З дня на день (хоча хто його знає, можливо, з години на годину) колегія суддів Вищого адміністративного суду України винесе своє рішення щодо скарги кількох аутсайдерів цьогорічних перегонів на «бездіяльність» Центральної виборчої комісії. Раніше очікувалося, що вердикт суду розставить усі крапки над «і» вже сьогодні. Хоча вчора там усе ще заслуховували пояснення всіх сторін щодо порушень, які нібито допустила ЦВК. Свідком учорашнiх судових колізій та суперечок був кореспондент «УМ».

Мабуть, слід звикнути до того, що за два з гаком місяці, відведені після виборів на створення правлячої коаліції, ми ледь не щодня чуємо з цього приводу найрізноманітніші новини, уїдливі коментарі, заперечення, претензії, вимоги тощо. Створення коаліції — «помаранчевої», «демократичної», «широкої» чи ще невідомо якої — займає значно більше часу, ніж створення світу і є набагато складнішим та болючішим процесом. Надто ж з огляду на те, що світ створювався «з нуля», а парламентсько-урядову коаліцію слід формувати за фактом ущент розбитих на виборах горщиків.

Подивитися безкоштовно вісімнадцять касових фільмів на великому екрані у зручних кріслах, а потім за це ще й отримати подарунок мали можливість усі бажаючі українці. Для цього їм лише вчасно треба було зголоситися та висидіти без перерви у кінотеатрі 36 годин. Таким чином справжні кіномани ще й стали учасниками побиття незвичного рекорду України.

Тільки лінивий лучанин не обурюється тією кількістю АЗС, що обліпили 200-тисячне місто, як набридливі мухи, майже на кожному його кілометрі. Стільки заправок, як у Луцьку, кажуть, не має в жодному ідентичному за розміром місті. У який спосіб міська влада продавала земельні ділянки під будівництво — доводиться тільки здогадуватися. Зрозуміло, що в мешканців будинків, під вікнами яких виростали нові АЗС, ніякої згоди ніхто не питав.

Як швидко летить час: здавалося б, щойно розпочався Великий піст, не встигли озирнутися, а вже й Чистий четвер. А за два дні — й найвеличніше для всіх православних християн (на відміну від католиків, які традиційно урочистіше відзначають Різдво) свято Воскресіння Христового — Великдень. Підготувавши до зустрічі свята душу й тіло, саме час узятися до кулінарних та інших господарчих приготувань. Останній четвер перед Пасхою недарма називають Чистим: у цей день, за традицією, чистенько прибирали в хаті, милися, дівчата ополіскували голову настоєм запашного любистку... І, звісно, розпочинали пекти паски та фарбувати крашанки. Адже завтра, у Страсну п'ятницю, краще не працювати й присвятити весь день молитвам.

На вході в галерею «ПідWall» поставили мольберт із фотографією значка радіації і стіл із квіткою під скляним ковпаком. Це влучно ілюструє задум організаторів виставки «Чорнобиль сьогодні: 20 років після аварії» (Екоклуб НаУКМА) — життя продовжується.

Уряд Японії передав обладнання Громадському центру переселенців із 30-кілометрової Чорнобильської зони, що функціонує в Деснянському районі Києва.Загальна вартість обладнання становить 23 тисячі доларів.

Наслідки Чорнобильської катастрофи мають страшний і незворотний характер. Адже в першу чергу вони уразили психіку самих чорнобильців. Про це говорили науковці з України, Росії та Білорусі, які зібралися до Чернігова на Міжнародну науково-практичну конференцію «Сучасні проблеми екопсихології», щоб обговорити та оцінити вплив Чорнобильської катастрофи на психіку людей.

Їй судилося зростати у важкі повоєнні часи, до того ж, у восьмилітньому віці залишилася без мами й тата, під опікою бабусі Василини — дуже доброї і мудрої жінки, котра мешкала у селі Годи Коломийського району. Від неї і набиралася розуму, вчилася газдувати так, як це здавна робили юні галичанки. Та чи не найвиразніше у Галинчиних дитячих спогадах зафіксувалися тодішні особливо урочисті передвеликодні клопоти.

Кількарічна епопея з меморіалом жертвам голодоморів, будівництво якого мають намір розпочати вже цьогоріч, знову матиме своє продовження. У понеділок засідання конкурсного журі тривало понад три години, журналістів у зал, де дискутували архітектори, представники міської влади та уряду не впускали, але лемент, що долинав із-за дверей, свідчив про бурхливе обговорення. Причому з'ясувалося, що найбільшу хвилю емоцій викликали не стільки самі проекти, скільки місце, де планують спорудити майбутній меморіал!