Протягом кількох останніх днів усі «політичні» дзвінки від читачів у редакції «УМ» — на одну тему. «Тільки подумайте, щойно виявилося, що Юля набирає 88 відсотків — і вони просто взяли і зняли те опитування, ну який же вони після цього «канал чесних новин»?!» — обурюється жіночка-інвалід І групи (голосувала за Тимошенко), запевняючи, що «5-й канал» посеред дня змінив тему свого опитування, нібито побачивши, що глядачі одностайно хочуть бачити Прем'єром Тимошенко. «Я знаю, ваш редактор — радник Президента, то хай він там йому порадить, що коаліції з «Регіонами» народ не простить! Це ж бандити, злочинці, ми ж проти них на Майдані стояли — як можна?» — ковтаючи від хвилювання слова, кричить у трубку чоловік, який представився «кандидатом наук Володимиром» («голосував за «Нашу Україну», бо Юля — популістка, а ПРП не пройшла б»).

Світлана Плачкова не любить згадувати той важкий «чорнобильський» період. Можливо, тому що їй довелося як атомнику за фахом особисто докласти чимало зусиль і здоров'я до ліквідації наслідків аварії. Світлана Плачкова працювала безпосередньо у Чорнобилі, втратила там колег. А от посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС так і не отримала. Не пішла по нього свідомо. Так само не має Світлана Григорівна й «чорнобильських» фотографій. «Не знаю, може, там хтось і фотографувався. Мені ніколи це не спадало на думку», — знизує плечами пані Світлана. Єдине, що збереглося, — це перепустка у Чорнобильську зону — за такими працювали в епіцентрі лиха енергетики. Фото молодої Світлани Плачкової і великий червоний напис: «Всюду». Це означало, що матері 5-річного Григорія у забрудненій Чорнобильській зоні можна було пересуватися вільно... Цікаво, що Світлана Плачкова разом із чоловіком, нинi мiнiстром палива та енергетики Iваном Плачковим, колись думала над аваріями на атомній станції — у студентські роки подружжя писало дипломні роботи, де в одному з пунктів iшлося про можливі аварії й методи їх подолання. Довелося пізніше, на лихо, практикувати. Світлана Плачкова чимало зробила: у 90-х активно працювала у комітеті Верховної Ради над «чорнобильським» законодавством — задля цього отримала юридичну освіту. Працювала у ядерному, паливно-енергетичному комітетах. А зараз завідує секретаріатом Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції.
Спогадами про ті складні й тривожні часи пані Світлана Григорiвна все ж поділилася — з кореспондентом «України молодої».

Якщо задатися дитячим питанням — чиїх зображень у світі найбільше, то виявиться, що значна частина людства щоденно споглядає портрети... королеви Єлизавети ІІ. Адже вони присутні на банкнотах тринадцяти країн. Єлизавета II — формальний глава Об'єднаного Королівства — співдружності Великобританії, Австралії, Канади, Нової Зеландії і ще десятка острівних держав. Таким чином її день народження, що традиційно відзначається у суботу, найближчу до цієї дати, і є «червоним днем календаря» для багатьох жителів планети.

Ірині Шинкарук вдалося з філологічною освітою, високим і патріотичним домашнім вихованням, вродженою чутливістю до хорошої музики і поезії стати популярною співачкою. Не часто, але буває. За умови майже модельних параметрів, тісного знайомства з дитячих років зі світом залаштунків, шоу-бізнесу, участі у виборчих компаніях вона змогла зберегти стрижень людяності і правильних життєвих цінностей. Буває, але дуже нечасто. Сьогодні Ірина працює над трудомістким проектом, «фішку» якого, можливо, покупець компакт-дисків у музичному магазині і не зможе відчути. Шинкарук «збирає українські землі» в такий спосіб: їде в знакові для України місця — храми, палаци, великі підприємства, музеї — і акапельно співає в тій аурі народні пісні. Каже, й атмосфера, й акустика, й енергетика місць різна. І навіть містика скрізь своя. На Божій горі вона співала по коліна в снігу, і їй, і звукорежисеру за пультом здавалося, що поруч хтось є, ходить, гупає. А то від голосу сніг зсувався з гілок і падав на землю. У церкві вони зробили чудне відкриття: в тій частині храму, де стоїть ікона Божої матері, голос звучить дзвінко й чисто, а там, де заупокійний хрест, — глухо й тьмяно. В підвалах Массандри на голос Ірини відгукнувся цвіркун, про існування якого навіть не підозрювали працівники. На «Авіанті» всі коти, що живуть в ангарі, позбиралися під крилом літака, коли почули пісню, а жива «незапланована» пташка підспівувала співачці в потрібних місцях, і, зауважте, її не витерли з запису. Так само як у пісні, записаній у музеї Тараса Шевченка на Чернечій горі, чути механічні звуки ремонту. Цей принцип — зафіксувати оцю-от саму мить в отакому важливому місці — палко вітає концептуальне мистецтво, на ньому воно, власне, й побудоване. А поєднання принципів сучасного мистецтва і традиційної культури, народної пісні — хоч і перевірений рецепт створення якісного мистецького продукту, але поле для розбивання експериментаторських лобів — теж неоране.
Те, що мені показувала Ірина, здалося дуже цікавим. Так і народилося це інтерв'ю.

Мода на жіночу боротьбу увірвалася до великого спорту настільки несподівано, що й сьогодні ще вистачає скептиків, які не сприймають серйозно заняття прекрасної половини людства ніби суто чоловічою справою. Але жіноча вільна боротьба вже дебютувала на Олімпійських іграх, і першою чемпіонкою в історії стала українка. На п'єдестал пошани в Афінах Ірина з Кам'янця-Подільського, щоправда, зійшла під грецьким прізвищем Мерлені. Чому? Це питання — лише маленька частка «пікантних» обставин, які переслідують цю мініатюрну дівчину.
Попри існуючий стереотип, від боротьби Ірина не стала більше подібною до чоловіків. Навпаки, вона дуже жіночна, обличчям схожа на Памелу Андерсон, полюбляє носити вечірні сукні тощо. А ще — залишається по-дівочому емоційною. Цю рису Ірини, до речі, завдяки телетрансляції з Афін, побачив увесь світ — вигравши фінальну сутичку, наша спортсменка розплакалася й розцілувала арбітра на килимі, тренера і взагалі всіх, хто потрапив під руку.
Розмову з Іриною на базі в Кончі-Заспі ми розпочали з розставляння крапок над «і» в її попередній «грецькій історії». Одна з газет, подаючи інтерв'ю з олімпійською чемпіонкою й посилаючись на її слова, написала, що Ірин «шлюб із греком Яніусом Мерлені був, швидше, символічним»...

Традиційні свята — зірковий час для продавців різноманітних продуктів. Українці люблять смачно поїсти й завжди ретельно готуються до «мобілізації» святкових столів, запасаючись усім необхідним заздалегідь. Тим більше, коли йдеться про родинне свято — Великдень. Продавці, очікуючи на ажіотаж, звісно, піднімають ціни. «Традиційно через різке та нетривале збільшення попиту ціни на більшість «великодніх» продуктів піднімаються на 15—30 відсотків, — розповідає «УМ» Андрій Ярмак, головний спеціаліст із ринкової інформації Проекту аграрного маркетингу. — На хлібобулочні вироби, це, як правило, не впливає. На яйця та свинину ціни зростають найбільше, на молочні вироби — менше».

У рамках цьогорічного європейського фантастичного форуму «Єврокон», відбувалася акція, що про неї просто неможливо не розповісти окремо. Адже її організатором та ідеологом був «відірваний» естет і активний порушник спокою літературно-мистецького болітця, відомий молодий критик Анатолій Ульянов.

Моя власна асоціація «Кінофоруму Україна»: величезна парасоля з написом «Кіно», під якою знайдеться місце кожному, хто так чи інакше причетний до найважливішого з мистецтв. Напевно, це дещо наївно, але ж кіно «по-українськи» досі існує «купками» поза цією уявною парасолею: окремо творчі працівники, окремо прокатники, продюсери також намагаються триматися дещо «особняком». На цьогорічному «Кінофорумі», обіцяють організатори, ніхто з працівників галузі не почуватиметься чужим на святі життя — програма багата на події, прем'єри та презентації, які будуть цікавими кожному послідовнику справи братів Люм’єр.

Виявляється, світ дуже мало змінився. Модний столичний режисер Юрій Одинокий змусив сановите начальство гоголівського «Ревізора» битися на японських шаблях і по-самурайському трощити лобом цеглу. Проте легка заміна декорацій відбулася без претензії на суттєвий перегляд традицій повітового містечка. Суддя й надалі тут бере хабарі цуценятами, не виглядаючи при цьому ретроградом. Пацієнти повітової лікарні з якогось дива й досі частіше вмирають, ніж видужують. Симпатичні голівки гімназисток усе ще переповнені казна-чим. А городничий і тепер не знає, як пояснити ревізору факт зникнення грошей, виділених на будівництво церкви, оскільки жодна із сучасних технологій не дозволяє йому створити храм із нічого. Зрештою, він пропонує сановитому панству (кругленьку суму розділили у тісному колі) в один голос списати все на пожежу, чим і накликав на свою та їхні голови справжнісінького чорта. Тобто з подачі Юрія Одинокого, Хлестаков на сцені Театру імені Шевченка несподівано, але цілком природно з'явився в образі лукавого дідька.

Послідовниця подвигу Насті Овчар урятувала від смерті трьох дітей і двох дорослих у селі Ручаївка Запорізького району, а подарунки згодом «знайшли» Катю в Любимівській загальноосвітній школі № 2 Каховського району. На Херсонщину, до Катрусиної бабусі, багатодітна сім'я погорільців перебралася відразу ж після того жахливого понеділка...