оголосив про свій намір бути обраним мером міста — втретє.

Британській красунечці, улюблениці шанувальників романтичного кіно, зірці «Піратів Карибського моря», «Короля Артура» та багатьох інших фільмів Кейрі Найтлі зараз дуже важко й невесело. 20-річна знаменитість розійшлася зі своїм бойфрендом, на три роки старшим за неї манекенником Джеймі Дорнаном. Рік закохані прожили разом душа в душу, і преса навіть не раз намагалася їх «одружити», аж доки Кейра не пояснила чітко і ясно: заміж їй іще рано. А познайомилися молоді люди рівно два роки тому. Між юною актрисою і красивим хлопцем, який «засвітився» в рекламах таких потужних брендів, як «Кельвін Кляйн» і «Томмі Хілфігер», одразу спалахнуло кохання. Найтлі й Дорнан не мислили себе один без одного, а тому, цілком природно, зрештою Кейра попросила хлопця переїхати в її квартиру. Річ у тім, що Джеймі мешкав у значно скромнішому помешканні, ніж розкішні апартаменти коханої в центрі Лондона, тому забрати дівчину до себе просто не наважувався.

І все-таки цікаво в Арнольдові Шварценеггері поєднуються глава найбільшого американського штату й «останній герой бойовика». Чимало в діяльності губернатора Каліфорнії є «голлівудщини». Ось тепер Арні запропонував дуже дієві, на його думку, методи боротьби з гвалтівниками: «Термінатор» вважає, що за такими людьми — вже після їх «відсидки» — слід стежити з космосу впродовж усього їхнього життя! І не просто вважає, а й запропонував для штату пакет жорстких законопроектів з цього приводу.

Пласкі груди, вузький зад, волохаті ноги, великий ніс, долоні й ступні, волосся на обличчі, шрами... Дивно, як одні й ті самі ознаки одних людей прикрашають, а інших — спотворюють.

Прима — поняття відносне. І, мабуть, надзвичайно індивідуальне, оскільки кожен театрал, як правило, має свого любчика, відвідує всі вистави за його участю, причому не один раз. Але з тим, що примою Молодого театру є народна артистка України Тамара Яценко, погодиться кожен, хто бачив акторку хоча б у одному спектаклі. Яскрава, щира, колоритна, багатогранна у кожній ролі, вона, наче магнітом, притягує до себе не лише очі глядачів, а й їхні серця.

Мистецтво з янгольськими ликами, серед суєти і суцільної беззмістовності багатьох проявів сучасної цивілізації, складно собі уявити. Принаймні не зупинившись на мить і не згадавши про те, що ми так часто промовляємо і так рідко усвідомлюємо, — «Не хлібом єдиним!». На полотні гармонія фарб, натхнення і спокою. Тут відпочиває душа. І, як зерно, визріває нова сентенція, нова формула, новий виток і переосмислення життя, радості, любові і божественного. Так живе і творить Борис Єгіазарян — відомий художник, народжений у Вірменії і закоханий в Україну. Філософія його мистецтва проста, як світ, — незримі паралелі між біблейними сюжетами і реальним життям. Усе так природно, логічно, фантастично і правдиво, не зраджуючи своїй сутності. Він — як улюблений гранат, сонячний і соковитий, багатогранний, неперевершений у своїй зрілості і дитячій чистоті. Його музи кличуть у дитинство, його світ захоплює, його образи вражають. Він живий, справжній і особливий. Прагнучи зрозуміти і відчути його барвисту образність, мимоволі занурюєшся в себе і опиняєшся у незвіданих сутінках власного «я». Втрачаєш час і фізичне тіло, змінюючи орієнтири і точки відліку. Ви в полоні «Маятника часу». І навіть уже збагнути складно, хто повноправний володар — ви чи він.

Зда­ва­ло­ся, ар­те­ків­ців, які ба­чи­ли ген­сек­ре­та­рів Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу, сьо­год­ніш­ніх пре­зи­ден­тів, кос­мо­нав­тів та й, влас­не ка­жу­чи, ба­гатьох зі­рок, уже ні­чим не зди­ву­єш. На Мі­лу че­ка­ли в се­ре­ду п'ять го­дин — хто в Сім­фе­ро­поль­сь­ко­му ае­ро­пор­ту, ад­же її приватний лі­так «Сессна» (з Нiмеччини) за­піз­нив­ся, а хто — без­по­се­ред­ньо під го­те­лем. По­ки че­ка­ли, ук­ра­їн­сь­кі жур­на­ліс­ти на­ма­га­ли­ся прок­рас­ти­ся в но­мер-люкс у ком­п­лек­сі «Скель­ний» (від міс­ця роз­та­шу­ван­ня на ске­лі), де ні­би­то по­вин­на жи­ти Мі­ла (це як­що во­на по­го­дить­ся). З вік­на від­к­ри­ва­єть­ся гар­ний вид на мо­ре, збо­ку — ске­ля, дві кім­на­ти, шкі­ря­ний ди­ван... Ми­ну­ло­го ро­ку в цьо­му но­ме­рі жив Слав­ко Ва­кар­чук. А за­раз десь по­руч — Рус­ла­на, лі­дер гур­ту «Тар­так» Саш­ко По­ло­жин­сь­кий. Пе­ред са­мим при­їз­дом Йо­во­вич Рус­ла­на в бі­ло­му ка­пе­лю­сі і бі­лих чо­бо­тях сі­дає в ма­ши­ну і ку­дись їде. Ка­же, що назус­т­річ. Та й що ро­би­ти од­ній зір­ці в но­ме­рі, як­що ін­ша — в об'єк­ти­вах стіль­кох ві­де­о­ка­мер...