Перший президент Росії Борис Єльцин позавчора відсвяткував свій 75-й день народження. На прийомі в Георгіївській залі Кремля тривалістю дві години ювіляра вітали колишні президенти США та України Білл Клінтон та Леонід Кучма, екс-канцлер Німеччини Гельмут Коль, а також чиннi президенти Білорусі та Казахстану Олександр Лукашенко та Нурсултан Назарбаєв. Ювіляра особисто привітав та вручив подарунки голова УПЦ Алексій ІІ.
У Японії створено чергове диво техніки — одномісний літак, який, як стверджують розробники, буде кружляти в небі на звичайних побутових батарейках. Як повідомляє електротехнічна корпорація «Мацусіта електрик», перше випробування апарата буде здійснене у липні цього року.
Головний синоптик країни, харківський бабак Тимко, у перший день лютого побачив власну тінь. Це означає, що весна цього року трохи запізниться і нам, попри всі сподівання на тепло, доведеться пережити ще один холод. Прогнози традиційної синоптичної служби тут ні до чого. Офіційний хранитель Тимка, кандидат біологічних наук, доцент Національного університету імені Каразіна Віктор Токарський говорить, що його телевізор кілька днів тому вийшов із ладу, тому супутникову інформацію про погоду найближчих днів він не чув. Усе переказане адресує винятково своєму підопічному. На це є серйозна причина. У бабачому містечку університетської біостанції вже добрий тиждень триває незвичне пожвавлення. Бабаки дружно розплющують очі і переможно свистять. Тимко ж як спав, так і спить, авторитетно демонструючи всім цікавим свою кошлату спину.
Французький актор Жерар Депардьє і французький режисер Жозе Дайан, яка буде екранізувати «Тараса Бульбу», у середу в супроводі віце-прем'єр-міністра України В'ячеслава Кириленка і першого заступника міністра культури Владислава Корнієнка відвідали кіностудію імені Довженка. Перед їхнім візитом робітники в авральному режимі розчищали сніг, а співробітники студії, полишивши термінові справи, зійшлися подивитися на світову зірку. Світовій зірці теж було на що подивитися, втім, очевидно, перед візитом її морально підготували. За кілька годин до цього Депардьє сказав, що в Індії, де теж студії не в кращій формі, в Калькутті вони прекрасно зробили фільм, і взагалі він завжди готовий до екстріму. Головному промоутеру української ідеї у Франції показали патріотичні костюми із стрічки Миколи Мащенка «Богдан Хмельницький», а актор попросив прислати йому технічні параметри студії і запитував у господарів, чи є цехи для декорацій, підйомні мости, яка висота стелі тощо.
Якщо перефразувати одкровення голови секретаріату Президента Олега Рибачука, то він фактично називає себе «другою ступінню президентської ракети», передбачаючи, що й сам відпаде, «відпрацьований», як його попередник на посаді «головного канцеляриста» Олександр Зінченко. Але повірити в це складно. Адже Рибачук — один із небагатьох людей у нинішньому оточенні Президента, який іде під руку з Ющенком понад десять років. Якщо бути точним, то Олег Борисович із Віктором Андрійовичем уже 14 років — із часу спільної роботи в Національному банку. Так що «відпрацьована ступінь» Рибачук може хіба перейти на іншу посаду. До речі, за перший рік «помаранчевої» влади пан Олег встиг побути уже й віце-прем'єром (з питань європейської інтеграції).
Ми розмовляємо з Рибачуком у його кабінеті на Банковій — тому самому, де раніше сидів Медведчук. Пан Олег ніби заочно полемізує з «сірим кардиналом» Кучми, розповідаючи про нові порядки. Нам приносять чай у чашках із сервізу, тоді як Рибачук п'є своє питво із помаранчевої кружки з написом «Так! Ющенко». Це сувенір ще з «революційних», штабних часів. Звідти й починаємо інтерв'ю.
Україну важко віднести до країн, де домінують зимові види спорту. Наші результати на попередніх Олімпійських іграх підтверджують цей висновок — лише три медалі за три Олімпіади. Українські лижники до скарбнички нашої збірної олімпійських нагород ще не приносили, але були дуже близькі до цього. Ірина Тараненко-Тереля, котра вже залишила лижню, двічі опинялася четвертою. Впритул підійшла до заповітного п'єдесталу і її наступниця Валентина Шевченко. Розпочавши 11-м місцем у 1998 році в японському Нагано, за чотири роки в Солт-Лейк-Сіті уродженка Чернігівщини була вже п'ятою. Це в повній мірі можна було назвати успіхом, особливо з урахуванням того, що лише за рік до Олімпіади в США спортсменка вийшла з декретної відпустки. Хоча, як сама Валентина розповідала, високі чиновники вважали по-іншому, адже в кабінетах звикли цінувати медальний блиск, про який можна відзвітувати.
Невдовзі Шевченко остаточно утвердила себе в когорті елітних лижниць планети, за підсумками 2003—2004 років завоювавши Кубок світу на довгих дистанціях. Минулий сезон для українки вийшов не надто вдалим — далося взнаки вірусне захворювання. Крім особистих обставин, супроводжує загальна проблема — місць для повноцінних тренувань в Україні майже немає — фактично лише курортний Тисовець на Львівщині, де полюбляють відпочивати перші особи держави. Саме тут кореспондентові «УМ» вдалося поближче познайомитися з героїнею нашого часу. Попередній раз на рідній землі Шевченко побувала влітку, і з тих пір готується до головного старту свого життя на закордонних трасах.
Хоча, як і більшість спортсменів, Валентина має свої забобони й не говорить вголос про плани на Ігри в Турині, можна не сумніватися — дівчина мріє про медаль. І успішний виступ на етапах Кубка світу дає право вважати, що всі підстави для цього є: упродовж останнього місяця Шевченко посідала місця з третього по п'яте. Четвертою Валентина фiнiшувала через падіння на дистанції («посприяла» суперниця), а п'ятою була, коли, за визнанням її особистого тренера Валерія Леснікова, він не вгадав із змащенням її лиж. Якщо ж усе складатиметься як треба, олімпійський п'єдестал не здаватиметься таким недосяжним. Хоча ним же марять і суперниці українки: норвежка Маріт Бйорген, росіянка Юлія Чепалова, чешка Катерина Нойманова, канадка Бекі Скотт, естонка Крістіна Шмигун, німкеня Клаудія Кюнцель.
Від початку тижня «Наша Україна» і Блок Тимошенко почали вести переговори. Якісь домовленості велися й раніше, але, так би мовити, офіційний етап настав тільки зараз. Уже й визначено головних комунікаторів: від «НУ» — Роман Безсмертний і Роман Зварич, від БЮТ — Микола Томенко та Олександр Турчинов. Інформації про перебіг цих перемовин украй мало. Очевидно, ініціатори вирішили зберегти секретність до того часу, поки не вдасться вийти на якесь більш-менш узгоджене рішення.
За радянських часів територію Рівненщини — від півночі Хмельницької області й аж до кордону з Білоруссю — московські специ, захоплені багатствами Сибіру, вважали «геологічно неперспективною». Та наскільки ретельно світила столичної геології вивчали поліський край, свідчить хоча б Рівненська АЕС, яку збудували, як уже потім виявилося, на карстових порожнинах. А от поляки за свої кільканадцять років господарювання на Волині грошей на спорядження геологічних експедицій не шкодували. Здогадувалися, мабуть, що надра Полісся та Волині не такі вже й неперспективні, й у місцевих лісах та болотах приховано від стороннього ока ще чимало несподіванок.
Нелегко нинішнім комуністам та їхнім ідеологічним побратимам в Україні сущим підтримувати свій всихаючий політичний рейтинг. А мусять щось робити, бо ставки надто високі — теплі місця у партері Верховної Ради. І один із коників, на якому ультраліві традиційно збираються в'їжджати в новий парламент, — знавісніла критика української національної ідеї та її носіїв — колишніх і теперішніх. Для полеміки з патріотами червоні завжди тримають у рукаві «козирного туза» — заготовлені здебільшого кремлівськими пропагандистами викривальні факти «знущання бандерівців над мирним населенням».
У неспокійне післявоєнне десятиліття мешканці Західної України справді зазнали відчутних втрат, особливо в середовищі інтелігенції, переселеної сюди з Наддніпрянської України. Усі жертви радянська влада списувала на рахунок ОУН-УПА. Компартійні публіцисти не шкодували кривавої фарби, змальовуючи звірства українських націоналістів. Це, з одного боку, хоч якось виправдовувало перед світовою громадськістю жорстокий сталінський терор на західноукраїнських землях, а з іншого — сіяло ворожнечу і розколювало українське суспільство. Та так, що тріщини не зарубцьовуються донині.
