Мало хто знає, що головним хобі генерал-лейтенанта Олександра Кіхтенка досі залишається спорт. Рік тому, коли щойно призначений на посаду командувача ВВ генерал давав своє перше ексклюзивне інтерв'ю саме «УМ», диктофон іноді глушив будівельний гамір за стіною. Там де зазвичай чиновники роблять кімнати відпочинку, пан Кіхтенко облаштовував тренажерний зал. Цього разу «УМ» скористалася нагодою i попросила генерала показати, що ж там насправді.

Міністерство охорони здоров'я Білорусі заборонило лікарям надавати медичну допомогу громадянам, що по неї звернулися, без пред'явлення ними паспорта із пропискою та фотографією. Про це розповіла одна з учасниць акції на Жовтневій площі Надія Батура, яка зранку 23 березня звернулася по медичну допомогу в мінську поліклініку № 19. «Я почувалася погано, у мене ще вчора піднялася температура, я не витримала й вирішила піти до лікаря», — каже Надія, котра кілька днів провела на Майдані в наметовому містечку. Однак черговий терапевт Кудасова відмовилася приймати хвору, мотивуючи це відсутністю в тієї при собі паспорта.

Цього тижня українські азербайджанці відзначили свій Новий рік, або, по-їхньому, Новруз Байрами. Але замість того щоб під биття курантів загадувати бажання та запивати їх шампанським, азербайджанці... перестрибували через вогонь. А наше звичне олів'є на їхніх столах заміняв плов. Ну і, звісно, не обійшлося без шашликів та щохвилинних тостів. Хоча, зважаючи на те, що свято припало на останній передвиборчий тиждень, здебільшого цим тостам бракувало кавказької «родзинки», зате політики в них було аж забагато. Адже азербайджанська діаспора в Україні, як виявляється, є достатньо політично активною.

«Ви часом не знаєте, де зараз журналістка Тетяна Снітко? У неї мобільний не відповідає». — «Ні. А вона вночі була на площі?» — «Була» — «Тоді будемо шукати», — це все, що нам відповіли у білоруському правозахисному центрі «Вясна», де часто можна було застати власкора «УМ» у Мінську Тетяну Снітко.

На минулих виборах українці могли голосувати на дільницях упродовж 12 годин — від 8-ї ранку до 20-ї вечора. Але тепер нардепи розширили цей часовий проміжок. Завтра, 26 березня, виборчі дільниці відчинятимуться о 7.00 і працюватимуть до 22.00, тобто до пізнього вечора.

Із вчорашнього дня і до 28 березня біля дільничних та окружних виборчих комісій за порядком стежитиме 74 тисячі працівників органів внутрiшнiх справ. Враховуючи те, що в Україні є близько 34 тисячі виборчих дільниць, за кожною з них наглядатиме в середньому по два міліціонери. Охорону виставлено біля всіх окружкомів. З того часу, як на ДВК завезли бюлетені, їх взято під цілодобову охорону. Як розповів на прес-конференції заступник міністра внутрішніх справ Володимир Рудик, до охорони громадського порядку у дні виборів буде залучено «практично всі сили міліції».

— Олександре Тимофійовичу, цієї неділі 14-та річниця Внутрішніх військ збiглася з днем парламентських виборів. Чи вдасться поєднати свято, службу й голосування?
— Ми звикли всі свята відзначати на службі, а урочистості проведемо напередодні. Тому 26 березня наші бійці разом із міліцією забезпечуватимуть громадський порядок по всій країні. Відповідні розпорядження вже зроблено міністром внутрішніх справ, свої заявки подали нам начальники управлінь міліції в регіонах. Спільні наряди патрулюватимуть вулиці поблизу дільниць, адже перебувати на самих дільницях не маємо права. Окремі ділянки великих міст патрулюватимемо самостійно, без міліції. Перш за все, це стосується усіх обласних центрів та ще 17 міст обласного підпорядкування, де є військові частини ВВ. Ми готові забезпечити правопорядок навіть у свій професійний день, i там, де будуть наші бійці, не буде жодних проблем.

Цієї зими найсильніший чоловік України, один із найдужчих людей світу Василь Вірастюк став слабким і вразливим: зла доля забрала в нього кохану дружину Світлану, яка загинула на гірськолижному курорті в Туреччині. Утім автор цих рядків в інтерв'ю з відомим богатирем не вважав за доцільне лізти в душу з питаннями про його втрату. Президент Федерації найсильніших атлетів і перетягування канату України Володимир Кiба підтвердив сумніви: «Ця Василева рана зараз настільки жива... Невідомо, як вона загоїться, і чи станеться це взагалі. Щодня їхній маленький син Адам запитує: «А де мама?» То чи варто допитуватися ще й журналістам...»
Відтак головною темою нашої бесіди була участь Вірастюка в недавньому турнірі «Арнольд классік» під патронатом славетного Шварценеггера. Чи були сумніви в потребі їхати на змагання до США в такий час? Ні в якому разі. Як виявилося, це була мрія Світлани, її бажання — бачити чоловіка переможцем цього найпрестижнішого турніру професійних силачів. І взагалі першим усюди. Цього разу Василеві не вдалося стати на «Арнольд классік» абсолютним чемпіоном — «значить, перенесемо це на наступний раз і так до тих пір, поки не переможемо».
З капітаном національної збірної богатирів Василем Вірастюком ми поспілкувалися після того, як він у мерії Києва одержав за видатні досягнення та популяризацію богатирського спорту найвищу муніципальну нагороду — «Знак пошани».

Ви коли-небудь бачили, як помирає село? Не середньостатистичне, про яке кричать тепер усі політики, а реальне, де ще вчора народжувалися діти, гриміли весілля і проводжали в армію новобранців. Село, де дзвеніла пісня, як тільки скресне крига на ріці, де народжувалися найкрасивіші в окрузі дівчата і куди на човнах допливали кавалери із сусідніх сіл помилуватися їхньою вродою і співом. Заріка, що манила і кликала на вечорниці хлопців, тепер спочиває у тиші, від якої стає моторошно і аж дзвенить у вухах. У сніговому полоні березня спить довколишній ліс, заснув і Стохід, злившись із горизонтом своєю білою безкінечністю. І тільки присипані снігом кладки через його головне русло нагадують, що цей куточок ще не геть відрізаний від світу. Ще трохи — і пригріє сонечко, розіллється ріка, заповнивши усі свої сто ходів. І якщо не підмиє велика вода кладок, то артерія життя, що пов'язує Заріку із Боровним, де розташована сільрада, почне діяти. А поки що санний шлях через річку — єдина дорога, що пов'язує Надрічне із тим берегом. Запрягши своїх коників у сани, їдуть надрічанські дідусі на базар. Дружини не відважуються складати їм товариство — санна подорож через ріку вже не для них — холодно...