Надто своєрідним «подарунком» до 120ї річниці з дня народження видатного педагога Антона Макаренка, яку відзначатимемо завтра, стала звістка про зникнення з «іменного» педагогічно­меморіального музею в Кременчуці багатьох цінних речей. Під час інвентаризації та ревізії, пов’язаних із потребою передати згаданий музей із міської власності в комунальну, тут недорахувалися двох золотих кришок до кишенькового годинника, яким Антона Семеновича нагородили за роботу в трудовій комуні імені Дзержинського під Харковом. А також його «колонійської» папки з металевою табличкою, срібної монети, фотокарток, листівок та інших особистих речей класика вітчизняної педагогіки і літератури.

Ярослав Годунок, який колись був одним з керівників Громадянської компанії «Пора» — постать відома багатьом. Колишній співробітник спецпідрозділу «Беркут», він свого часу був звільнений з «органів» за розбійний напад «при виконанні» й мало не потрапив за ґрати. Від в’язниці тоді врятувала теж не випадковість, а майже ідеальне чуття Годунка, з ким і які мати справи. Вийшов «молодий і перспективний» лише завдяки екс­керівнику Київщини Євгену Жовтяку, який невідомо з яких причин (хоча активна діяльність Годунка на ринку землі у Київській області може народити здогадки. — Авт.) доклав для цього чимало зусиль.

Як і сім років тому, цього разу 9 березня не обійшлося без бійки за участю членів УНА–УНСО. Сталося це, щоправда, не в Києві, а в Чернігові, зате так само під час покладання квітів до пам’ятника Шевченку.

До Помаранчевої революції я писала про річниці подій 9 березня 2001–го (першу, другу та третю) в ключі «борімося — поборемо». Мовляв, чин і звитяга учасників «України без Кучми» (а відтак — політв’язнів) не є марними, далі — буде. Буде справедливість, буде й «без Кучми». Після революції писати стало важче — одна подія поглинула іншу. Більш масова та успішна — більш трагічну. Від березневої «прареволюції» не лишилось майже нічого. Чи все. Власне — просто пам’ять.

9 березня, на 194 річницю з дня народження Тараса Шевченка, Президента України Віктора Ющенка чекали в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області. Батьківщина Кобзаря в останні роки помітно погарнішала. Тепер поруч із хатою Копія, моринського селянина, в якій за переказами народився Тарас, та біля хати Шевченка, де майбутній поет прожив перший рік від свого народження, є діюча кузня та клуня, датовані початком XIX cтоліття. Збудовано тут і капличку та адміністративне приміщення Національного історико–культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Також заасфальтовано дорогу, а сільську школу, розташовану навпроти хати Шевченка, відремонтовано.

У нову, але вже досить популярну завдяки регулярним творчим зустрічам книгарню «Є» набилося людей стільки, що ніде було впасти яблукові. Дихати було важко, а охочих послухати про Шевченка усе прибувало. Переважно це була «зелена» молодь, що неабияк дивувало і тішило.

Молодий Тарас Шевченко дивився з трьох величезних плазм, що доволі інтелігентно вписалися в сцену Національної опери, на місці оркестрової ями стояли три заквітчані тини, а в глибині сцени розмістилися штандарти Президента, його звична трибуна і столики з обох боків. У понеділок в оперному театрі святкували 194–ту річницю з дня народження Тараса Шевченка і вручали митцям найпрестижнішу державну нагороду — Національну премію імені Тараса Шевченка. Щороку Кобзар у цей день наривається на свою законну діжку єлею з медом, тоне у мереживах лунких і порожніх слів і, мабуть, нудьгує на тім світі солідарно зі своїми живими шанувальниками.

У Нью–Йорку заарештували спільника російського бізнесмена Віктора Бута — 46–річного Андрія Смуляна, громадянина Великої Британії. Американське правосуддя наразі висунуло йому звинувачення лише за одним із багатьох епізодів «справи Бута» — спробі продати зброю на мільйони доларів бойовикам Революційних зброй­них сил Колумбії (ФАРК). Якщо американський суд доведе вину Смоляна, то йому загрожує ув’язнення терміном до 15 років. Наступне засідання суду призначено на 24 березня.