Щоправда, назвати рукопис Ярослава Биструшкіна, депутата Київради, сина начальника Головного управління культури КМДА, актора за фахом, Олександра Биструшкіна повноцінною книгою поки що складнувато. Оскільки зміст і форма «Театру і міста» дуже нагадує формат дисертаційної роботи. У своїх підозрах я не помилилася — це справді наукове дослідження тепер уже кандидата наук Ярослава Биструшкіна, яке автор вирішив переплести і видрукувати невеликим накладом. «Iмовірно, невдовзі ця книга набуде іншого вигляду — є плани її перевидати, — повідомив пан Биструшкін. — А цей сигнальний наклад ми надішлемо до мистецьких навчальних закладів, театрів... Дуже сподіваюся, що моя праця стане у нагодi студентам та фахівцям, які займаються театром». Поряд із низкою зауважень, що стосуються, у першу чергу, зовнішнього вигляду, — де назви розділів, ілюстративний матеріал, де вступне слово авторитетного колеги? — сам факт її появи можна назвати винятково позитивним. У той час, як Росія,за словами Ярослава Биструшкiна, щороку видає 5-6 книг, присвячених театрові, наші показники тут значно скромніші: 1-2, а то й узагалі жодної назви.

Вагаючись між бажанням якнайшвидше видати сенсаційну інформацію і небажанням оперувати неперевіреними чутками, «УМ» до останнього зволікала із повідомленням про те, що проект Дмитра Костюка та Костянтина Меладзе, сексапільна ВІА «Гра», наказав довго жити. Власне, і по-людськи якось не хотілося у це вірити: дівчата з пишними бюстами старалися, сумлінно тішили ... своєю творчістю пострадянських та навіть закордонних меломанів, а тепер що, історія добігла свого кінця? Але щедрі коментарі «батьків» гурту вказують на те, що фінал ВІА «Гри» є фактом доконаним: з 1 січня 2006 року гурт припиняє своє існування, а кожна з дівчат, навпаки, розпочинає пошуки свого місця у шоу-бізнесі.

Насправді заяву про розлучення вони подали ще кілька місяців тому, і Дмитро переїхав у власну квартиру, не проживши з молодою дружиною і року. Зі слів Наталки Могилевської у інтерв'ю журналу «Віва», зараз із Дмитром вона у хороших стосунках, деколи навіть вигулюють своїх собак: вона — йоркширського тер'єра, а він — бардоського дога. Весільний контракт пара не укладала, відтак юридичної тяганини з розподілом майна, нажитого у шлюбі, не буде: залишаться спільні друзі і справи, у квартирі — фото у рамках (за словами співачки, весільні знімки і досі займають почесні місця в її домівці: «Це було чудове свято в нашому житті. Дуже гарне, зворушливе і щасливе. І цей прекрасний спомин залишиться зі мною назавжди»), у Наталки — дві платинові обручки, з діамантом та без (одну Дмитро подарував, освідчуючись у коханні, а іншу — у ЗАГСі).

Весела країна Туркменістан! Маразми, якими так і сипле тамтешній президент Сапармурад Ніязов, навіть Брєжнєву не снилися й усьому Політбюро разом узятому... Нещодавно лідеру туркменів спала на думку чергова ексцентрична ідея: Ніязов хоче витратити не один мільйон доларів, щоб поселити в пустелі... холодолюбивих пінгвінів! За задумом баші, в зоопарку, збудованому в пустелі Каракуми, обов'язково мають оселитися ці милі й кумедні мешканці далекого полюсу, передає «Ананова». Мотивація дуже проста: треба врятувати цих зникаючих птахів від глобального потепління... Отож призвичаюватися до спеки вони мають уже зараз.

В Африці де зебру вб'ють, там і дорогу переходять.

Табун із декількох десятків молодих коней, що належить йому і компаньйону з Алушти Юрію, і днює, і ночує нестриноженим під відкритим небом улітку й узимку. Та й ще майже на лоні хоча й потривоженої всюдисущими туристами, але все ж не зачепленої тотальною господарською діяльністю природи поруч зi знаменитими Червоними печерами. Це поблизу рідного села Анатолія — Зарічного, що прилягає до траси Сімферополь—Ялта. Утім повна свобода для тварин — це крок радше вимушений. Колишній конюх нині «успішно» реформованого тутешнього радгоспу «Перевальненський» елементарно не розжився на приміщення. В орендованій ним невеличкій фермі, що дивом уціліла як майновий пай, місця вистачає лише для більш цінних племінних жеребців, придбаних власним коштом у заповіднику Асканія-Нова. Та й не хоче чоловік своїми кіньми завдавати односельчанам шкоду, тобто витоптувати громадське пасовище за селом. Зарічнянці та жителі сусідніх сіл виганяють туди свою худобу. «Аби люди не нервували», він відправив своїх улюбленців подалі в гори, куди не дістатися всеядним вівцям та козам.

В Україні вже стали поганою традицією цінові стрибки на дизпаливо у пікові періоди сільськогосподарського циклу. Послабити цей мулький налигач, на якому вітчизняних аграріїв тримають здебільшого російські власники нафтопереробних заводів та заправок, наші селяни намагаються в різні, зокрема й екзотичні, способи. Умілець із Київщини, приміром, сконструював трактор, який успішно рухається на самогоні. Ідея, поза сумнівом, цікава, але собівартість сивухи ще вища, ніж дизпалива, та й механізатори навряд чи утримаються від спокуси хоч кілька разів на день сьорбнути із самогонобака. Більш перспективний, економічно вигідніший і доступний усім, як стверджують учені, шлях самозабезпечення паливом пролягає через нарощування посівів і переробки ріпаку.

Незвичний гість оселився на фермі сільгосппідприємства «Росія», що у Великому Олександрові Віньковецького району. Тут свиняче стадо поповнив... гордовитий дикий кабан. З-поміж сородичів він вирізняється довгою чорною шерстю і дещо незалежним виглядом. Але це лише зовні, бо насправді Гриша (саме так нарекли його тваринники) — досить сумирний у поведінці з іншими поросятами й не виявляє жодної ворожості до людей.

Iз кількаденним інтервалом у Приморському районі встановлено два факти небезпечного захворювання великої рогатої худоби. Йдеться про сказ. Спершу до ветлікарів звернувся мешканець села Преслав: так і так, мовляв, корова якогось біса вже третю добу нічого не їсть і не п'є.

Епідемія туберкульозу в нашій державі, за критеріями ВООЗ, оголошена з 1995 року, і з того ж часу в Україні зареєстровано початок епідемії ВІЛ-інфекції. За ці десять років середній рівень захворюваності на туберкульоз збільшився майже вдвічі і досяг показника 80,9 на 100 тисяч населення, а смертність виросла в півтора раза і становить 22,6 на 100 тисяч населення. Щороку на туберкульоз захворюють майже 40 тисяч українців, а з 1994 року від цієї недуги померло більше сотні тисяч наших співгромадян. У ситуації, що склалася, деякі громадські організаці та представники Рахункової палати України вбачають провину вітчизняного МОЗу: вони звинувачують міністерство у нецільовому використанні бюджетних коштів, виділених на Національну програму боротьби з епідемією.