Прийняття бюджету в Україні ніколи не обходилося без торгів і зради політичних союзників. Учорашні події у Верховній Раді не стали винятком. Явних і прихованих недоброзичливців уряду, певно, не поменшало, але, зрештою, гору взяв здоровий глузд. Державний кошторис на наступний рік затвердили 226 голосами. При цьому тих, хто голосував «проти» і хто голосував «за», здавалося б, відокремлювала стіна товщиною в цигарковий папір. Бюджетом ніхто не був задоволений, проте фракції «Нашої України», Соціалістичної партії, Народної партії та деяких інших голосували за прийняття цього документа, чітко усвідомлюючи, яку загрозу може становити розбалансованість у соціальних виплатах і анархія в економіці, тим паче на тлі складних газових переговорів із Росією. Не голосували за бюджет такі фракції, як «Регіони України», СДПУ(о), Комуністична партія і БЮТ. Лише два голоси «за» дала ще одна «тимошенкiвська» фракція — «Єдина Украна».

Реваншу переможених учора, окріплих і знахабнілих сьогодні й, здавалося б, дуже ймовірних переможців завтра, не буде. І дарма тріумфом «синьо-білих» лякають деякі «помаранчеві» сили — нація вже чудово розібралася, хто є хто, і вороття до старого бути не може, адже в даному випадку йдеться не про конкретні персони й навіть не про політичні сили — про цінності. Саме на цьому наголосив учора на підсумковій прес-конференції за результатами виконання програми «Десять кроків назустріч людям» Президент України Віктор Ющенко. Переконаний у «добрій історичній пам'яті» своєї нації, глава держави підкреслив: «Ні про ніякий реванш не йдеться. Сили вчорашнього дня будуть учорашніми. Скільки б прес-конференцій і лементу вони не робили, я переконаний, зробити привабливим той режим, який був учора, вже нікому не вдасться».

Україна ставить крапку на дворічній військовій присутності в Іраку. Як i передбачалося, з 20 по 30 грудня з Межиріччя повернуться усі 950 наших вояків, які лишалися у гарячій точці зайві два тижні на прохання іракського уряду допомогти провести вибори 15 грудня. Отже, Новий рік українські миротворці зустрічатимуть на Батьківщині, у колі рідних i близьких.

Відучора в Білорусі опозиціонерів можна засуджувати та ув'язнювати не лише за економічними обвинуваченнями. Щоб прибрати опонента геть з-перед очей громадськості, досить уважно його вислухати. Слово — не горобець, вилетівши, воно може втрапити тепер в одну з «політичних» статей. Саме так характеризують юристи поправки до законодавства, запропоновані президентом, а 8 грудня у другому читанні прийняті парламентом.

Коли я її бачу, то ніздрі вловлюють ледь чутний запах меленої арабіки, а пам'ять висвічує картинку: у високу склянку гучно наливається апельсиновий сік. А бачу я її часто, тому що останню відеороботу «Відшукаю» вдень i вночi транслюють музичнi канали. А у новорічну ніч співачку можна буде побачити майже на кожному каналі. Але розмовляти з Гайтаною «УМ» вирішила не тільки про творчість, ми хотіли з нею познайомитися по-жіночому — де буває, якому вбранню надає перевагу, як проводить вільний час, закохана, розлучена, сім'я, діти?
У житті Гайтана зовсім не боса, а у чорних оксамитових чобітках на шпильці, і далеко не самотня — друзі, продюсери, прихильники і, звичайно, Він — її друге кохання. Із першим молода співачка вже встигла розлучитися. У житті Гайтана енергійна та життєрадісна, театрально розтягує голосні звуки, соковито сміється, говорить компліменти та безтурботно розповідає історії з життя. А ще у житті Гайтану звуть Гайтаною, так і у паспорті, а її батько та звідний братик мешкають у Республіці Конго. Мовою ленгало співачка майже не розмовляє, тож коли з ними побачиться після довгої розлуки — в Конго складна політична ситуація, і приїхати туди майже не можливо — спілкуватиметься трошки французькою (до 1960 року Конго була французькою колонією) та російською (батько отримав радянську освіту). Але про все по порядку.

Газова суперечка між Україною і Росією наближається до розв'язки. Адже так чи інакше наше населення не може взимку залишатися без тепла, а промисловість повинна отримати належні їй гігакалорії, аби працювати далі, збільшуючи ВВП. Коли і як зароджувався цей конфлікт, існує чимало суджень. Ми ж спочатку переглянемо історію питання. «Газпром» у серпні заявив про необхідність перегляду умов транзиту російського газу і визначив час, коли «блакитне паливо» має постачатися за новими умовами, — з 1 січня 2006 року. Росіяни пропонують перейти до винятково грошової форми оплати транзиту, а в рахунок оплати послуг продавати свій газ, виходячи з ринкової кон'юнктури. І справді, за п'ять років ціни на газ на європейському ринку збільшилися майже втричі й сьогодні становлять 200-240 доларів за тисячу кубометрів. Для Польщі, наприклад, на наступний рік ціну підняли вже до 200 доларів.
Не завжди був такий диспартитет цін. Cлід нагадати, що в 90-ті роки Україна купувала російський газ за ціною 80 доларів за тисячу кубометрів, а європейська ціна тоді становила 67 доларів. Отож, думаю, Росія мала б подумати і про компенсацію тих втрат. Нині вона пропонує підвищити ціну газу з 50 до 160, а якщо Київ швидко не погодиться, то і до 230 доларів за кубометр. Росіяни вважають, що останніми роками в України була можливість підвищити тарифи на газ на внутрішньому ринку до економічно обгрунтованого рівня. Однак приховується той факт, що ціну газу до 50 доларів за тисячу кубометрів було зменшено винятково за ініціативою російської сторони, яка виходила з економіки його транспортування. Ставка плати за транзит газу територією України для «Газпрому» становить 1,09 долара за транспортування тисячі кубів на відстань 100 км, тоді як у середньому по Європі вона становить близько 2,6 долара.

Доля позначила найменш урбанізовану область України (кількість сільського населення на Закарпатті складає дві третини) аж чотирма професійними театрами. І пов'язано це не з вибухом інтересу до музи Мельпомени, а з багатонаціональним складом населення. В Ужгороді працюють обласний український музично-драматичний та ляльковий театри, у Мукачеві — російський, у Берегові — угорський. Таким чином, на плечі однієї з найменших областей лягла значна театральна ноша. Кошти, яких і так не вистачає, автоматично доводиться ділити на чотири.

Вистави, як люди — народжуються, живуть, удосконалюються, розчаровують чи тішать, помирають... Істина, яка не потребує доказів. Театр російської драми вирішив протистояти такому розвиткові подій і влаштувати півстолітній ювілей колись резонансного і епохального для себе спектаклю «Мораль пані Дульської», прем'єра якого відбулася 12 грудня 1955 року. Люди, надмірно вразливі та сентиментальні, які не запаслися валер'янкою та валокардином, напевне, дуже з цього приводу шкодували: вечір видався настільки зворушливим, що глядачі ледь встигали підносити до очей носові хустинки.