Лицар, який обскакав час

Лицар, який обскакав час

Спеціальне опитування, проведене Нобелівським інститутом в Осло, визначило найкращий літературний твір усіх часів. Найвизначніші письменники сучасності оцінювали твори Гомера, Шекспіра, Толстого, Достоєвського, Фолкнера, Кафки, Маркеса та інших письменників. Серед усіх шедеврів найкращим в історії людства було визнано роман Сервантеса «Дон Кіхот», 400-річчя з дня появи якого світова культура відзначає цього року.
1605 рік навряд чи можна вважати щасливим для культури Іспанії, яка переживала часи втрати колишньої величі. І, як завжди трапляється в епоху змін, вона була позначена появою в Іспанії шеренги чудових письменників, художників, вчених. Недарма часи на перетині XVI і XVII століть, коли жили і творили Сервантес, Лопе де Вега, Кальдерон, Тірсо де Моліна, Кеведо, Гонгора, Ель-Греко, Веласкес, Мурільо, попри всі жахіття інквізиції прийнято називати «золотим часом». Європа переживала бурхливу й тривожну добу соціальної депресії. Розквітли містичні настрої, релігійний фанатизм. «Життя є сон» — саме так зветься співзвучна тодішньому безчассю драма Педро Кальдерона. Але навряд чи серед усіх тодішніх біографій знайдеться схожа на життя Сервантеса. Доля «вишкірилася» на нього від самого дня народження. Про нього говорили: «Якщо так писати змушують його злидні, то дай Боже, щоб він ніколи не жив заможно».
Його роман «Дон Кіхот» став своєрідною енциклопедією тодішнього життя Іспанії. До вуст божевільного «лицаря сумного образу» автор вклав пережиті ним самим уроки внутрішнього зростання. Фігура зворушливого старого, який грається в життя, мов дитина, романтика, який плутає чудову мрію з жорстокою дійсністю, героїчного втікача від реальності, стала символом благородних, але безплідних зусиль. Його образ назавжди закріпився в мистецтві, філософії, у політичному символізмі. А такі «стовпи» іспанської філософської думки, як Мігель де Унамуно та Хосе Ортега-і-Гасет, вважали цей безсмертний твір квінтесенцією національної ідеї Іспанії.

Віктор Ющенко: У нашій країні фальшивих виборів більше не буде

Віктор Ющенко: У нашій країні фальшивих виборів більше не буде

Запитань до Президента у суспільства — безліч. Почути відповідь на них від самого Віктора Ющенка вдається набагато рідше, ніж того хотілося б. Хоча якби обіцянка В. Ю., не раз повторювана ним під час минулорічних виступів на Майдані (про те, що влада регулярно «виходитиме до народу» й інформуватиме його про свої дії), виконувалася сумлінніше, то, можливо, багато кроків Президента сприймалися б у народі з більшим розумінням. А, відповідно, і рейтинги нової влади затрималися на значно вищій, ніж це є зараз, позначці.

Ющенкові треба з'їсти фунт солі,

Дивна річ. Подібно до того, як пару років тому Леонідa Кучму постійно запитували, чи він, бува, не збирається на третій президентський термін, так тепер Леоніда Даниловича питають, чи не піде він на парламентські вибори. А от відповіді Кучми, який уже начебто «зав'язав» із політикою, не змінюються. «Не збирався і не збираюся», — відказав він журналістам. Леонід Данилович зазначив, що вже визначився зі своїм майбутнім — це благодійницька діяльність.

Хаос передсвяткової пори

Хаос передсвяткової пори

Безвладдя та хаос, які встановилися на території Сектору Газа після остаточного виведення звідти 7 вересня ізраїльських військ, тривають і далі і в понеділок стали причиною чергового загострення ситуації. Приблизно 40 палестинських поліцейських, стріляючи у повітря з вогнепальної зброї, взяли штурмом будинок парламенту в місті Газа і висунули владі вимогу рішуче розправитися з радикальною палестинською організацією «Хамас», повідомила ізраїльська газета «Хаарец». Палестинські поліцейські продовжували стріляти у повітря і після видворення їх охороною з приміщення парламенту. Один з них при цьому заявив кореспонденту «Рейтеру»: «Вчора нам не вистачило куль. Ми навіть не мали чим захищати себе. Наш командир загинув у нас на очах, а ми змушені були втікати з-під куль. Ми вимагаємо, щоб палестинське керівництво зайняло рішучу позицію стосовно «Хамасу». Ми проливаємо за них кров, а вони нічого не роблять».

Закваска для Генсека?

Закваска для Генсека?

Президенту Польщі Александру Кваснєвському лишаються лічені дні до закінчення його каденції. 9 жовтня в Польщі президентські вибори, на яких зійдуться в запеклому клінчі два претенденти від правих сил — Дональд Туск («Громадянська платформа») та Лех Качинський («Право і справедливість»), і попри рейтингові переваги Туска, аналітики вважають, що другого туру виборів не уникнути. У будь-якому випадку неокомуністові Кваснєвському гідного його амбіціям місця на польському політичному олімпі не залишиться. Відтак він ризикнув випробувати фортуну в боротьбі за пост «президента світу» — в Нью-Йорку вже обговорюють польську пропозицію стосовно висунення Александра Кваснєвського на посаду Генерального секратаря ООН.

До біди доріг багато, шукаймо стежку від біди

До біди доріг багато, шукаймо стежку від біди

Дітей, котрі залишилися без батьківського тепла і ласки, співчутливі українці щиро жаліють і навіть допомагають чим можуть. І за християнськими приписами, і по совісті. Але що робити з багатотисячною масою знедолених маленьких українців як iз глобальною проблемою у нашому бідному суспільстві? Здається, знайти відповідь на цей виклик часу не простіше, ніж винайти еліксир безсмертя. Від радянської соціальної системи залишилися дитячі будинки та школи-інтернати з колективізованими вихованцями, котрим у теперішньому дорослому житті самотужки важко дати собі раду. Від західного світу до нас прийшла мода на дитбудинки сімейного типу та масове усиновлення дітлахів, позбавлених батьківської опіки. Проте перенесені на специфічний вітчизняний грунт ці багатообіцяючі паростки ще не дали очікуваних результатів.
Поки кращі педагогічні, соціальні, психологічні уми держави міркують над розв'язанням цієї проблеми, виростає нове «незалежне» покоління. Залишене без відповідної уваги, воно може приголомшити суспільство вкрай небажаними кримінальними сюрпризами. З ними мало не щодня стикається старший помічник прокурора Івано-Франківська Олена Костирєва, яка вже 20 років спеціалізується у сфері нагляду за дотриманням законів про неповнолітніх і підтримує в суді обвинувачення, висунуті проти цієї вікової категорії громадян. Її спостереження та висновки як юриста, матері і просто небайдужої людини, зроблені впродовж двох десятиліть на «останньому рубежі», очевидно, варті уваги.

«Пишу тепер рукою сина»

«Пишу тепер рукою сина»

Після загибелі сина Володимир Сергійович у футбольному житті Дніпропетровщини став помітною людиною. І матчі «Дніпра» відвідує регулярно, і в організації дитячих турнірів пам'яті Сергія бере активну участь. Навіть місцем для нашої зустрічі він обрав один із футбольних майданчиків, де цього дня відбувалися дитячі баталії. Перхун-старший особисто вручав кращим дітлахам кубки та грамоти. Обличчя юних футболістів мимоволі змінювалися, коли їм повідомляли, що нагороди вручає батько Серьожі Перхуна. Після смерті сина, яка сколихнула весь футбольний світ, Володимир Сергійович поклявся продовжувати його справу... Зробити встиг уже багато. Зокрема, видав книжку «Мій син — воротар».

Посмішка «крізь зуби»?

Європейська політика щодо України дуже часто нагадує наші стосунки з Європою ще за часів Кучми. Єдина різниця — зараз нам почали просто частіше посміхатися, але наразі ці «смайлики» із Заходу дають мало результатів, однак навряд в тому треба вбачати провину Європи. Вагомий сигнал для української влади, щоб вона задумалася над подальшими своїми кроками, було дано і на вчорашньому засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи, де розглядалося українське питання, і зокрема, слухався звіт та приймалася відповідна резолюція авторства представників моніторингового комітету ПАРЄ Ханне Северінсен та Ренате Вольвенд.