Сто кілометрів на тиждень доводиться долати велосипедом листоноші Любові Сергійчук із села Цепцевичі, що в Сарненському районі на Рівненщині, аби рознести спраглим на новини землякам свіжі газети та журнали. Звична шкіряна поштарська сумка вже давно стала замалою, тож на кермі — стандартна «базарна» торба, вщент навантажена періодикою: в 440 дворах Цепцевичів лише «України молодої» нині передплачують 149 примірників.

Ці собаки стають незамінними помічниками при лiквiдацiї наслiдкiв техногенних аварій, вибухів будинків і землетрусах, коли треба знайти людей, які заблукали в лісі чи в горах, коли під завалом не видно людини, невідомо, де вона є і чи є там взагалі. Адже є різниця — чи потихеньку вручну розбирати завали, тому що під уламками плит залишаються люди, чи викликати важку техніку й навалом вивозити сміття.

За історією цих пошуків, які тривали упродовж кількох років, можна було б написати літературознавчий детектив з усіма необхідними атрибутами жанру: з майже безрезультатним пересіюванням масивів інформації у пошуках мізерного золотого зернятка, розчаруваннями та рідкісними випадковостями, врешті-решт із радістю, що невловиму таємницю вдалось-таки наздогнати. Але краще — про все по порядку.

Чим мені подобаються різдвяні свята, так це тим, що тривають вони мало не два тижні, починаючи від Святвечора і закінчуючи Водохрещем. А головний атрибут будь-якого свята — це застілля. Що-що, а святкувати українці вміють і люблять. У яку господу не зайди (навіть на хвильку), а тебе вже садовлять за стіл і починають частувати. Тут тобі і смажене, і пряжене, і печене, і копчене, але найголовніше (особливо для мене, як і для будь-якого ласуна) — це солодощі.

З дня опублікування умов літературного конкурсу пройшов майже місяць, як раптом посипалися листи, причому такого калейдоскопу ніхто навіть не очікував. Виявляється, наші читачі настільки обізнані в літературі люди, що для них не склало жодних зусиль написати цитати не лише з класиків української, а й будь-якої іншої літератури народів, без перебільшення сказати, світу. Правда, іноді наші читачі так захоплювалися літературним процесом, що забували найголовнішу умову конкурсу — присилати літературні описи приготування страв, а не цитати, де би просто згадувалося про їжу як таку.

2005 року людство почало активніше шукати альтернативні джерела енергії. Адже поклади природної нафти та газу не лише не вічні, а й можуть стати причинами політичних спекуляцій та економічного тиску одних держав на інші.
Одним із перспективних напрямів є спроби отримати паливо з органічних відходів. Користь подвійна — економія ресурсів та очищення нашої планети від «продуктів життєдіяльності» (а сюди входять не лише продуктові відходи, гній, а й деякі види пластмас). Єдиний «мінус» — поки що виготовлення біопалива є надто дорогим.

Не раз доводилося чути, як некомфортно почувалися росіяни, які потрапляли зі своєї батьківщини на Західну Україну. Особливо після війни. І начебто обзивали їх місцеві мешканці, і ледве не вовком дивилися. Нещодавно я познайомилася з жінкою, яку доля теж закинула до «западенців». Своїм життям вона повністю спростувала міфи про недоброзичливе ставлення до «кацапів». «Як ти до людей — так і люди до тебе», — каже баба Столька.

Хоча Пінк (вона ж — Алісія Мур, вона ж — панк-зірка, епатажна співачка тощо) аж ніяк не належить до православного віросповідання, 7 січня для неї відтепер буде одним із найбільших свят. Ще б пак, адже саме на православне Різдво Пінк вийшла заміж! Церемонія шлюбу відбулася на курортному пляжі розкішного готелю «Фор сізенс» у Коста-Риці за присутності понад сотні гостей.

Потужні м'язи далеко не завжди можуть врятувати від проблем. Навіть якщо проблеми виникають із залізом. Адже в даному випадку йдеться зовсім не про штанги-гантелі, а про банальний мотоцикл. Принаймні губернатор Каліфорнії, знаменитий культурист і актор-«силовик» Арнольд Шварценеггер у відмінності машинного заліза від «качального» вже переконався. 8 січня Арні разом зі своїм 12-річним сином Патрiком серйозно вляпався — потрапив у аварію.

Мабуть, свого часу біла смуга в житті суперуспішного, багатого, надзвичайно популярного і загалом щасливого (тоді) поп-короля Майкла Джексона і справді тривала надто довго. Бо інакше чого б нині доля була б аж настільки нещадною до цього білошкірого негра? Справді, «чорний» період Джексона затягнувся вже просто до непристойності. Бідолаха Майкл, якого судили за надто ніжне ставлення до юних хлопчиків (хай і виправдали), вже й збанкрутувати встиг, і остаточно втратити до себе повагу, а лиха доля все ніяк все не заспокоїться.