«Розірвали», але все ж не до кінця

«Розірвали», але все ж не до кінця

Напередодні першої зустрічі третього кваліфікаційного раунду ЛЧ-2006/07 обидва суперники — і «Динамо», і «Фенербахче» — видали гольову феєрію в національних чемпіонатах, тому очікувалося, що й ця гра може тривати на зустрічних курсах. Дійсність же перевершила наші сподівання: хоча гості й намагалися на кожну атаку господарів відповідати своєю, насправді це в них виходило лише епізодично. Тому зовні все виглядало так, що «біло-сині» просто повністю «розірвали» «жовто-синіх». На жаль, такий футбол за участі рівних за класом команд тепер рідко зустрічається в міжнародних матчах. Ось лише реалізацію відчутної ігрової переваги важко назвати переконливою. Різниця у два м'ячі перед візитом у турецьке «пекло» — це, звісно, дещо, утім, якщо врахувати втрачену можливість мати значно кращий гандикап, початок дуелі не можна назвати повністю успішним.

Дали шанс варшавським гренадерам

Дали шанс варшавським гренадерам

Напередодні старту у відбірковому турнірі Суперліги Мірча Луческу вперше застосував щодо своєї команди епітет «машина», який у нас прийнято вживати стосовно «Динамо». І румунський фахівець дещо помилився, бо перший же європейський «середнячок» не дозволив зіграти гірникам на повних обертах.

Східний фронт

Східний фронт

Після перших матчів останнього «кваліфайну» обидва російські клуби зберігають шанси на вихід до групової стадіїї Ліги чемпіонів. Особливо переконливо зіграв у домашньому матчі чемпіон Росії — ЦСКА, забивши словакам у другому таймі три «сухі» м'ячі. Інший московський клуб «Спартак», у складі якого повний матч провів українець Максим Калиниченко, може бути цілком задоволений нульовою нічиєю на виїзді. Щоправда, тренер їхніх опонентів із братиславського «Слована» зауважив, що «червоно-білі» в останніх трьох матчах забили лише один гол, тож ще хай спробують реалізувати домашню перевагу.

Чим далі в Гетеборг — тим більше нагород

Чим далі в Гетеборг — тим більше нагород

У середу на чемпіонаті Європи в Гетеборзі домінували росіяни, які здобули за один день 3 золоті, 3 срібні та 2 бронзові нагороди. Сподівалися бодай на одну золоту медаль і ми. Але Іван Гешко у важкому суперництві з дуетом агресивних іспанців на дистанції 1500 м прибіг до фінішу другим — 3.39,50. Виграв тут француз Баала. Він більшу частину забігу «сидів» за спинами лідерів, а на фініші показав час 3.39,02. «Бронза» — у іспанця Ігеро (3.39,62).

Інтим не пропонувати

Інтим не пропонувати

У відомому Музеї мадам Тюссо, де можна побачити пісні обличчя політиків, штучні посмішки акторів i співаків та накачані м'язи знаменитих спортсменів, тепер можна побачити і дещо справді цікавеньке. Це цікавеньке має надзвичайно спокусливі параметри 92—56—84, кілька татуювань, а також пірсинг в пупі і... на тому самому інтимному місці, що зазвичай ховають під трусиками. Воскову сенсацію, яка з'явилася в пристойному товаристві, звуть Дженна Джеймсон. У свої 30 із лишком років ця красунечка прославилася тим, що стала зіркою номер один у фільмах «для дорослих».

Анекдоти

Президент Росії Володимир Путiн привітав Віктора Януковича з обранням і побажав плідної роботи на благо українського народу.
Янукович: «Шо, знов?!»

Приз «УМ» «За честь прапора України» — київському «Динамо»

Приз «УМ» «За честь прапора України» — київському «Динамо»

Минулого року «Україна молода» відродила традицію відзначати клуб, який підготував найбільше гравців для національної збірної. Тоді приз «За честь прапора України» здобув дніпропетровський «Дніпро», який у сезоні-2004/05 делегував під синьо-жовтий прапор одинадцять (!) гравців, і дев'ять із них виходили на поле. Наша газета висловила сподівання, що конкуренція в боротьбі за «патріотичний» трофей зростатиме, і це підтвердилося вже в наступному сезоні. Можемо сказати навіть більше: успішний, на думку багатьох, виступ збірної України на чемпіонаті світу в Німеччині став можливим, зокрема, й через те, що у провідних українських клубах почали більше довіряти вітчизняним гравцям.

Валентин Крижановський: Я не шпигун i на спецслужби більше не працюю

Валентин Крижановський: Я не шпигун i на спецслужби більше не працюю

Прізвище колишнього помічника начальника Управління «К» СБУ Валентина Крижановського широкій громадськості стало відоме минулого року, коли він звинуватив голову СБУ Ігоря Дріжчаного у контрабанді бракованого гафнію до Китаю, спробі заволодіти 435 мільйонами доларів з рахунків Павла Лазаренка та низці інших злочинів. «Подільником» голови СБУ він назвав ще й заступника Генпрокурора Віктора Шокіна. Одразу після цього у Крижановського стріляли у центрі Києва, а через кілька днів він зник із військового госпіталю, в якому лікувався. I ось нещодавно полковник знову «сплив» — цього разу в російській Твері, у СІЗО. Його мали екстрадиювати до України, де проти нього порушено вже три кримінальні справи, але натомiсть Крижановський отримав російське громадянство i став недосяжним для каральної системи України. Ганьба для держави, адже співробітник вітчизняних спецслужб, який знає чимало таємниць, просив політичного притулку в РФ через... переслідування i порушення прав людини в Україні! Принаймні так він сам стверджує. СБУ вважає таке рішення Росії щонайменше не дружнім.
Тим часом навколо постаті Крижановського виникло чимало міфів та легенд (шпигун, зрадник, контрабандист, друг мафії), які він до цього часу не спростовував, бо у вигнанні та у СІЗО не мав такої можливості, тоді як його опоненти не довели протилежного, бо ніяких доказів не мають. Якщо не вважати такими окремі припущення анонімних фахівців та інформацію СБУ, не закріплену вироком Феміди. «Україна молода» не ставила за мету відбілити чи, навпаки, ще більш очорнити імідж полковника. Хто він насправді, судити читачам. Цікавою була його позиція. Тим більше, що інтерв'ю Крижановського нашій газеті стало не лише ексклюзивним, а й узагалі першим в його біографії. Інше скандальне інтерв'ю «Известий» нібито з ним він називає «фальшивкою». З Валентином Крижановським ми зустрілися майже конспіративно, в одному з московських готелів. Після СІЗО він помітно схуд, але оптимізму не втрачає. «УМ» приємно вразило бажання російськомовного полковника спілкуватися саме українською, за вісім місяців російського «вигнання» — це була перша для нього можливість почути рідну мову.