Мій дід, Семашко Михайло Іларіонович, народився в Білорусії, в селищі Іванець Мінського повіту. Дід любив свою батьківщину, добре знав білоруську мову, спілкувався з родичами і знайомими тільки рідною мовою.
Критика несподіваного опонента в соцмережі генерувала необхідність висловити власну думку з приводу однієї психологічно-світоглядної проблеми, яка домінує в політиці, відлунює в суспільстві і перекочувала в соцмережі...
Батьки, їхні діти й онуки —
Селянська родина уся —
До ниви в любові прикуті,
Як матір їм — рідна земля.
Останні сiм років мого життя нерозривно пов’язані з Олексієм Долею. Хоч знайомі значно давніше, але тісно спрацювалися зараз. «Майстер-клас», «ПроОбраз», «Культ предків» ми знімали разом.
Путін із прихильниками «руского міра» хоче загарбати Південну Україну і маніпулює царською адміністративною назвою «Новоросія». Ще Козьма Прутков писав: «Якщо на клітці зі слоном побачиш напис «буйвіл», не вір очам своїм».
Я встиг помітити ось яку річ. Я побачив, що справжню українську мову втратив, але на тій, що в мені збереглася, я пишу зовсім не так, як російською, я просто думаю нею інакше, ніж російською, а головне – мені легше користуватися цим кострубатим залишком, ніж звичною російською! Так, легше, й це спра
Спи, синочку, люлі-люлі,
Поки вгомонились кулі...
Завершується осінь — час підбивати підсумки своїх здобутків. Сезон виявився непростим, особливо для помідорів. Поліська весна була з морозами. Літні дні віяли то прохолодою, то теплом. Лише серпень порадував двома тижнями спекотних днів.
Одна з найстрашніших сторінок історії нашого народу — Голодомор 1932—33 років — не оминула моє рідне село Ярославка Ружинського району Житомирської області. Але репетиція Великого Голодомору розпочалася набагато раніше.
Новітня Українська держава з’явилася на картах світу зі старим, радянським, комуно-соціалістичним парламентом, чого не сталося в країнах Східної Європи та Балтії, які утворилися після розпаду СРСР.
