Я — кіноман у квадраті. Дивлюся фільми і з огляду на професію, і як звичайний глядач. Мабуть, через таку «подвійну присутність» у глядацькій залі кінотеатру чи перед телевізором почала помічати, що моя вимогливість до кіно постійно зростає. Процес отримання естетичного задоволення, якщо його зобразити, скажімо, графічно, виглядав би як нескінченний ланцюжок з тире та поодиноких знаків оклику. (Де тире — це невиразність та затягнутість, а знаки оклику — щось дійсно вартісне). Вимогливість трансформується у розпач — надія, що чергова кінопрем'єра для мене матиме ефект бомби, сьогодні вже ледь жевріє. Палати вона не може з тієї простої причини, що занадто багато нині виходить фільмів-«вогнегасників» на кшталт «Трансформерів», «Трішки вагітної» чи «Глюків». А тому рідкісні винятки з цього правила я справді ціную, рекомендуючи і своїм друзям «Фатальну красуню» з Одрі Тоту чи Бессонівську «Ангелу».

Позаду залишилася третина першого кола змагання елітних клубів країни. Але з огляду на продовження нашого «гумового» трансферного періоду до кінця літа повне уявлення щодо кадрового потенціалу команд можна буде одержати лише восени. З іншого боку, максимальний показник набраних очок у «Дніпра» і мінімальний у «Нафтовика» теж про щось та свідчать. Принаймні очна зустріч команд iз полюсів турнірної таблиці підтвердила, що певний розподіл суперників за ранжиром уже відбувся.

За відсутності серйозної конкуренції з боку студентів кілька провідних спортивних націй світу, які направили на літню Універсіаду до Таїланду своїх професіоналів, більшість медалей розігрують у конкуренції між собою. Українські атлети користуються можливістю завоювати титули, аби отримати додаткову порцію уваги від рідної держави як у моральному, так і в матеріальному плані.

Місцеві мешканці, приміром, пригадують, як у роки розростання бізнесу Ріната Ахметова хлопці з Донбасу намагалися взяти під контроль Дніпропетровщину. Неспокійні часи супроводжувалися тоді війною з вибухами та убивствами. І тільки завдяки тому, що у Дніпропетровську живуть «не лохи», неофіційний бізнес яких оцінюється у цифрах, що не поступаються найбагатшій людині України, а також завдяки тривалому перебуванню на посаді глави держави Леоніда Кучми пресинг закінчився нічим.

У п'ятницю опівночі минув крайній термін, коли ЦВК, розглянувши документи Блоку Юлії Тимошенко, мала прийняти рішення: реєструвати список чи ні. Дискусія точилася навколо того, що БЮТівці вказали у списку місцем проживання населений пункт, а не повну поштову адресу. Члени ЦВК, призначені за квотою коаліції, пропонували відмовити в реєстрації всім кандидатам від БЮТ. Підстава — неналежним чином заповнені документи. У підсумку, коли діло дійшло до голосування, то «за» реєстрацію висловилися семеро членів комісії. Ще семеро утрималися. Іншими словами, ЦВК не прийняла жодного рішеня. Учора БЮТ звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Центрвиборчкому.

Минулого тижня стало відомо, що нашого земляка Леоніда Стадника, за рішенням керівництва Книги рекордів Гіннесса, було визнано найвищою людиною світу. Досі супергігантом вважався китаєць Бао Сішунь. Кореспондент «УМ» негайно вирушила в гості до Леоніда — щоб і самій побачити, і вам розповісти, який він, надзвичайний велетень. Леонід виявився добрим, терплячим і, схоже, не надто щасливим — у світі «звичайних» людей важко почуватися комфортно чоловікові зі зростом 2,55 метра.

Лише на минулому тижні «УМ» писала про те, як часто призводить до ДТП ігнорування можновладцями правил дорожнього руху, як днями на Житомирщині сталася чергова кривава аварія. В селі Глибочок Баранівського району, що межує з Полонським районом Хмельницької області, автівка збила двох людей. На 22-річну Галину Поплавську та 23-річного громадянина Казахстану Валерія Аржанова на великій швидкості наїхав службовим авто голова Полонської райдержадміністрації Анатолій Бученко, повідомляє телеканал ICTV.

До того, що кожна політична сила прагне відтінити власні досягнення (для чого досягнення опонентів відсовуються в суцільну «тінь»), можна ставитися поблажливо, хоча краще було б стати свідком професійної дискусії щодо можливих шляхів розвитку країни найближчим часом і в перспективі. Із поясненням того, наскільки від такої перспективи віддаляє — або до неї наближує — кожний конкретний крок правлячої партії. На жаль, мало хто з наших політиків володіє бодай нейтральною лексикою щодо своїх опонентів. Власне, із цим теж можна було б змиритися, якби супротивника лаяли за конкретні кроки або за те, що їх немає. Але трапляються зовсім абсурдні ситуації, коли опонента спочатку оббрешуть, а потім із власної брехні зроблять жупел і носяться з цим жупелом із року в рік. Чомусь найбільше схильні до такого роду політичної боротьби політики з найсхіднішої області України — Луганської.

У народі кажуть, справжній чоловік повинен звести будинок, посадити дерево і виростити сина. І ця істина беззаперечна. Ви запитаєте: до чого тут свято будівельників? Але саме вони зводять будинки, в котрих житимемо ми і наші діти (звичайно, за наші кошти, адже держава давно забула про конституційні права громадян на безплатні квартири)...