Зразкова чистота, всюди запах свіжої фарби, море зелені й квітів, крізь відчинені двері храму сумно дивляться з образу проникливі очі Богородиці. Якби не колючий дріт уздовж височенного муру і похмурий вигляд тюремних казарм, можна було б легко повірити в те, що колонія — це не так уже й страшно.

Світ значно тісніший, ніж здається на перший погляд. Хто б міг подумати, що одна із найчарівніших актрис Франції Мілен Демонжо у своєму старовинному палаці на південно–екзотичному острові Поркероль меланхолійно марить батьківщиною своєї матері і дорікає режисерам за те, що так і не спромоглися повною мірою розкрити глибину її слов’янської душі.

Згадати про ідею, що виникла давно і вже навіть обговорювалася два роки тому у стінах мерії, змусив ідеальний збіг обставин. Володимир Фокін (автор десятка фільмів, серед яких «ТАРС уповноважений заявити», «Сищик», «Нізвідкіля з любов’ю, або Веселі похорони») приїхав до рідного міста на І Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів «Харківський бузок» у статусі члена журі й на першій же прес–конференції поставив чиновників та громадськість перед фактом.

Харківські міські парки зникають зі швидкістю світла — удень вони ніби є, на ранок уже немає. Точніше їхня територія залишається все ще там, на старому місці, але замість тінистих алей і зрілих дерев починають звідкілясь лізти, мов пліснява чи гриби, усілякі ТРЦ, котеджі, дорогі харчевні.

Світлана Помиляйко і Наталя Леонова вже добрих півроку домагаються, аби правосуддя покарало двох міліціонерів, які влаштували їм середньовічні тортури, змушуючи взяти на себе чужий злочин. Потрапили жінки до Орджонікідзенського райвідділу як свідки.

Харківський обласний апеляційний суд поставив остаточну крапку у справі про загибель Євгена Кушнарьова. Тобто Дмитро Завальний, якого понад два роки тому звинуватили в ненавмисному вбивстві та незаконному носінні зброї, все ж потрапив під амністію. Хоча при цьому й не визнав своєї вини.

Харківська єпархія попросила, а міськрада погодилася додати топонімічним назвам міста трохи духовного колориту. У результаті узвіз, названий на честь революціонера–народника Степана Халтуріна (той увійшов в історію спробою знищити російського імператора Олександра ІІ), тепер називатиметься Соборним.

Мегаполіс, що стоїть на трьох річках, не може обійтися без мостів. Але ці, без перебільшення, стратегічні об’єкти будували і ремонтували в Харкові так давно, що у півторамільйонному місті нині вже немає жодної організації, яка уміла б виконувати цю роботу кваліфіковано. А між тим старенькі опори так тужно скриплять, що їх почули навіть в управлінських кабінетах.

По кістках воїнів, яких ми не втомлюємося називати героями, й понині їздять автівки, ходять грибники, прокладаються газопроводи, товчуться мародери. І поки так буде, колишня війна триватиме й далі, бо присипана землею міна все одно колись вибухне, а не поховані за християнським звичаєм останки воїнів нівелюватимуть ціну самого життя.

Сенсаційну новину озвучив днями начальник Харківського обласного управління міліції Віктор Развадовський. За його словами, у Москві недавно було затримано громадянина Дягелєва, який перебував вісім років у міжнародному розшуку через серію скоєних злочинів, а тепер підозрюється ще й у нападі на харківських інкасаторів. Наскільки достовірна ця інформація, визначить слідство після того, як підозрюваного переправлять до України. Станеться це десь через місяць. Там же, в Росії, за даними пана Развадовського, перебуває нині й спільник затриманого, але на його слід правоохоронцям вийти поки що не вдалося.