Нова влада, як і належить новій владі, наводить порядки у спадкові, що їй дістався. Не можна сказати, що в неї це завжди виходить продумано та виважено. До її смикань чудово підійшли б слова з оповідання О’Генрі, герой якого говорив про себе: «Я метушився, як однорукий у кропивній лихоманці». Отож бо й воно: багато вентилюється повітря й мало чітко спланованих рухів, орієнтованих на результат. Але ближче до суті. Десь на п'ятому місяці президентства Ющенка черга вишикуваних на контроль інституцій дійшла нарешті й до судової влади. Зазирнувши у цю скриньку, можновладці визначили: треба реформувати. Дарма, що реформуванням судової гілки вже займалися у 2002-му. Тож наразі невідомо, чим ми, власне, займатимемось: чи то перебудовою вже наявного, чи то творінням світу з нуля.

Як тільки Харків став столицею, до нього почали одразу ж з'їжджатися письменники. Вже визнані метри і ще не оперена амбітна молодь. Ступаючи на перон «смердючого промислового міста», всі вони слізно цитували рядки Павла Тичини, який точнісінько так, з першого кроку, не помітив у новопризначеному стольному граді виразного обличчя і, мабуть, у пориві глибокої туги за Києвом порівняв його з темною ніччю. Але нічого, прижилися всі, як один, і навіть дуже скоро побудували завдяки власним фінансовим внескам кооператив під назвою Будинок «Слово». А далі — трагедія. Прибувши до нової столиці з блискучою оперативністю, більшість вітчизняних митців через майже однаковий для всіх короткий відрізок часу (з 1932-го по 1938-й роки — кому як «пощастило») покинули її назавжди. Для ініціаторів «великого вигнання» новенький кооператив став справжньою знахідкою. До якої з квартир не адресуй «чорного ворона» — все одно влучиш у «десятку». Власне, так і робили. На запитання «Що ж то, власне, було?» й понині не знаходиться відповідь. Щоправда, за великим рахунком, ту відповідь сьогодні мало хто й шукає.

...23-тя хвилина матчу «Шахтар» — «Інтер». Чеський центрбек гірників Гюбшман уперше «загубив» форварда гостей Мартінса, і диспетчер «інтеристів» Верон миттєво закинув м'яч на темношкірого колегу. Так починалося розчарування Мірчі Луческу, яке обіцяв йому напередодні наставник італійського клубу Роберто Манчіні.

У шахтарських містах важко знайти якісь особливості, що вирізняли б їх на тлі собі подібних. У Марганці — теж, начебто, нічого визначального. Містоутворюючий гірничо-збагачувальний комбінат є для місцевих мешканців чи не єдиним годувальником і надією. Проте не можна не згадати ще одну структуру, якою марганчани по праву пишалися. Це — спеціальний воєнізований гірничорятувальний загін, який було створено ще у 1932 році. Утім, попри всі труднощі минулих часів, найбільше по цій службі вдарила реорганізація вугільної галузі 1998-го року. Тоді було кардинально змінено її суть і обсяги роботи. Якщо дотепер вона підпорядковувалася Міністерству промислової політики, то після реорганізації опинилася у розпорядженні Міністерства з надзвичайних ситуацій (МінНС).
Самі рятувальники, неабияк збагачені досвідом роботи в нових умовах, у такій реформації тепер бачать суцільні мінуси. Насамперед, суттєво розширилася сфера їхньої діяльності — тепер вони обслуговують відразу кілька регіонів України. Крім того, якщо раніше доводилося працювати тільки на гірничих об'єктах, то тепер мусять виїздити й на решту, навіть на гасіння пожеж у цивільному секторі. На запитання, чи доцільно в такий спосіб застосовувати рятувальників, у вищих інстанціях пояснюють: «Це вписується у рамки плану взаємодопомоги».

Забезпечення достовірності вимірювань — необхідна умова якісного та ефективного виконання робіт та надання послуг громадянам.
Державне підприємство «Волиньстандартметрологія» у своєму розпорядженні має достатній набір вихідних і робочих еталонів, які дозволяють проводити повірку приладів за 11 видами вимірювань із 12, які встановлено в Україні. Ми перевіряємо 98 відсотків приладів, які перебувають у розпорядженні підприємств та організацій регіону, що дає можливість останнім проводити державну повірку, не виїжджаючи за межі області, а працівникам нашого підприємства — отримувати позитивні відгуки задоволених клієнтів.

Українці дуже незадоволені діями влади, які начебто були спрямовані на стабілізацію ціни на цукор. Третій місяць на ринку — явний дефіцит цього продукту. А там, де його таки можна знайти, ціна стабільно тримається на рівні 5 гривень за кілограм. Та всі попередньо встановлені рекорди цукор побив у Криму. Там його ціна, згідно з даними Кабінету Міністрів, досягає 6—7 гривень за кілограм.

Як показали жнивні дні, урожайність зернових на Сумщині становить 26 центнерів з гектара. І хоча стан щодо збору врожаю не надто втішний, обласна влада твердить, що буде докладено всіх зусиль, аби його зібрати. А заступник голови обласної державної адміністрації з питань аграрної політики Володимир Сапсай пообіцяв стовідсоткове забезпечення потреб області продовольчим зерном.

Національний художній музей України — перший музей, який іде на розширення, реставрацію і розбудову. З держбюджету на це виділено 10 мільйонів гривень. Міська влада за сприяння вiце-прем’єра Миколи Томенка нещодавно передала-таки музею (через п'ять років!) приміщення на Інститутській, 3. Хоча до цього часу активно обіцяла ті руїни Музею історії Києва. Про нововведення в музеї, музейників, відвідувачів та музейну справу «УМ» спілкувалася з директором НХМУ Анатолієм Мельником. Була вісімнадцята година, Анатолій Іванович саме закінчував ділову зустріч. Серед картин Івана Марчука, Сергія Шишка, Любомира Медвідя, ескізів музейного альбому на масивному дубовому столі та прив'ялих соняхів ( це був той самий день, коли спека стояла за тридцять!) ми почали розмову.

«Неусвідомленою Рибою пам'ятаю себе давно — незабутні дитячі спогади безкінечної води, що біжить, яскравого сонця, піщаних мілин кришталево чистої ріки... озер, заповнених життям», — якось зізнався художник Валерій Шкарупа. І на доказ своїх відчуттів презентував виставку «Сонце в рибах», яку фахівці відразу ж охрестили продовженням його попередніх творчих пошуків (експозиції «Сонячний вітер», «Орієнтальне», «Інша подорож» тощо). Знову — інтуїтивні емоції, асоціації й домисли, невловима грань між кольорами, які переходять один в один настільки плавно і спокійно, що іноді починаєш сумніватися в існуванні таких «антагоністів», як білий і чорний. Техніка презентованих картин має милозвучну назву «левкас». (Левкас — це білий грунт для настінного та іконного живопису, Шкарупа наповнював його новими можливостями, додаючи льон, акрили, крейду, масло, пігменти тощо).

Тернопільчанин Роман Мартинюк, майстер спорту із спортивного туризму, рекордсмен України, який минулого року вже здійснив навколосвітню подорож на мотоциклі, сьогодні дивує черговий раз. Тепер разом із майстром спорту зi стрибкiв у воду, парашутистом, професійним фотографом і відеооператором львів'янином Сергієм Петровським він 56 діб підкорював на стальному коні гірські масиви пострадянського простору. Їх маршрут проліг через Крим, Росію, Абхазію, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Казахстан, Туркменію, Таджикистан, Киргизію, Узбекистан.