Коли Григорій Грабович почав постійно працювати в Україні, його науковий доробок і сама його постать викликали підвищену увагу, якої, загалом, ні науковець, ні головний редактор наукового видавництва викликати не повинен. Коли в Україні кажуть «гарвардський професор», усі знають, про кого йдеться, і в одних колах ці слова вимовляють з повагою, а в інших — із гнівною іронією. І справа, очевидно, не в професорі як такому, справа — у ставленні різнил кіл українського пострадянського суспільства до української літератури, до українських святинь і до ключової постаті української культури Тараса Шевченка. Про все це ми й говоримо з гарвардським професором і головним редактором видавництва «Критика» на затишній терасі редакції з тарелями мелітопольських черешень.

Кримське селище Форос прославилося на весь світ у 1991 році під час комуністичного путчу в СРСР, коли тут було заблоковано Михайла Горбачова. Тепер у Форосі — літня резиденція Президента України. А останнім часом цей мальовничий куточок неподалік Ялти стає дедалі популярнішим і в спортивному світі. Адже друге літо поспіль у Форосі відбувається представницький міжнародний шаховий турнір «Аеросвіт».
За словами шахістів, з якими вдалося поспілкуватись у Форосі, організації цих змагань може позаздрити більшість турнірів, які проводяться як у ближньому, так і в далекому зарубіжжі. Склад учасників «Аеросвіту-2007» був дуже солідним. Імена чемпіонів шахової олімпіади у складі збірної України — Василя Іванчука (він, зрештою, і став переможцем), Сергія Карякіна, Павла Ельянова, росіян Петра Свідлера й Сергія Рублевського, іспанця Олексія Широва широко відомі у світі інтелектуального спорту. Більше того — аби відкрити український турнір, до Криму прилетів сам президент Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ) й одночасно президент Республіки Калмикія Кірсан Ілюмжинов.
Організувати зустріч із провідником ФІДЕ виявилося справою непростою, але кореспондентові «УМ» вдалося перехопити першу особу світових шахів і попросити виділити нам трохи дорогоцінного часу.

Останнім часом усі ми стаємо свідками руйнування ще одного великого міфу. Що, мовляв, постійне зближення рідних українських структур зі світовими колегами означає автоматичний перехід наших співвітчизників на цивілізовані принципи роботи. Нічого подібного! Яскравий приклад: українські банки розходяться серед європейських покупців, як гарячі пиріжки на районному базарі, частка іноземного капіталу в фінансовій сфері держави стрімко зростає. Але в результаті закордонний власник, входячи на наш ринок, ...успішно переймає напівчесні правила гри, які тут існували досі. І, мабуть, робить резонний висновок: якщо мої попередники так заробляли, якщо мої колеги працюють так досі, а значить, держава дозволяє, то чому ж я маю бути святішим за Папу Римського?! Що ж тоді казати про установи, які тільки мріють бути проданi за великі гроші.

І річ тут не лише в абревіатурі, що її старше і середнє покоління вперто розшифровує як «машинно-тракторна станція». UMC, на відміну від своїх колег-конкурентів, був першим на нашому ринку, а це вже привід для певної ностальгії. Тоді, тринадцять років тому, це була аналогова мережа першого покоління давно забутого нині стандарту NMT, і обслуговувала вона декілька тисяч особливо заможніх людей. UMC позиціонувався на ринку саме як національний оператор, і першу літеру читали як «український». Зрештою, першим мобільним абонентом у нашій державі став перший Президент незалежної України Леонід Кравчук.

Керівник харківської підземки Сергій Мусєєв пропонує вже вдруге за останній рік підвищити ціну одного метрополітенівського жетона. Цього разу з 75 копійок до 1,12 грн. І це при тому, що навіть теперішня вартість проїзду є найвищою в Україні. До того ж сама «пропозиція» пана директора супроводжується легким шантажем. Мовляв, у разі, якщо облдержадміністрація не дасть «добро» на новий тариф, підземка змушена буде скоротити інтервал руху електричок, їхню кількість і навіть заради економії частково відключатиме ескалатори.

Хто з нас не любить спекотного дня відпочити біля води? Та, як не важко помітити, з кожним роком усе складніше на берегах наших мальовничих водойм вибрати місце, де було б просто чисто. Чомусь нашого відпочивальника не дуже переконує приказка «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять». У результаті в зонах відпочинку такі «туристи» залишають купи непотребу. В Києві на березі Дніпра такі «замальовки» — теж не виняток.

Того дня вона нічого не передчувала. Була вдома, зайнялася прибиранням, трохи нездужала... Зранку подзвонила знайома: «У військовій частині, де служить Денис, ніби щось трапилося, не знаєш?». Не зреагувала: що там може трапитися? Пізніше знайома подзвонила знову. «Вона не знала, як мені сказати... — каже Валентина Олександрівна. — А я знову відмахнулася. Кажу: аби з сином щось, мені б давно повідомили».

Ще трохи згодом знайома прийшла до неї сама. І врешті з'ясувалося, що про все вже знали співробітники, сусіди, але кожен боявся сказати першим, що сина вбили.
Увечері з депо прийшов батько. Довго не міг втямити, що йому кажуть, потім побіг у військову частину, розташовану тут же, у Конотопі. І лише тоді, після восьмої вечора, на його вимогу, прийшли й офіційно повідомили матері про загибель сина. Валентина Олександрівна в той день не знала, що такі затримки та неузгодження — то лише початок шляху, який їй судилося пройти.

Літо. Спека. До нестями хочеться води. Де ж проводити цей гарячий час, як не біля моря? — подумали ми і подалися з рідних Карпат вивчати південні околиці неозорої Неньки.

Віктор Ющенко залишився задоволений візитом до Угорщини. Він не скупився на компліменти і дякував угорцям за те, що ті підтримують євроінтеграційні прагнення України — а саме співпраця між нашою державою та ЄС була однією з основних тем візиту. «Ми надзвичайно вдячні Президенту Угорщини, угорській державній владі за ту чітку позицію, яку займає Угорщина щодо формулювання ясних європейських перспектив України», — відзначив Віктор Ющенко після завершення українсько-угорських переговорів у Будапешті.

Факти тиску на судову систему з боку виконавчої та законодавчої влади загальновідомі. Натомість судова реформа не зможе вирішити всіх проблем, які роками склалися в царині Феміди. Виявляється, окрім зовнішнього тиску, носії мантії часто піддаються внутрішньому тиску від своїх. Про це заявляють судді з Сімферополя — заступник голови Залізничного райсуду міста Микола Шильнов, суддя цього ж суду Ігор Поєдинок та суддя Сімферопольського Pайсуду АР Крим Юрій Шофаренко.