9 березня, на 194 річницю з дня народження Тараса Шевченка, Президента України Віктора Ющенка чекали в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області. Батьківщина Кобзаря в останні роки помітно погарнішала. Тепер поруч із хатою Копія, моринського селянина, в якій за переказами народився Тарас, та біля хати Шевченка, де майбутній поет прожив перший рік від свого народження, є діюча кузня та клуня, датовані початком XIX cтоліття. Збудовано тут і капличку та адміністративне приміщення Національного історико–культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Також заасфальтовано дорогу, а сільську школу, розташовану навпроти хати Шевченка, відремонтовано.

У нову, але вже досить популярну завдяки регулярним творчим зустрічам книгарню «Є» набилося людей стільки, що ніде було впасти яблукові. Дихати було важко, а охочих послухати про Шевченка усе прибувало. Переважно це була «зелена» молодь, що неабияк дивувало і тішило.

Молодий Тарас Шевченко дивився з трьох величезних плазм, що доволі інтелігентно вписалися в сцену Національної опери, на місці оркестрової ями стояли три заквітчані тини, а в глибині сцени розмістилися штандарти Президента, його звична трибуна і столики з обох боків. У понеділок в оперному театрі святкували 194–ту річницю з дня народження Тараса Шевченка і вручали митцям найпрестижнішу державну нагороду — Національну премію імені Тараса Шевченка. Щороку Кобзар у цей день наривається на свою законну діжку єлею з медом, тоне у мереживах лунких і порожніх слів і, мабуть, нудьгує на тім світі солідарно зі своїми живими шанувальниками.

У Нью–Йорку заарештували спільника російського бізнесмена Віктора Бута — 46–річного Андрія Смуляна, громадянина Великої Британії. Американське правосуддя наразі висунуло йому звинувачення лише за одним із багатьох епізодів «справи Бута» — спробі продати зброю на мільйони доларів бойовикам Революційних зброй­них сил Колумбії (ФАРК). Якщо американський суд доведе вину Смоляна, то йому загрожує ув’язнення терміном до 15 років. Наступне засідання суду призначено на 24 березня.

Минулий «міжнародний» тиждень Білорусі закінчився сенсацією — Мінськ відкликав для консультацій свого посла у Вашингтоні Михайла Хвостова. На тлі цієї події якось навіть загубилася новина про те, що Брюссель нарешті вирішив відкрити в Білорусі представництво Єврокомісії (досі ці функції поєднувало представництво ЄК, розташоване в Києві).

Серби знову опинилися на роздоріжжі. Коаліційний уряд прем’єр–міністра Воїслава Коштуніци, який складався з його поміркованих націоналістів та демократів президента Бориса Тадича, протримався лише 10 місяців і позавчора розсипався. Прибічники Тадича готові йти на зближення з ЄС навіть ціною втрати Косова, а Коштуніца та його однодумці ставлять Косово найважливішим питанням для країни. Після самопроголошення незалежності Косова Коштуніца припинив усі контакти з Брюсселем. Тому дострокові парламентські вибори стануть для сербів фактично вибором між довгою боротьбою за збереження Косова і доволі швидким членством Сербії в ЄС.

Наприкінці минулого тижня вся недисциплінована частина чоловіцтва — дисциплінована зробила це трохи раніше — традиційно штурмувала торгівельні палатки й квіткові ятки. Ці щорічні закупки флори, парфумів та сувенірної продукції давно вже стали чи не єдиною нагодою для чоловіка визнати, що ось ця хатня робітниця, яка цілодобово готує–пере–прибирає, насправді — його дружина, про яку він, ступаючи на весільний рушник, обіцяв піклуватися все своє життя. Восьме березня давно перетворилося на день заспокоєння власної чоловічої совісті, на прогнозований вибух подарунків та компліментів, який трапляється якраз один раз на рік... Насправді ж чоловікам було б значно корисніше піти цього дня до Театру Франка і подивитися виставу Олександра Білозуба «...Я згадую...Амаркорд». У Білозуба там також звучать компліменти жіноцтву. Тільки не солоденько–приторні, не одномоментні й формальні. Режисер дякує українським жінкам за те, що на своїх тендітних плечах вони тримають величезну Землю, не даючи їй злетіти з орбіти. І докоряє чоловікам, які не лише допустили таку ситуацію, а й не приховують того, що вона їх цілком влаштовує. І визнає, що покращення такого стану речей найближчим часом навряд чи можливе...

Провести Міжнародний фестиваль у нестоличному театрі — сьогодні це якщо не подвиг, то подія, дуже до нього наближена. Черкаському театру ім. Шевченка це «життєве спостереження» вдається спростовувати ось уже третій рік. Цього разу фестиваль «Сцена людства» в Черкасах обіцяє десять вистав, серед яких — прем’єри, першопрочитання літературних творів, спектаклі, які мають гарну «аншлагову» репутацію у своїх театрах.