У суди Києва надійшли кілька скарг від найманих агітаторів політичних партій, які балотуються на виборах у Київську і Верховну Ради. Ці громадяни вимагають визнати, що укладені з агітаторами угоди «соціального партнерства» суперечать законодавству України. Дійсною метою таких угод, на думку позивачів, є спроба приховати факти купівлі-продажу голосів виборців на виборах у парламент і місцеві ради 26 березня 2006 року.

Політика — справа серйозна. Від людей, які нею займаються, часто залежать долі мільйонів. Кожний чиновник (депутат чи навіть Президент) на своїй посаді не народжується, а отже, його «дочиновницьке» буття було таким самим, як і в усього народу — з усім спектром емоцій та почуттів. А в нашому житті, не забуваймо, існують і такі прикрі аспекти, як психічні розлади та хвороби. Загальновідомо, що будь-яка хвороба прогресує саме під час стресових ситуацій та нервового напруження, а цього в політиці вистачало в усі часи.

Українська столиця уже вчотирнадцяте зібрала зірок художньої гімнастики. Цього березня грації прагнули приїхати до Києва ще й тому, що «Кубок Дерюгіних—Нафтогаз», у рамках якого відбувався другий етап серії «Гран-прі», мав дати відповідь на запитання, як вплинули нові правила на програми гімнасток та... суддів. На початку місяця у Москві, де відбувався перший етап, дуже часто виникали непорозуміння. Оскільки за «бортом» нових віянь не хотів залишатися ніхто, то в київському Палаці спорту ми побачили представниць аж 28 країн. І без сумніву, всі учасниці та їхні тренери запам'ятають київський килим надовго, адже він відкрив очі на більшість питань.

Коли після двох домашніх поразок утомлений «Сокіл» рушав до Могильова на продовження чвертьфінальної серії «плей-оф», не надто вірилося, що столична публіка побачить на власні очі ще бодай одну гру своєї команди у нинішній білоруській першості. Надто вже втомлено й без особливого натхнення виглядав колектив Олександра Сеуканда в останніх зустрічах. У п'ятницю найгірші очікування підтвердилися — «Сокіл» програв «Хімволокну» і третій матч, завершивши виступ у чемпіонаті сусідньої країни. Причому руку до поразки киян знову доклали українські легіонери могильовців — Олег Шафаренко й Олександр Матерухін.

Другий етап чемпіонату «Ф-1» було визначено для команд як особливе випробування з самого початку. Завдяки календарю, вся складна інфраструктура з дорогою технікою мала перебазуватися з Бахрейну в Малайзію упродовж кількох днів, адже регламент відвів перерву між двома етапами лише в тиждень. Можливо, через це «королівські» пілоти почувалися трохи не у своїй тарілці і провалили кваліфікацію. Рідко буває, щоб на старті етапу з різних причин «у хвості»розташувалася така іменита компанія — обидва Шумахери, Масса, Култхард, Вільньов і Баррікелло.

За збігом обставин, «олігархи» вітчизняного футболу, які ведуть боротьбу за національне «золото», мали в цьому турі виїзди до «металургійних» команд. У обох випадках господарі одержали по три класичні «сухі» м'ячі у свої ворота, але сценарій доведення зверхності лідерів був різним. У Донецьку «метадони» лише у стартові хвилини тримали візуальну перевагу, надалі ж сумнівів у різних вагових категоріях суперників не виникало. Нагадаємо, що «Металург» провів «селекцію» у стилі «розпродаж», а виводив другу донецьку команду на «Динамо» в.о. тренера Степан Матвіїв, який до цього працював із дублем. У підсумку, як потім висловився Анатолій Дем'яненко, переміг той, у кого є кому «ставити крапку». Інакше кажучи, у киян більше кваліфікованих гравців. Можна сказати — голеадорів, здатних стати окрасою будь-якого елітного європейського чемпіонату.

Український футбол зазнав непоправної втрати. У неділю на 65-му році життя помер Анатолій Пузач — легендарний форвард київського «Динамо», згодом — постійний помічник Валерія Лобановського на тренерському містку, як кажуть, «від і до» — з 1973-го по 1990-й, коли Лобановський поїхав працювати у Кувейт. Анатолій Кирилович тоді очолив рідну команду і взяв з нею 13-те союзне «золото», а згодом і відкрив із «Динамо» еру чемпіонатів України.

Після розлучення із Бредом Піттом, який покинув її заради фігуристої Анджеліни Джолі, на Дженніфер Аністон багато хто «ставив хрест» — мовляв, сіренька вона й непримітна, особливим талантом не відзначена, а тепер від сліз геть змарніє й зійде на маргінес зіркового життя. Але, як виявилося, така думка була вкрай хибною: Джен знайшла в собі сили перебороти біль і навіть залишитися з колишнім чоловіком у добрих стосунках, зустрічається з іншим чоловіком і, несподівано для себе, отримує сотні тисяч листів зі словами підтримки.