Коли у відомство приходить новий начальник і приводить на місце старої команди «своїх» людей, навряд чи йому варто дивуватися з того, що серед звільнених кадрів знайдеться чимало охочих помститися. Тому цілком природно, що в постреволюційній Україні ледве не щодня лунають гучні викривальні заяви «старих» високопосадовців, які втратили посади тільки через те, що служили старій владі. Іноді ці обурені сентенції є безпідставними і свідчать тільки про бажання їхніх авторів «наплювати в борщ» своїм наступникам, але іноді вони дуже навіть слушні і вказують новій владі на те, що в її домі таки далеко не все гаразд.

Подальшу долю України щодо її шансів стати повноцінним членом європейської спільноти Євросоюз визначатиме на початку грудня цього року. Хоча впродовж кількох місяців і до вчорашнього ранку вважали, що саміт «Україна—ЄС» відбуватиметься у жовтні. Заступник державного секретаря України Маркіян Лубківський на брифінгу в СП повідомив, що зміна дати саміту відбулася за спільним погодженням між Україною та Великою Британією, яка зараз головує в ЄС.

Виявляється, не тільки читачі «УМ», від яких у редакцію газети з цього приводу надходять сотні телефонних дзвінків і листів, обурюються недостатньою активністю нової влади у виконанні передвиборчого гасла «Бандитам — тюрми!». Поки політичні сили, яким на даному етапі доводиться виконувати (не дуже вдало, та менше з тим) роль опозиції, піднімають на стяги портрети Колесникових—Різаків і заявляють про політичні переслідування, мільйони громадян України вважають, що переслідувань — звісно, ніяких не політичних, а кримінальних — у цьому «напрямку» якраз катастрофічно мало. Схоже, згодні з цим і деякі делегати Парламентської Асамблеї Ради Європи. З ініціативи 15 із них на розгляд ПАРЄ внесено пропозицію закликати українську владу розслідувати злочини часів Леоніда Кучми.

На «Нафтогаз України» «наїхала» СБУ. Як повідомляють «Українські новини», Служба безпеки вилучила у нафтогазової НАК документи й інформацію про компанії, які навесні 2003 року співпрацювали з «Нафтогазом» у постачанні туркменського газу. Документи були вилучені під час обшуку в кабінетах департаменту з питань безпеки «Нафтогазу України», а сам обшук, як сказано в повідомленнi компанії з цього приводу, «проведений з метою вилучення і процесуального закріплення доказів по кримінальній справі — документів та інформації щодо суб'єктів підприємницької діяльності, які співробітничали з НАК «Нафтогаз України» під час ввезення навесні 2003 року туркменського природного газу на територію України».

Головний львівський міліціонер Михайло Курочка «не словом, а ділом» підтвердив свої наміри подавати до суду на заступника міністра внутрішніх справ Геннадія Москаля. Як повідомив сам пан Курочка, його адвокат уже надіслав позовну заяву до Галицького районного суду Львова.

«Моя бабуся кілька разів на рік несе воду до церкви, щоб святити. Вона каже, що свячена вода їй допомагає. Що ж такого є у святій воді?» — допитується наш читач Олег Петрусенко з Лубен.
Думка матеріальна за своєю природою. Бо все в ній (у природі, в творінні) є матеріалізацією ідеї Творця. І коли ми говоримо про освячення — то мова тут, власне, про акумулювання (накопичення у тому чи іншому предметі, у тій чи іншій речовині), так би мовити, «високочастотної» духовної енергії. Ми живемо в світі енергій. А творцем їх є Господь.

Автори двох різних підручників для 5-го класу «Вступ до історії України» — Віктор Мисан (українською мовою) та подружжя Оксана Данилевська i Віталій Власов (російською) — у розділі про сучасні події країни розповідають малим школярикам про помаранчеву революцію, тепло котрої ще не розвіялося часом. Сьогодні ці посібники почали розповсюджувати по школах і, як кажуть у Міносвіти, на 80% школярі ними забезпечені. Зауважимо, що в українському підручнику помаранчевій революції присвячено параграф, а в російськомовній версії «Вступу до історії України» — тільки абзац.
«УМ» спробувала з'ясовувати межу між історією і сьогоденням, між емоціями і об'єктивністю, між політикою і вигадкою в новому підручнику для п'ятикласників та у шкільній програмі в цілому.

Не так давно Ігоря Калашника, заслуженого будівельника України, генерального директора Черкаського колективного підприємства «Багатогалузеве об'єднання «Інтербуд», який має більше ніж двадцятирічний стаж роботи у будівельній галузі й звів у Черкасах не один житловий будинок, сесія Асамблеї ділових кіл України визнала лауреатом загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України». Напередодні Дня будівельника наша розмова з паном Ігорем не лише про роботу очолюваного ним «Інтербуду», про проблеми людей, які пройшли пекло Афганістану, а й про самі Черкаси.

Власне, писати про цю подію журналісти мали ще минулого року, коли, за словами Богдана Бенюка, «Біла ворона» так і просилася на сцену: і на часі була, і бажання повернути київському глядачеві улюблений мюзикл переповнювало... Але тоді «перемогли» «Миші та люди» — саме їх презентували Бенюк і Хостікоєв на День незалежності-2004. Сьогодні ж можна навіть сказати, що така перерва проектові пішла на користь. «Помаранчеві» події вдихнули в цю ідею сучасні мотиви й панове компаньйони, що самі були активними учасниками Майдану, взялися до роботи вже окрилені земляками, які сказали своє слово на захист свободи і права вибору. До того ж рок-опера «Біла ворона», яку написали Євген Рибчинський та Геннадій Татарченко, річ справді універсальна — на всі часи і для всіх народів.

Складається таке враження, що і після 14 років незалежності Україна живе власним життям, а українська діаспора у світі — власним. Щороку у США та Канаді відбуваються численні українські фестивалі, але якось жодного разу не довелося почути чи побачити звіти про них на радіо чи на телебаченні «турботливої про своїх дітей матері-України». У Північній Америці щороку проводять весняний (у травні) та осінній (у жовтні) українські фестивалі, в містечку Глен-Спі, штат Нью-Йорк, — фестиваль «Верховина», в місті Лондон, канадська провінція Онтаріо, — український фестиваль «Квітка», в канадському Торонто — «Українську спадщину», в канадській провінції Саскатунь — фестиваль «Весна», в каліфорнійському Сан-Дієго — фестиваль «Український дім». І це ще не повний перелік. Та, мабуть, найбільшим із них є щорічний український фестиваль «Соняшник», головні заходи якого відбуваються у містечку Уоррен, штат Мічіган, а також у сусідньому Клівленді та розташованому на іншому боці озера Ері Детройті.