CНД — це така неясна річ, організація не організація — інструмент не інструмент, що існує винятково в підсвідомості величезної маси людей. Більшість українців щиро вважає, що центр СНД — у Москві, можливо, навіть на Красній площі (хоча де-юре — в Мінську, там засідає виконком), і ще більше українців не знають, скільки держава платить за 14-річне перебування в СНД. Що реально робить СНД, окрім як раз чи двічі на рік збирає президентів, у чому матеріалізується її діяльність? Цього не знає ніхто. СНД лишається архетипним спадком СРСР, і обговорювати її можна хіба що на «фрейдівській кушетці» психоаналітика. Парадоксально: ця нереальність є політичною реалією. Будь-який натяк на те, що одна з країн-учасниць фантомної змови хоче вийти з СНД, тобто з цього «світу тіней», викликає серйозні політичні баталії.

Про цей диво-парк на дніпропетровському Амурі вже знають у багатьох країнах. От тільки самі городяни не можуть повірити. Бо Амур традиційно мав репутацію дурну. Наркота, цигани — багато хто з дніпропетровців десь у такому дусі відразу назве найспецифічніші особливості цієї місцевості на лівому березі Дніпра. Навіть моя дружина, проводжаючи мене на Амур із сином, знічев'я застерегла: «Не відпускай його назад одного — там же цигани...» «Ми ж до циганів і їдемо», — відповів.

Днями Україна відсвяткувала 61-шу річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Теле- i фотооб'єктиви зафіксували урочисту ходу ветеранів-орденоносців у відомих містах-героях, солдатську кашу та традиційні «фронтові сто грамів» у причепурених парках Слави, натомість урочистості навколо пам'ятних місць зі статусом меншим, ніж монумент Батьківщині-матері на столичному Печерську чи обеліск Слави на Сапун-горі поблизу Севастополя, лишилися непоміченими. Але й ці пам'ятні місця на увагу громадськості цілком заслуговують.

Виконавши завдання зберегти місце в еліті ще на рік, українські хокеїсти, а разом з ними й наші вболівальники, полегшено зітхнули. Але часу на перепочинок жорсткий регламент турніру не дав. Уже наступного вечора «синьо-жовті» вийшли на двобій проти переможця групи С — збірної Росії, яка на першому етапі виграла всі три матчі.

Фаворитам півфіналів вітчизняної суперліги залишилося зробити по одному кроку, щоб вийти до «золотої» серії. Це стало зрозумілим після того, як БК «Київ» та «Азовмаш» виграли і свої другі домашні матчі. Щоправда, сценарії цих поєдинків були різними, що дозволяє сподіватися на продовження протистояння в одній із пар і після понеділка. Йдеться про «вовків» та «хіміків». У попередні роки команда з Південного завжди хоча б один раз у сезоні обігрувала «Київ», цього ж разу підопічним Звездана Мітровича ще не вдалося цього зробити. Щоразу їм бракує стабільності в усіх чвертях. Так було в столичному спорткомплексі «Меридіан» і позавчора.

Уперше за останні роки в суперечці за титул чемпіона серед чоловічих команд з'явилася інтрига: «Запоріжтрансформатор» за підсумками чемпіонату тільки другий, і доля «золота», яке буде у фінальній серії «плей-оф», — під питанням. Перший поєдинок відбудеться сьогодні в Запоріжжі, наступний і, в разі потреби, третій, вирішальний — у Південному. Саме тамтешній «Портовик» зміг кинути рукавичку виклику багаторазовому чемпіону України.

Танець — це перш за все мистецтво, і з цим не можна не погодитись. Грайливий, легкий, різкий, романтичний, сумний, могутній, войовничий, почуттєвий чи збентежений — скільки характеристик ми ще можемо йому надати! Тому і сумно стає від того, що танець втрачає в наш час свою початкову функцію. Він стає або тлом, мерехтливою картинкою на екрані, або ж спортом, де прагнення максимального технічного виконання переважає над емоційним його наповненням. Саме тепер настав час вивести спортивно-бальні танці за рамки регламенту спортивних змагань, повернути йому втрачену поетичність і залучити якомога більше танцюристів з усієї країни. Для цього 29—30 квітня у Київському палаці дітей та юнацтва був проведений I Всеукраїнський фестиваль-конкурс зі спортивного бального танцю під промовистою назвою «Поезія танцю».

Що не кажи, а бути знаменитим — не тільки приємно, а й дуже корисно. Навряд чи комусь із вас спаде на гадку віддати свій річний заробіток за годину ексклюзивного спілкування, скажімо, із сантехніком Петром чи продавщицею із відділу канцтоварів. Водночас на цьому божевільному світі завжди знайдеться з десяток фанатів, ладних попрощатися зі своїми грошиками заради кількох хвилин, проведених у товаристві улюбленої «мильнооперної» акторки чи «романтичної» співачки з бюстом п'ятого розміру.