У Верховній Раді тимчасово поменшало «багнетів»: учора парламент нарешті позбавив депутатських повноважень 12 із 13 народних обранців, призначених на роботу у виконавчу владу. Отже, Прем’єр-міністр Віктор Янукович, віце-прем’єри Микола Азаров, Володимир Рибак та Андрій Клюєв, міністри Сергій Тулуб, Борис Тарасюк, Микола Рудьковський, Юрій Павленко, Станіслав Ніколаєнко, Василь Джарти, а також голова Фонду держмайна Валентина Семенюк і керівник «Укрзалізниці» Володимир Козак у сенсі сумісництва відтепер є чистими перед законом i можуть здійснювати свої «виконавчі» повноваження без докорів сумління.

Рівно рік тому, 8 вересня 2005-го, на голови «майданівців», які творили Помаранчеву революцію і підтримували «помаранчеву» команду, пролився перший справді рясний холодний душ. Окремі краплі падали й раніше: до народу доходили чутки про жорстке протистояння секретаря РНБОУ Порошенка й Прем'єр-міністра Тимошенко, які колись пліч-о-пліч (а хто й схиливши голову на плече соратника) стояли на сцені Майдану. Дехто здогадувався, а хтось і відчув на власній шкiрі не зовсім чисті схеми керівництва деяких «помаранчевих» міністрів, які, прийшовши до влади, й думати забули про свої обіцянки викорінити корупцію у владі до ноги. Хтось із нових можновладців не виправдовував довіри, хтось поводився відверто «непомаранчево» або просто непрофесійно. Але до пори до часу їм усе прощали — людям хотілося вірити в міф помаранчевої єдності й вірності даним народу обіцянкам, і вони в нього вірили.

Дружні обійми, розціловування, обмін відпускними враженнями — закінчились депутатські канікули й стартувала друга сесія п'ятого скликання Верховної Ради України. Подивитися на засмаглих нардепів (яких, склалося враження, було аж надто мало — очевидно, з огляду на скорочені канікули вибратися на курорти вдалося не всім) прийшли й поважні гості: Кабінет Міністрів у повному складі на чолі з Прем'єром, деякі «губернатори», голова Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович, керівник СБУ Ігор Дріжчаний і Генпрокурор Олександр Медведько. Був помічений колишній спікер парламенту Володимир Литвин — у зажурі й білій вишиванці, дещо розхристаній на грудях.

Як виглядає Державний Прапор України і звучить її Державний Гімн, хочеться вірити, відомо всім громадянам нашої держави. Однак насправді далеко не кожне полотнище, зшите із синьої та жовтої смуг, можна вважати державним символом, і навіть знайомі слова Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля...», виконані на не менш знайому мелодію Вербицького, але в іншій тональності чи обробці, можуть перетворитися на звичайну пісню...

Незалежно від того, якою й чиєю є влада, на День незалежності в нашій державі вже традиційно поповнюються лави Героїв України, орденоносців та «народних і заслужених» усіх мастей - від артистів і юристів до шахтарів і вчителів.

У вас найкраща освіта (Київський політехнічний, Московський державний, науковий ступінь Гарварду і стажування в Оксфорді), п'ять (десять, п'ятнадцять) років стажу роботи у вищих урядових структурах України, блискучі знання і професійні навички плюс палке бажання працювати на благо рідної держави і впевненість у тому, що саме ви здатні вивести її економіку (енергетику, сільське господарство, освіту) на найвищі показники у світі? Словом, ви переконані, що кращої, ніж ваша, кандидатури для роботи якщо не міністром, то одним із його заступників чи бодай начальником управління годі й шукати. Тепер питання на засипку: скільки часу ви прожили в Донецьку? Ніскільки? Добре, ким ви працювали в Кабміні зразка 21 листопада 2002-го — 5 січня 2005 року (нагадаємо, його очолював Прем'єр-міністр Віктор Янукович)? Ах, ніким... Тоді й не мрійте — потрапити в «уряд національної єдності» у вас немає ані найменших шансів. Ну хіба вдалося вчасно потрапити в якісь структури Партії регіонів і довести свою відданість «керівній і спрямовуючій», як, скажімо, новопризначений заступник міністра промполітики Володимир Рижов. Адже віднедавна — з 4 серпня — в анкеті з працевлаштування у виконавчу владу, схоже, є тільки два вищезазначені запитання. Решта «тому що послідовного» роботодавця, здається, не дуже цікавить.

Перше призначення Віктора Януковича мешканці прилеглих до столичної Бессарабки вуличок і досі асоціюють насамперед із безсонною ніччю: «ошалєлиє» від щастя «донецькі», які сприйняли прихід «свого пацана» на чоло Кабміну як «взяття Києва», до ранку катали центром міста на розкішних джипах і мерсах, голосно сигналячи.

Юлія Тимошенко вживає наркотики? Представник Партії регіонів Тарас Чорновіл переконаний, що це саме так і є. Справді, ну як можна повірити в те, що людина, більше того — слабка за визначенням природи і всіляких Фрейдів жінка, може так напружено працювати, майже не спати і при цьому виглядати «на всі сто»? Ні, безперечно, їй у цьому допомагають якісь стимулятори. «Ця жінка вживає наркотики, — запевнив Чорновіл-молодший в інтерв'ю «Комсомольской правде в Украине». — Я сам спостерігав на одному мітингу в 2002 році (тоді Тимошенко і Чорновіл ще нібито були соратниками по боротьбі з «режимом Кучми». — Ред.)...

Майдан Незалежності потроху порожніє. Учора вслід за Блоком Тимошенко та «жовтою» «Порою» згорнула свої намети УНА-УНСО. Нібито затяті революціонери, радикали й націоналісти заявили, що, за наказом головнокомандувача УНСО Юрія Шухевича, йдуть з Майдану, оскільки стояли там не за дострокові вибори, які «завершилися б повним програшем усього українського», а за розпуск парламенту і введення бодай на рік прямого президентського правління.

Маріїнський парк змінюється на очах: уже зранку в четвер у ньому працювали озеленювальні загони комунальників, намагаючись «залатати» «рани», залишені на газонах і клумбах мешканцями «синьо-білого» містечка Партії регіонів. Основні — штабні й ті, що поближче до будівлі парламенту — намети на той час іще стояли, але скраю вже потроху кипіло згортання табору. «Регіонали» святкували перемогу хоча й радісно, але якось неактивно й ніби трохи розгублено. Дехто чесно зізнавався, що їхати зі столиці, «де стільки всього цікавого» (до того ж є безкоштовний дах над головою і непогано годують), не хочеться.