Інколи цифри можуть розповісти значно більше, ніж слова. Так-от, якщо довіритися саме їм, то виходить, що типове поліське село Оленине, яке розкинулося акуратними вуличками вздовж берега Стоходу, через сто років зовсім... зникне з лиця землі. До таких невтішних висновків я прийшла, порівнявши елементарні історичні дані про цей населений пункт, починаючи з XIX століття. Отож: у XIX столітті в селі Жирово (так тоді називалося воно, взявши назву від рибної снасті «жирова», так і нині називають оленинців у довколишніх селах) було всього 48 хат і 487 мешканців, тобто у кожній хаті жило в середньому по 10 душ. Уже в 1909 році у 142 хатах жило 864 мешканцiв, тобто припадає по шестеро на один двір. Нині в Олениному в 298 дворах мешкає 1000 чоловік, а фактично припадає по 3 душі на хату. Неважко за методом якоїсь там не прогресії, а, скоріше, регресії порахувати, що через сто рокiв тут не буде ані душі. Не страшно?

Головними натхненниками і виконавцями ігрового шоу «На свою голову» на каналі ICTV стало подружжя Ігоря Пелиха та Олександри Лозинської. Щоправда, Саша позиціонує себе в цьому проекті як такого собі «сірого кардинала». Принаймні на запитання, чим вона займається, колишня ведуча програми «Не всі вдома» («1+1») відповіла: «Пелиха підганяю».
Розмовляли ми в популярному київському клубі-книгарні простісінько під будинком, де розташований офіс їхньої компанії-продакшн. За кілька днів по розмові я зателефонувала Ігореві, щоб уточнити назву цієї компанії. «Роги і копита продакшн», — відповів Пелих. Я, звісно ж, не повірила. «Та справді! Я не жартую!»— зареготав новітній телеквестер.

Зірковий музикант — це не тільки той, хто співає/відкриває рот під фонограму чи пише музику/тексти. Він — народний улюбленець і відповідає чеховським критеріям про «все прекрасне»: подекуди секс-символ, креативна, неординарна особистість, людина з активною життєвою позицією. Нам важливо слухати полум'яні проповіді музичних зірок із революційних сцен, дивитися, як вони готують у кулінарних телешоу чи читати/дивитися їхні інтерв'ю. Хоча, узагальнено кажучи, насправді ми повинні тільки слухати їхню творчість. Подекуди це «жовтий» інтерес, але часто думається, що людина, яка створює ТАКУ музику й пише ТАКІ тексти, в житті має бути ще цікавішою.
Одна з найкращих російських музикантів Юлія Чичеріна здавалася такою. Її пісні завжди актуальні, вони — окрема, створена маленькою принцесою Юлею планета. Тут пронизане радіохвилями «жареное сонце больших городов» дозволяє купатися у фонтанах, смішити перехожих і не вірити в старість. Утім там «бывает только зима и лето», а значить — «ночью, понурившись, по темным улицам, по грустным улицам — одна», і «в долгом пути» «рисую на обрывках облаков свои желания». Але образ не вийшов цілісним і повноцінним. Юля-музикант і Юля-особистість, як виявилося, різні люди. Перша — приїздить до Києва доволі часто, а друга ніколи тут не була. Чичеріна-музикант розповідає про себе в кожному рядку своєї пісні цілу життєву повість, Чичеріна-особистість — затворник, відповідь на питання у якого щоразу треба витягати лещатами.
Минулого тижня Юля-музикант презентувала в Києві свій новий альбом «Музыкальный фильм». Юля-особистість навіть відповіла на запитання українських журналістів. Щоправда, здебільшого коротко, ствердно або заперечливо, подекуди мугикаючи «угу» чи «и-и» — так, що в присутніх не зникала нав'язлива думка про безпідставну зверхність, якою хворіють заїжджі російські зірки.

На початку 2007 року Європейська Комісія, можливо, розпочне переговори з Україною про укладення угоди про зону вільної торгівлі. Про це заявила минулого понеділка представник Європейської Комісії Софія Албарран Муньоз, яка взяла участь у презентації звіту «Перспективи поглибленої торгівлі між Європейським Союзом та Україною». Документ було підготовлено на виконання контракту генерального директорату з питань торгівлі Єврокомісії науковцями з Брюсселя (Центр європейських політичних досліджень), Кіля (Інститут світової економіки) і Києва (Міжнародний центр перспективних досліджень). Цю подію можна розглядати як початок неофіційних консультацій щодо структури та змістовного наповнення майбутньої угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, вважають у Мінекономіки. І наголошують: у цьому контексті вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) є обов'язковою умовою надання статусу переговорам про створення такої зони.

«Ми маємо приймати ті рішення, які потрібні українській економіці, і менше дивитися на свою популярність чи непопулярність. І не забути, що ми, в першу чергу, відповідаємо за те, щоб людям було з чого отримувати зарплату і пенсію...».
Про це на попередньому засіданi Кабміну нагадав Прем'єр Юрій Єхануров.

Перед Лолиним і відомим українським письменником Степаном Пушиком маю борг річної давності. Торік, у травні, після вручення мені премії імені Івана Франка в галузі журналістики, Степан Григорович підказав тему: «Рушай до Лолина — там дотепер витає дух першого Франкового кохання: і читачам «України молодої» буде цікаво дізнатися про цю історію, і за лауреатство Франкові віддячиш». Я і сам, відповів тоді, мав намір у те село навідатися, але побачив на мапі, що воно «залізло» в глухе передгір'я Бескидів, майже за 100 кілометрів від Івано-Франківська, і туди нічим доїхати. «То пішки йди, — не здавався пан Степан, — Франко так і робив: доїжджав до Долини, а потім — навпростець лісовими дорогами, до Ольги».
Нинішньої весни до Лолина я таки добрався. Щоправда, іншим маршрутом, ніж Франко, бо за 130 років позаростали і тодішні лісові дороги, і пустир утворився на місці плебанії (збудованого на громадські кошти обійстя для священика, що передавалося йому в користування лише на час служби настоятелем. — І. К.), де мешкала сім'я отця Михайла Рошкевича, і взагалі багато що змінилося. Та залишилася згадка про найперше кохання 17- річного гімназиста, котрий з роками сягнув висот геніальності й мав успіх у жінок, та молодої попівни, яку невмолимий батько віддав заміж за іншого. Ольга навіть не наважилася написати спогади про свого Івана. Вона, помираючи майже через 20 років після кончини Франка, тільки попросила покласти їй під голову в домовину вцілілі листи від коханого. ЇЇ волю нібито виконали.
Ця публікація давалася непросто. Окрім зустрічей з лолинцями, мандрівки селом, довелося звертатися до архівних матеріалів, перечитувати епістолярну спадщину Франка і написані ним у Лолині або на місцевому матеріалі художні твори. Про що сам довідався, і вам розповім.

«Ось, бачите — на даху дві великі пластини, синя та срібляста? Це — батареї. Синя пластина — бляха з інтегрованим фотоелектричним покриттям. Від неї ми маємо електрику, якою повністю освітлюємо квартиру. За рахунок іншої панельки ми маємо тепло і гарячу воду», — розповідає про секрети енергоощадного будинку Оксана Денис, авторка ідеї та директор видавництва «ЕКОінформ». Архітектор за фахом, вона давно й професійно вивчає енергоощадні технології, які вже багато років впроваджують у цілому світі. І от, нарешті, незалежний від енергетичних служб будинок добудовують у Львові. «Ця енергоощадна квартира у Львові — перша така не лише в Україні, а й у Європі», — стверджує Оксана Денис. Досі навіть у Європі ніхто не брався за спорудження енергоекономного помешкання у самісінькому центрі міста, та ще й в архітектурній забудові, серед інших старовинних будинків, тому цю квартиру в Львові автори проекту вважають унікальним явищем не лише для України, а й для Європи.

Звернення до органів самоврядування України всіх рівнів, керівництва адміністрацій районів та областей, окремо Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Президента України.

Міське сміттєзвалище, куди щодня вивозять близько тисячі кубічних метрів побутових відходів, поволі, але впевнено збільшується в розмірах. І хоча торік об'єкт за багато десятиліть нарешті отримав довгоочікуваний паспорт, в якому поставили свої автографи всі інспекції екологічного профілю і таким чином засвідчили його нібито безпечність, назвати приємним сусідство 260-тисячного обласного центру з полігоном навряд чи випадає.

На початку місяця терпець гірників шахти імені Горького урвався, i вони відмовилися опускатися під землю, вимагаючи виплати боргів по зарплаті. Трудовий конфлікт адмінiстрації вугільного підприємства тоді вдалося залагодити більш-менш оперативно. Отримавши гроші, відшукані в резерві, шахтарі знову приступили до роботи. Проте про вирішення всіх інших проблем, що обсіли шахту, аж ніяк не йдеться. І це підтвердилося на недавній нараді в Мінвуглепромі України, де вирішувалася подальша доля двох десятків нерентабельних шахт. До переліку підприємств, що будуть закриватися в наступному році, потрапили і донецькі «горьківці».