Олександр Єфремов (праворуч) любить пiаритися пiд портретами Януковича. (Фото Укрінформ.)
До того, що кожна політична сила прагне відтінити власні досягнення (для чого досягнення опонентів відсовуються в суцільну «тінь»), можна ставитися поблажливо, хоча краще було б стати свідком професійної дискусії щодо можливих шляхів розвитку країни найближчим часом і в перспективі. Із поясненням того, наскільки від такої перспективи віддаляє — або до неї наближує — кожний конкретний крок правлячої партії. На жаль, мало хто з наших політиків володіє бодай нейтральною лексикою щодо своїх опонентів. Власне, із цим теж можна було б змиритися, якби супротивника лаяли за конкретні кроки або за те, що їх немає. Але трапляються зовсім абсурдні ситуації, коли опонента спочатку оббрешуть, а потім із власної брехні зроблять жупел і носяться з цим жупелом із року в рік. Чомусь найбільше схильні до такого роду політичної боротьби політики з найсхіднішої області України — Луганської.
От, скажімо, колючий дріт, яким начебто збиралися обплутати Донбас «помаранчеві». Три роки минуло, коли зі штабу «синьо-бiлих» була запущена ця провокація; «помаранчеві» встигли побувати при владі без жодних негативних наслідків для донецьких краєвидів — а депутати Луганської обласної ради і досі оперують цим дротом для звинувачень опозиції (скоріше — для залякування своїх виборців). Але тут справа така... Істерична передвиборча боротьба; хтось щось зопалу міг ляпнути, хтось — додати, спробуй, розберися. Луганські ж «комсомольці» сьогодні оперують звинуваченнями, брехливість яких легко підтвердити залізобетонними аргументами. Ось де справжній клас!
«Комсомольці» — це така бізнесово-політична організація на Луганщині, кістяк якої становлять вихідці з комсомольської номенклатури 70-х — 80-х років. З квітня 1998 року і по лютий 2005-го практично повністю контролювали місцеві органи влади. Помаранчева революція лише трохи їх посунула; після повернення уряду Януковича повністю відновити колишній контроль «комсомльцям» не вдалося. Нинішній голова облдержадміністрації Олександр Антипов, наприклад, до «комсомольців» не належить і ключових посад у своїй адміністрації їм не віддав. А от в обласній раді вони таки домінують. Через це в її стінах народжуються страшилки, яким позаздрив би і Стівен Кінг.
Найулюбленіший їхній міф — про те, як «помаранчева» влада намагається задушити нескорену Луганщину кістлявою рукою... спраги. Будь-який міф грунтується на певних реаліях. Таких реалій у даному випадку є дві. Перша очевидна: Донбас насправді потерпає від нестачі питної води. Друга — та, що 13 липня 2004 року Кабінет Міністрів затвердив розроблену адміністрацією головного луганського «комсомольця» Олександра Єфремова т. зв. «Програму реформування та розвитку водопровідно-каналізаційного господарства Луганської області на 2004 — 2006 роки і період до 2010 року». Єфремов одразу оголосив цю програму найкращою в Україні, однак навряд чи він сам її читав. Як і його балакучі соратники.
Характерна деталь. Поки обладміністрацію не очолив Єфремов, програм водозабезпечення тут не писали, однак, хоча в країні тоді лютувала економічна криза, водне господарство щороку поповнювалося новими потужними об'єктами. «Комсомольці» ж видали незліченну кількість різноманітних програм, але будувати насосні та фільтрувальні станції припинили. Як наслідок — знамениті назви: «Суходольськ», «Зоринськ»... «Безводнi» мiста...
Гадаю, нема потреби довго пояснювати, що і поява «водної» програми, і затвердження її Кабміном — акція відверто передвиборча. Як аргумент на користь кандидата від Кучми, цей документ сповна використали і Янукович, і його штабісти на Луганщині. Дивувало лише те, що ніхто з них не поспішав познайомити з деталями громадськість. Тепер зрозуміло, чому: бо ніхто з основних пропагандистів текст не читав. Принаймні — далі преамбули.
«Вартість» усієї програми — 501,536 млн. На весь термін її дії — приблизно по 71,7 мільйона на рік. Цифри ці якраз і означені в преамбулі, ними й оперували «синьо-бiлi»: мовляв, відважний захисник інтересів Донбасу Віктор Федорович виділив на водозабезпечення Луганщини «більш як 500 мільйонів». І «75 мільйонів на 2005 рік». «Електорат» радісно ковтав цю наживку, не замислюючись над тим, що розмови про «водяні» мільйони точаться задовго до завершення обговорення Верховною Радою параметрів державного бюджету, не кажучи про остаточне його прийняття.
Майдан 2004-го відсунув думки про воду на периферію «луганської» свідомості; потім перелякані депутати облради довго метушилися в очікуванні репресій... Коротко кажучи, про воду згадали, коли вже владно стукала в двері нова виборча кампанія. І — почалося! Уряд Тимошенко i її персонально звинуватили в тому, що вона «завернула» начебто виділені в держбюджеті на 2005 рік 75 мільйонів, якi були призначеними на реалізацію вищезгаданої програми. Чим не свідчення тваринної ненависті жінки з косою до пролетарського Донбасу? Ні, ну точно вона і про колючий дріт щось таке казала...
Від частого повторення ця відверта дурниця стала для прихильників Віктора Федоровича аксіомою. Хоча якби той же Олександр Єфремов просто проглянув би таблиці, якi в «його» програмі йдуть далі за преамбулою, він би із подивом дізнався, що, як мінімум, половину грошей (до речі, згідно з програмою у 2005 році мало бути мобілізовано не 75 млн., а 84,92 млн. грн.) область повинна була нашкребти по власних «коморах». Відповідно, й говорити б довелося не про 75, а про 42 «завернені» мільйони. Але для цього слід було хоча б поверхово ознайомитися з тим, що писалося від твого імені.
А ще коректніше було б познайомитися із законом про державний бюджет України на 2005 рік, прийнятий 23 грудня 2004 року, — тобто підготовлений і проштовхнутий урядом Януковича, а ухвалений прокучмівською більшістю за три дні до так званого третього туру голосування. І переконатися, що жодної згадки про «луганську» воду ні в тексті, ні в жодному з додатків немає. Є субвенції Луганській області — як й іншим областям, але — для iнших цiлей. З якої стелi взяв свої цифри Олександр Сергiйович?
Взагалі, коли «комсомольці» починають базікати про воду, їх чомусь перемикає на явно ненаукову фантастику. От, приміром, луганський публіцист Валерій Голенко, що за сумісництвом підробляє головою облради, в одній своїй статті ошелешив відданих читачів повідомленням, буцімто воду в окремі райони Луганщини доводиться помпувати на відстань 700 кілометрів. Товариш досі не затямив, що між двома найвіддаленішими точками керованої ним області не набереться й трьох сотень км. Але воду між такими точками не ганяють. А від водозабору на Дінці до крайнього пункту — кілометрів двісті, не більше.
Чесно кажучи, не знаю, чи виділяли якісь гроші на воду обласні луганські депутати на 2005 рік — на офіційному сайті обласної ради є лише текстові частини відповідних рішень, без додатків. А от в обласному бюджеті на 2007 рік ніяких грошей під «видатну» єфремовську програму не передбачено. Хоча, нагадаю, половину грошей місцева влада має знайти сама. Тому геть не зрозумілою видається істерика «синьо-бiлих», яку вони здійняли після того, як Президент скасував постанову Кабміну №449, якою трьом східним областям виділялося 130 млн. грн., а Луганщині зокрема — 31,59 млн. Бо виділені ці мільйони були нi під що.
До речі, хоча постанова № 449 вийшла ще 14 березня, жодної депутатської реакції на радісну звістку досі не спостерігалося. Хоча слід було внести зміни до дохідної та видаткової частин бюджету, намітити напрями освоєння коштів, заслухати керівників відповідних підприємств-акцепторів щодо конкретних проектів і т. ін.
І указ Президента не подвигнув обласних обранців хоча б заднім числом зімітувати якусь діяльність. Звинувачень — скільки завгодно, але ж навіть якби Київ і справді «зарубав» будь-яке фінансування програм iз водопостачання — все одно треба щось робити в цьому напрямі.
До речі, перший і єдиний, хто на цю галузь виділив Луганщині гроші, був уряд Юрія Єханурова. У держбюджеті-2006 було закладено 10 мільйонів. Янукович як на 2005 не виділив жодної копійки, так і на нинішній рік. Мабуть, забув. А тов. Єфремов, який є депутатом ВР V скликання вiд Партiї регiонiв, чомусь забув нагадати...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
