Якщо почати з крилатої фрази Леоніда Фінкельштейна, директора видавництва «Факт», про лінійку як найдоцільніший метод вимірювання об'єму української літератури на книжковому ринку, то польську, в такому разі, слід вимірювати товщиною долоні. Підходите у столичній книгарні до полиці з українською чи польською літературою, дістаєте лінійку або долоню — і встановлюєте «ємність ринку». Сумно. Зате просто.

Складається враження, що у сенсі розширення і зміцнення релігійної свідомості гіркий досвід перебування в соціалістичному таборі пішов на користь польським письменникам. Враження, безперечно, суб'єктивне і стосується винятково літератури, не претендуючи на жодні ширші соціокультурні аспекти і не поширюючись на інші життєві царини. Стосовно ж Ольги Токарчук, однієї з найуспішніших польських письменниць середнього покоління, то релігійність у її творах неймовірно органічна, ненав'язлива і водночас всеохопна і гармонійна. Боюсь, на теренах України, надто центральної та східної з їхнім насадженим «вогнем і мечем» атеїзмом, з одного боку, а з іншого боку — гвалтовним і святенницьким православ'ям кремлівської розфасовки, елемент глибокої релігійності в літературі відчують хіба що представники РУН-віри. Це, звісно, жарт, хоч і не надто оптимістичний. Зрештою, Ольгу часто називають «просвітленою песимісткою».

«Коли я була маленькою, я одного разу ловила зірки. Виставила на ніч склянку на підвіконня. І знаєш, що було вранці? Стакан у ванній кімнаті, а в ньому — бабусина щелепа». Отакої... Старі баби, робить висновок Гретковська, жеруть зірки. Чоловіки жеруть жінок. Перед цим відгодовуючи останніх власною спермою та своїм — «рожевим і гірким на смак» — членом. А по всьому знову ведуть набивати шлунок: «Поїмо чого-небудь? Вони тут нахвалюють гусячу печінку...».

Запропонувати поляку відзначити Різдво у ресторані — значить, вкрай здивувати, ба навіть образити. Різдво — то родинне свято. На Різдво поляки не просто їдять, а священнодійствують. Бо вірять: від того, що стоїть на столі і як ти з'їси все це за ритуальною трапезою, залежить благополуччя твоєї сім'ї. А хто ж собі ворог?!

Льолек та Болек із нашого радянського минулого є архетипами також для кількох поколінь поляків. Мультиплікаційні герої стали легендами. І, як усе невмируще, отримали нове життя — як художній фільм, як лейбл, що використовується навіть німецькими піратами з гей-журналів, як привід для судових війн навколо авторських прав.

Натуралізація атлетів з інших країн — уже звичне явище в українському спорті. Ми не дивуємося легіонерам із закордонними паспортами у професіональних футбольних і баскетбольних клубах — деякі з них приймають українське громадянство. Федерація біатлону віднедавна взялася залучати під синьо-жовті прапори білоруських «стріляючих лижників» (найсвіжіший приклад — бронзовий призер Нагано Олексій Айдаров). Керівники борцівської федерації вже традиційно підсилюють збірну України кадрами з Росії, передусім із Кавказького регіону. Так, нещодавно «нашим» став чемпіон світу з вільної боротьби Ібрагім Алдатов. До цієї компанії відтепер приєдналися й... фігуристи. Як повідомили «УМ» у Федерації фігурного катання, незабаром під українським прапором виступатиме американка Наталі Босс.

У найсильнішій лізі світу команди подолали майже третину дистанції регулярного чемпіонату. Наразі трiумфатор попереднього сезону, «Маямі хіт», балансує на межі потрапляння до «плей-оф». Єдиний представник України у НБА — центровий «Сакраменто кінгз» Віталій Потапенко — виходив на майданчик лише у двох матчах і за дев'ять хвилин не набрав жодного очка.

Футбольне божевілля, що панувало у німецьких землях під час літнього «мундіалю», потроху вщухло, але його відлуння подекуди чути й досі. Днями у Берліні відбувся благодійний аукціон, на якому за один мільйон євро продали «шпаргалку» воротаря збірної Німеччини Єнса Леманна. Суму з шістьма нулями виклала за скромний папірець місцева компанія «Енергі Баден-Вюртенберг», а потім передала його до музею історії в Бонні. Виручені кошти підуть у фонд допомоги дітям.