Учора вранці непомітно для охорони та робітників четверо активістів громадської ініціативи «Збережи старий Київ» «осідлали» будівельний кран на будівельному майданчику по вулиці Івана Мазепи, 11–а (колишня вул. Січневого повстання). Це виявилося повною несподіванкою для керівництва компанії, яка виконує тут будівельні роботи. Підрядник був змушений призупинити будівництво на об’єкті. Зі слів генерального директора будівельної компанії «КАН Девелопмент» Андрія Гуцала, протестувальники не висунули ніяких чітких вимог, через те складно вести будь–які перемовини. «А тим часом компанія несе значні збитки», — констатував він.

МЗС України з’ясувало обставини захоплення у Нігерії заручників, серед яких опинився і громадянин України. Як повідомляла «УМ», 13 травня у дельті ріки Нігер захоплено судно постачання нафтовидобутку «Лурдес Тайд» із 11 членами екіпажу на борту. Як з’ясувалося в розмові наших дипломатів із Ротімі Амаєчі, губернатором штату Ріверз, де все й трапилося, судно захопили не екстремісти, як повідомляли раніше світові інформагенції, а представники місцевої громади, які мають фінансові претензії до американської нафтової компанії «Шеврон», на яку працювало судно. «Апетити» екстремістів, як уже писала «УМ», невеликі — 250 тисяч доларів. «Це не наше судно. Воно належить фірмі «Тайд Вотерс». Це судно обслуговування, — заявив представник компанії «Шеврон» Топе Ідову. — Воно йшло з міста Онне до міста Енкравос, ми не знаємо, чи був там вантаж». «Шеврон», однак, обіцяє допомогти звільнити заручників.

Є щонайменше дві причини, чому я взялася за перо, щоб розказати про кілька подій, які ніколи не можуть стати топ–новинами в теперішніх українських умовах. По–перше, будь–яка ситуація, не прогнозована, але важлива з точки зору пізнання, завжди має своє несподіване продовження. По–друге, іноді дрібні (на перший погляд) речі мають здатність висвітлювати найважливіші проблеми нашого буття. Судіть самі.

Коли медики відділення реанімації Монастириської районної лікарні оглянули доставленого з села Високе хлопчика, котрому виповнилося всього рік і три місяці, шоковані були навіть лікарі з найбільшим стажем. У малюка, який перебував у стані коми, виявили сильну анемію, важке ураження печінки та головного мозку, часткове загнивання шкіри у складочках (через те, що дитину не купали і рідко міняли пелюшки). До того ж хлопчик майже втратив зір. Але ж 6 лютого 2007 року Степанко народився абсолютно здоровим! Та тільки з батьками йому не пощастило.

Зміна місця проживання для будьякої людини починається із двох запитань: «Що я втрачаю?» та «Що буде далі?». Як правило, відповідь на перше з них може трансформуватися у досить пристойний за розмірами літературний твір — минуле виявляється таким насиченим, динамічним, щільно «утрамбованим» подіями, друзями, вчинками, здобутками, перемогами... Відповідь на друге запитання вимальовується... такою собі невизначеною картинкою з майбутнього. Хтось там щось обіцяв, і, якщо зорі на небі утворять більш­менш сприятливу композицію, то це «щось» матиме якесь практичне продовження.

Актор Ігор Афанасьєв до Америки виїхав п’ятнадцять років тому. І тоді на перше запитання міг відповідати довго і щиро. Згадуючи своє навчання у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка­Карого, ролі д’Артаньяна та Чарлі Чапліна у Київській опереті, Енея в «Енеїді» Театру імені Франка (саме так — Анатолій Хостікоєв тоді саме хворів, і кілька прем’єрних вистав зіграв Афанасьєв), постановку «Конотопської відьми» та «Різдвяної ночі», роботу в театрах Луцька, Вінниці, Києва... І якщо майбутнє для Афанасьєва спершу мало певні обриси знаку запитання, то дуже швидко воно почало наповнюватися цілком позитивною конкретикою: він почав працювати на каналі WMNB, згодом очолив Всеамериканське українське телебачення, доволі успішно спробував себе як продюсер та організатор гастролей, писав романи, п’єси, кіносценарії. І невдовзі про своє теперішнє міг розповідати так само розлого й емоційно, як і про минуле.

Сьогодні в Театрі Франка презентують книгу Віталія Жежери «Скоморох, или Театр Игоря Афанасьева». У ній життя і творчість акторарежисерадраматурга Афанасьєва подане як невід’ємна частина цілого покоління українського театру: серед фігурантів книги — режисери Олексій Кужельний, Віталій Малахів, актори Анатолій Хостікоєв, Ігор Славінський, Валерій Легін, Микола Задніпровський...Усі вони, звісно ж, ще залишають собі перспективу на майбутнє, і незабаром треба буде дописувати нові сторінки як цієї книги, так і літопису українського театру. Тим більше що наприкінці травня Ігор Афанасьєв запрошує нас у Театр імені Франка на прем’єру мюзиклу «Едіт Піаф. Життя в кредит».