Зухвалий замах скоєно на життя заступника фракції БЮТ у Львівській міськраді, директора ринку «Шувар» Романа Федишина. Учора близько восьмої години ранку невідомі зловмисники підірвали його джип «Міцубісі Аутлендер», коли власник авто разом із водієм перебували неподалік.

Позавчора у російського президента Володимира Путіна відбулося традиційне спілкування з народом — пряма лінія зі спраглими відповідей росіянами. Питання всіма можливими способами — від телефона до есемесок — поставили, за даними Кремля, 2,3 млн. респондентів. Телевізійні включення робилися не лише з російських міст на кшталт Санкт-Петербурга, Твері, Казані, Брянська тощо, а й з Південної Осетії, Дагестану та Криму. Мовляв, є й там болісне «російське питання». Коли дійшла черга до міста, яке, за словами ведучого, «нині не є російським, але є справжнім руським», картинка прямого включення продемонструвала зо три десятки севастопольців, що чекали на набережній. Над ними майорів Андріївський стяг, а в перспективі стояли «на якорі» бойові кораблі ЧФ.

Кілька сотень червоних сердечок на білих полотнищах, завивання сирен і пронизливі звуки футбольних дудок, струнке багатоголосе скандування: «Ганьба!», гасла «Кияни більше не вірять Черновецькому», «Вимагаємо негайно заборонити забудову скверу Зої Космодем'янської (варiант — такого-то майданчика на Оболонському проспекті тощо — «земельні питання» досі залишаються найгарячішими. — Авт.), «Черновецький хоче зробити нас жебраками!», «Ні підвищенню житлово-комунальних тарифів». Так організовані Блоком Тимошенко кияни зустрічали депутатів столичної міськради, які прийшли на свою чергову сесію. Головною «ідеєю» мітингу був протест проти підвищення тарифів на послуги ЖКГ — це питання фракція БЮТ планувала внести на розгляд Київради й боротися за нього до останнього. Поборотися таки довелося, але не зовсім за те, за що збиралися — до розгляду питань порядку денного так і не дійшло. Зате було дуже весело. Недарма під кінець безплідного засідання міський голова Леонід Черновецький сипав «перлами» на кшталт: «Ми всє под наблюдєнієм — нас люді смотрят!», «Ми уже достаточно развєсєлілі кієвлян, ми ім доставілі много удовольствія, давайтє работать!». І справді, у двох будинків під куполом — того, що на площі Перемоги, і його конкурента на вулиці Грушевського (цирку й Верховної Ради), — з'явився неабиякий суперник. А всілякі «Комеді клаби» й «95-ті квартали» просто відпочивають: надірвати животи від сміху, принаймні кияни, можуть просто подивившись трансляцію засідання Київради.

Від Віктора Вечерського, знаного у місті спеціаліста в галузі архітектури та охорони культурних пам'яток, я дізнаюсь багато нового — про те, коли востаннє ремонтували Андріївський узвіз, про Гаазьку конвенцію 1954 року, яку, виявляється, до недавнього часу порушувала Україна, про норми європейського містобудівництва, що забороняють імітувати старовину в сучасних будівлях — щоб запобігти профанації історії... Дізнаюсь і про те, як архітектору Каракісу на смертному одрі не давало спокою його дітище — Історичний музей на Старокиївській горі, і про те, хто першим у радянські часи почав розкопувати фундамент Десятинної церкви, і як цьому завадила війна... Словом, наша розмова — про Київ. Київ прекрасний і потворний, Київ чиновників і Київ ентузіастів, місто вічне, витривале, не позбавлене надії успішно пережити всі сьогоднішні катаклізми.

Позавчора на «Молодості» видавництво «Кіно-Коло» презентувало один цікавий проект. Зважаючи на його «полігамність», зарахувати цей проект до якогось жанру не випадає. І ось чому. У лютому-травні у Центрі Курбаса відбувалися перегляди класики світового кінематографа, де кожну картину презентували відомі українські письменники, а сам проект мав назву «Кіноромани. Українські письменники про улюблені фільми». Зазвичай до невеличкої зали Центру Леся Курбаса набивалося чимало народу, і багато з тих глядачів зізнавалося потому, що навіть фільми, які бачили раніше, після такої «ввідної лекції» сприймали по-новому. Ініціатор переглядів, Станіслав Сукненко, вирішив, що ця ініціатива має бути продовжена вже у вигляді одноіменних книги та диску з фільмом, де записані ті «літературно-кіновечори». І ось тепер кожен бажаючий зможе придбати собі ці одкровення і познайомитися з нашими літературними бонзами вже інакше, через призму їхніх кіноуподобань.

Фехтування в Україні не віднесеш до суперпопулярних видів спорту. Але наші тренери із завидною постійністю готують сучасних «мушкетерів» високого класу, які приносять країні медалі на найпрестижніших форумах — Олімпійських іграх, чемпіонатах Європи й світу. Визнанням авторитету України стало отримання нашою державою права прийняти континентальну першість 2008 року.
Приводом для зустрічі з Володимиром Лукашенком — одним із лідерів української команди шаблістів — став черговий вдалий виступ. Нещодавно в Італії він із партнерами виборов «срібло» чемпіонату світу.

Напередодні старту матчу за звання чемпіонки світу зі стоклітинкових шашок тренер української чемпіонки Петро Кравець висловлював упевненість, що його підопічна не розчарує своїх прихильників на Батьківщині. У підсумку так і сталося. Щоправда, 22-річна Дарина змусила похвилюватися за результат напруженого двотижневого протистояння з росіянкою Тамарою Тансиккужиною.

...Ірмелін Ді Капріо зупинилася перед картиною, яка привабила її увагу. «Леонардо Да Вінчі...» — прочитала жінка на підписі під полотном і одразу відчула поштовх у живіт. Доти спокійний малюк у її лоні раптом рознервувався і вперше за всю мамину вагітність почав молотити ніжками. «Усе зрозуміло», — подумала Ірмелін. 11 листопада 1974 року в неї народився син — звісно ж, Леонардо.
Так або майже так зазвичай починаються біографічні історії про зірку Голлівуду, талановитого й неоднозначного актора Леонардо Вільгельма Ді Капріо (таким є його повне ім'я).

Цей 76-річний дідуган ніколи не позиціонував себе винятково як художника. Йому подобається, щоб усі пам’ятали насамперед те, що він — засновник «Віденської школи фантастичного реалізму». А ще він — архітектор, дизайнер, поет і таке інше. За словами художника, два проекти, над якими він працює впродовж усього життя, — це тема Апокаліпсису та «людини й надлюдини». Народився митець і здобув освіту у Відні в родині ортодоксального єврея та християнки. Ще маленьким він зазнав нацистських репресій, а в юності — категоричного несприйняття свого мистецтва на батьківщині. Тому Фукс виїздить до Франції, де знаходить справжніх однодумців: Андре Бретона, Жана Кокто, входить у коло Жана-Поля Сартра та Сальвадора Далі. Після мандрів Англією, Іспанією, Італією та Сполученими Штатами Фукс нарешті вирушає до Ізраїлю, де мешкає в бенедиктинському монастирі на горі Сіон і пише ікони.

Для будь-якої цивілізованої держави судове рішення, подібне до того, яким скасована постанова КМ України про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення іноземних фільмів українською мовою, було б нечуваною річчю. Для України ж це ще один крок до впертої реалізації цілком певної політики. Коли в державі відсутня справжня мовна політика, після «гойдалкового» періоду, після низки бездарних поразок політикуму, якому народ вручив владу, настає інший період.