Йдеться про знаменитий «будинок Василя Кричевського», споруджений і художньо оформлений видатним українським архітектором, художником і мистецтвознавцем на початку минулого століття. Ця споруда сама по собі була і залишається найбільшою окрасою історичного центру Полтави. До того ж там зберігаються найцінніші експонати з історії краю.

Колишньому міністрові транспорту і зв’язку Миколі Рудьковському пред’явлено обвинувачення у розтраті державних коштів у особливо великих розмірах. Ідеться про політ у Париж і назад чартерним рейсом 9—12 червня, який був проплачений із державного бюджету. Обвинувачення пред’явила київська міська прокуратура 21 грудня. Рудьковський особисто був присутній під час цієї процедури.

Ані Віктор Ющенко, ані будь–який інший політик давно не дивував аж так сильно. Учора, коли кореспондент «УМ» зателефонував до політолога Максима Стріхи з проханням дати коментар, той відповів: «Ви знаєте, перш ніж повідомити мені цю новину, вам треба було попередити, щоб я сів у крісло. Бо я ж і впасти міг».

Здоров’я харківських повій тепер під контролем. У місті раз на тиждень у нічний рейс виїжджає автобус з бригадою медичних фахівців та психологів, які пропонують дівчатам протестуватися на СНІД та інші «професійні» інфекції. Необхідність цього почину найкраще підтверджує такий факт: навіть зараз серед «нічних метеликів» трапляються юні особи, які й досі нічого не чули про найстрашнішу хворобу сучасності.

Методика лікування, яку застосовує професор Анатолій Ярешко, зовсім не нова, проте до нього ніхто в Україні не проводив серйозних досліджень дії електромагнітного поля, яке створює апарат інформаційно–хвильової терапії, на хворих на туберкульоз.
...Сусідки по палаті заздрили Тетяні Трофименко: «Чого це до тебе така увага? І професор тобою весь час цікавиться, і лікування якесь особливе тобі призначили. А ми що, гірші?». Вони ж не знали, що їхні справи насправді набагато кращі. А Таня у той час перебувала в групі безнадійно хворих. І, можливо, тільки технологія лікування, яку почав застосовувати Анатолій Григорович Ярешко — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри туберкульозу Української медичної стоматологічної академії, що в Полтаві, — допомогла їй та іншим, хто потрапив у ту групу, вижити.

Восьмисотсторінковий фоліант, відомий в Ук­раїні та за її межами, довженкознавець Сергій Тримбач писав майже чотири роки і, як прийнято казати в таких випадках, усе своє життя. Почалося все зі статті «Довженко и народная культура» в журналі «Искусство кино» в 1979 році, потім була робота в Кіноцентрі імені О. Довженка, багаторічна дружба із директором Музею кіно на кіностудії Довженка, покійною Тетяною Дере­в’янко, яка дружила із вдовою класика Юлією Солнцевою, були публічні лекції у США та Британії, робота в архівах і, нарешті, книга. Її — без перебільшення — чекали, адже вітчизняне довженкознавство не може похвалитися не те що версіями дослідників, а й навіть повною біографією людини, яка ввійшла у десятку кращих режисерів усіх часів і народів. Звичайно, книжка Сергія Тримбача «прийшла» не в пустелю — є книги Миколи Шудрі «Геній найвищої проби», Романа Корогодського «Довженко в полоні», Володимира Кудіна «Са–шко», Василя Ма­рочка «Зачарований Десною», але багатогранність і «непійманість світом» Довженка ще неосяжні.

Сьогодні кіновиробництво в Україні активізувалося настільки, що новина про запуск чи прем’єру чергового фільму сприймається саме як новина, а не як сенсація, як це було кілька років тому. А тому продюсери, аби забезпечити своїй картині посилену, а не прохідну увагу народу, намагаються виділити ту особливість свого проекту, яка вигідно вирізнить його з–поміж інших кінопропозицій. Команда фільму «Може бути» позиціонує свою стрічку як першу комедію українського виробництва. Так би мовити, стовідсотково вітчизняну, адже тут усе своє — гроші, актори, «натура», — немає навіть натяку на копродукцію, ні творчу, ні фінансову, ні будь–яку іншу.

Дипломатичні раути «Ми­стецт­во без кордонів» започаткувала екс–міністр культури Оксана Білозір. Позавчора гостей зустрічав новий, щойно призначений міністр Василь Вовкун — людина світська і з усіма тонкощами протоколу обізнана. Перших осіб, себто послів, у «Лаврі» було негусто, що й не дивно — Київ наразі потопає в корпоративах. У галереї компактно розмістилося «містечко» народних майстрів — вишивальниці, майстри лозоплетіння, різьбярі і навіть ковалі, виставивши готовий товар на продаж, показово майстрували свої промисли. Псували картинку ідилічної України, вбраної в новорічний дощик, фотопейзажі Леоніда Черновецького. Втім, судячи з того, що під багатьма розкатаними до великого формату фотографіями висіла табличка «продано», є в Києві любителі і такого «мистецтва». І видно, «рубка» за фотографії мера йшла не на життя, а на смерть, бо і триптихи довелося продавати по частинах — дві частини якогось зимового лісу вже продані, але є ще одна нічия.

Позавчора на розгляд Ради Європи були направлені результати національного конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду з прав людини від України. Згідно з вимогами, Україна мала обрати трійку найдостойніших кандидатів. З них на найближчому пленарному засіданні Ради Європи буде обрано лише одного. Шанси стати суддею Європейського суду мають заступник міністра внутрішніх справ Василь Мармазов, професор кафедри публічного права юридичного факультету Міжнародного Соломонового університету (Київ) Станіслав Шевчук та юрист Європейського суду з прав людини Анна Юдківська.

«Податківець завжди має ставитись до платника податків з повагою і водночас на законних підставах захищати інтереси держави. Але не дарма платники не поважають податкову службу, правилом якої стало — «показники за будь–яку ціну». У тому числі й через порушення податкового законодавства. Які можуть бути «маяки» щодо надходження коштів до бюджету, коли в законах чітко вказані строки сплати податків? Хаос відбувається і щодо відшкодування ПДВ. Працівників інспекції змушують безпідставно повертати реєстри з відшкодування ПДВ, непокірним оголошують догани. Акти документальних перевірок змушують погоджувати в обласній ДПА!».