Нещодавно у видавничому домі «Академперіодика» вийшла науково-популярна книга «Про хіміків», написана цікавою, доступною мовою. Саме такої літератури бракує школярам, студентам і всім тим, хто хоче почитати щось пізнавальне. Ось тільки у книжкових магазинах вона не продається, бо «Академперіодика» підпорядкована НАНУ і продавати книги не має права, а може їх лише безплатно розповсюджувати в наукових структурах. Усе це давня бюрократично-законодавча проблема, але сьогодні йдеться не про неї. А про хімію. Ось, наприклад, чи знаєте ви, що почуття закоханості — це хімічний процес? А науковці довели, що виникнення закоханості пов'язане з низкою хімічних процесів, якi відбуваються в людському організмі. Затуманений закоханий погляд, з точки зору сучасної біохімії, — це не що інше, як стан наркотичного сп'яніння внаслідок посиленого вироблення амфетамінів і їх впливу на нервові центри в корі головного мозку. «Амфетаміни — це молекули особливих хімічних речовин-гормонів. При надлишку амфетамінів порушується нормальне функціонування мозку і настає сильне сп'яніння, яке називають «божевільним коханням». Закоханість також спричинює підвищення концентрації іншого типу гормональних молекул — адреналіну», — говорить автор вищезгаданої книги, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту біоорганічної хімії і нафтохімії НАН України Григорій КОВТУН. За його словами, наявність таких позитивних хімічних реакцій пояснює, чому закохані відрізняються невичерпною енергією і навіть рідше хворіють на застуду чи грип. Утім науковці не заперечують вплив «людського фактора» у взаєминах двох людей — вони просто констатують той факт, що хімія і життя переплетені значно тісніше, ніж нам здається. Як-то кажуть, якщо ви не цікавитеся хімією, то це ще не означає, що вона не цікавиться вами.

Учора ввечері гурт «Воплі Відоплясова» у Київському театрі ляльок представив новий відеокліп на стару пісню «Колискова».
Звісно, було наївно сподіватися, що це буде відео з якоюсь лагідною дитячою пісенькою та немовлям у колисці. Як це притаманно всім акціям, організованим Олегом Скрипкою, презентація відбулася більш ніж оригінально — з відчуттям смаку, бурхливості уяви. А ще — з великим бажанням вказати на дефекти сучасного культурного та духовного світобачення людської натури.

«Прикинь, 11 років від дзвоника до дзвоника «відмотав» за цей папірець!» — інколи люблять жартувати між собою нинішні випускники, отримавши атестат. Утім свято, можливо, не першого, але останнього дзвоника точно є нині актуальним і для тих, чию жаргонну лексику використовує випускна молодь. Для тих, хто відбуває покарання «за колючкою», шкільний дзвоник — не жарт, а реальність. Адже два тижні тому, 1 вересня, до своєї тюремної школи пішли майже 16 тисяч засуджених. Хтось — у п'ятий, а хтось — у десятий клас. I байдуже, якого ти віку, якщо таблиця множення для тебе є відкриттям. Адже 1700 учнів із них (тобто кожен десятий) є неповнолітні. Інші школярики — дорослі засуджені, серед яких не рідкість й такі, що не вміють читати-писати. Є тут i випускники — для близько п'яти тисяч осіб цей навчальний рік стане останнім. А от три місяці тому повну загальну освіту здобули лише 3600 засуджених.
Як засуджені школярики нидіють над підручниками та конспектами, «Україна молода» побачила в Білоцерківській виправній колонії №35, що на Київщині.

Перша презентація стрічки «Кочівник» відбулася минулого року в Астані, в день народження президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який, як свідчать титри на початку фільму, був натхненником цього проекту. Не кожен президент може похвалитися таким подарунком до іменин — повноцінний високотехнологічний фільм на 30, за іншими даними, 40 млн. доларів, із виконавчим продюсером Мілошем Форманом, голлівудськими акторами і міжнародною знімальною групою. Фільм, який має розповісти всьому світу про історію очолюваного народу, прокат якого в США, Канаді й Англії взявся здійснювати один із провідних світових дистриб'юторів — компанія Miramax. Фільм, який «відкривають» і «закривають» слова Назарбаєва про гордий народ, славетну історію і звитягу казахських батирів. У Росії фільм презентували у червні цього року в кіноконцертному комплексі «Баку» — теж пафосно. У вересні він виходить у широкий прокат у Росії й Україні. Компанія «Геміні», яка завідує прокатом «Кочівника» в Україні, пропонує фільм із російським саундтреком і українськими субтитрами.

Організатори та спонсори фестивалю джазу, що проходив 9—10 вересня у Вінниці, цього року поставили питання таким чином, щоб максимальну користь від нього могли отримати не лише місцеві слухачі, а й музиканти. Найліпше це можна було зробити одним способом: надати можливість вийти на сцену і пограти разом із зірками, чий авторитет у світі сумніву не підлягає. Звісно, це ускладнювало підготовку, бо потребувало додаткових репетицій перед початком, але результат виправдав себе на всі сто.

У симпатіях до німецької культури, режисури, драматургії російська драма була помічена неодноразово. Тут ставили Танкреда Дорста, «Емілію Галотті», тут кілька років поспіль проходили читання сучасної німецької п'єси. Про спільного Шекспіра Театр імені Лесі Українки та Мюнхенська театральна академія домовлялися давно, а два місяці тому цю ідею почали обживати на сцені. Три тижні наші молоді актори разом із німецькими колегами репетирували Шекспіра у Мюнхені, наразі ж учасники цього проекту перебралися до Києва, де проходять останні перед прем'єрою репетиції.

Ми сідаємо в маршрутку на Лопухове. Цікавимося, коли будемо в Усть-Чорній. Водій незворушно оцінює нас і зрештою відповідає: «Годин через п'ять». «Ого!» — присвиснув я. «Раніше і сім годин їхали, — посміхається він. — Йдіть перекусіть. Бо по тамтешніх дорогах добряче натрясе». Так почалася наша подорож до останніх німців Тересвянської долини.

Погляди всіх модниць світу знову прикуті до Нью-Йорка: там проходить черговий Тиждень моди сезону весна-літо-2007. Цьогорічний девіз заходу — «що більше речі змінюються, то частіше вони залишаються такими ж, як і були». Себто знову в моді ретро, звісно, осучаснене й «знескромлене».

«УМ» уже писала про австрійця, якому так сподобалося в тюрмі, що він після звільнення намагався проникнути назад, на «зону», аби не мати на волі побутових та сімейних проблем. Гідним продовжувачем його справи став британець, котрий... навмисно вчинив наліт на банк, щоб потрапити в затишне місце за гратами.

Я бізнесмен. Хотів відкрити в Кіровограді гей-клуб, але не зміг: вони там зсередини забарикадувалися!