Тут цілком заборонено алкоголь. А пауза для перекуру лише одна на добу: з дванадцятої нуль–нуль до дванадцятої нуль–п’яти. Нещодавно любитель посмоктати цигарку втік на річку і викурив її «позапланово». У таборі «Відвага» це розглядали як НП. «Ну дуже суворо поставилися, — хитає головою Віктор Рог, громадський діяч, письменник, який приїхав проводити заняття у таборі. І посміхається. — Аж я відчув потребу у чомусь покаятися».
Якщо таку подію розглядають як надзвичайну, то можна уявити загальні вимоги до дисципліни. Інакше, вважають організатори, не можна. Бо тут виховується дух. Тут стають сильнішими і мудрішими. Тут будують себе такими, яких потребує Україна.

Нещодавно Руслана закликала своїх колег вкладати гроші не лише в кліпи. На думку співачки, український слухач заслуговує на те, щоб йому дарували якісне європейське шоу. Бандурист Роман Гриньків теж вирішив податись у шоу–культуру. В такий спосіб, переконаний він, бандуру остаточно полишать асоціації з минувшиною і консерватизмом.

І триватиме до 14 вересня, а потім переїде в Мінськ — у Національний художній музей Республіки Білорусь, і півтора місяця триватиме там. Правда, де взяти 60 тисяч гривень на плановий переїзд експозиції до сусідів, генеральний директор Києво–Печерського історико–культурного заповідника Сергій Кролевець поки не знає. Річ у тім, що держава ніяким чином не причетна до цієї виставки, і, за словами Сергія Кролевця, доки директор Третьяковської галереї Валентин Родіонов особисто не подзвонив нашому міністру культури і туризму, Мінкульт не хотів давати жодних гарантій щодо експонатів, які приїхали з Росії і Білорусі, — а це, на хвилиночку, ікони XIV–XIX століття. В Україні ж виставці матеріально допоміг мільярдер Сергій Тарута.

Про українських артистів за кордоном можна вже видавати не те що окрему книжку, а навіть багатотомник. Виїжджаючи з України на заробітки, одиниці, як то Володимир Гришко чи Вікторія Лук’янець, досягають справді захмарних висот у кар’єрі й міжнародної популярності. Інші кілька тисяч чесно відпрацьовують свої контракти, втішаючись пристойною зарплатнею і думкою про те, що на Батьківщині таких грошей вони б точно не заробили. У Ольги Каспрук, яка з середини 90–х живе в Німеччині, своя, не схожа на інші, історія. По закінченні музичного училища ім. Глієра вона вступила до Берлінської консерваторії на факультет оперного вокалу. І відразу означила власну творчу оригінальність, включаючи до своїх виступів оперні партії в супроводі бандури. Ця екзотична як для Німеччини парочка, виконавиця та її бандура, досить швидко завоювала серця стриманих тамтешніх меломанів. А сама Ольга почала активно інтегруватися в німецький культурний простір: виступала в Берлінській філармонії, у Вагнерівському об’єднанні, на сцені Deutsche Opera... Брала участь у різдвяному мюзиклі Jingle Bells, який ставив «Фрідріхштадтпаласт», там вона потім залишилася працювати. Ольга каже, що багато в чому такі повороти в її житті стали можливі саме завдяки бандурі — інструменту, можливості якого дозволяють створювати справді оригінальні концертні номери.
Чи не єдиний дискомфорт від бандури — через її великі розміри. Ольга багато їздить Європою, а тому свою бойову подругу їй доводиться брати і в літак, і метро, і в будь–який інший транспорт. Пильні працівники аеропорту завжди просять відкрити кофр і показати, що ж це за інструмент такий. Нерідко Ользі доводиться брати до рук бандуру і демонструвати, що це справді музичний інструмент. Такі міні–концерти вона влаштовувала й у літаках, коли пасажири просили відповісти на запитання, що ж це у футлярі — гітара, арфа чи балалайка. А що роботи? Треба ж якось інформувати мешканців країн розвиненого капіталізму, що бандура — це український народний інструмент, мелодійний і самобутній.

Складається враження, що боси «Формули–1» помінялися місцями. Президент Міжнародної федерації автоспорту, британець Макс Мослі, якого доти всі вважали зразковим сім’янином і батьком, намагається виплутатися з грандіозного скандалу. Нещодавно було оприлюднено відеозапис, на якому 67–річний президент ФІА відзнятий у компанії п’яти повій під час садо–мазохістської оргії з використанням нацистської символіки. А тим часом його колега Флавіо Бріаторе, що має славу плейбоя і гульвіси, нарешті покинув гуляти й одружився. Обраницею 58–річного італійського мультимільйонера стала на тридцять років молодша за нього модель Елізабетта Грегорачі, колишня «Міс Калабрія» (регіон в Італії).

Прокидається чоловік, дивиться у вікно і з подивом бачить, що на сусідському подвір’ї з’явився розкішний тенісний корт і сусід там грає в теніс із самим Роже Федерером.

— Привіт, сусіде, звідки в тебе така чудасія?

— Та вчора пішов порибалити на наш ставок і спіймав Золоту рибку, і вона пообіцяла виконати моє найбільше бажання. Можеш і ти спробувати, але пам’ятай, що рибка трохи глухувата.

Довго сидів чоловік над ставом, але таки спіймав Золоту рибку і попросив в обмін на звільнення, щоб у нього у коморі був мішок грошей. Вертається додому — а там мішок вошей. Розлютився, пішов до сусіда, а той відповідає:

— Я ж попереджав, що риба глухувата. Ти що, думаєш, я в неї просив великий теніс?

Днями Юркові Гудзеві виповнилося б 62 роки. Вельми своєрідний, витончено–вишуканий літератор і маляр, за Володимиром Даниленком — напрочуд тонким виразним літературним критиком, — мандрівний дяк української літератури... 20.02.2002 року (просто–таки вбивчо–знаковий — порядково і цифрами — день смерти) сучасні «одморозки» цілеспрямовано — ба більше, вірогідно, на злу «заказуху» — забили ЙОГО в дворі місцевого військкомату. Митця замордували в Житомирі, місті, в якому він учив українську молодь, поліських хлопців і дівчат: викладав їм історію — мистецтва і рідної землі, літературу, горнув до рідного слова, давав перед очі й до серця Україну.

Музейний фонд України нараховує близько 12 мільйонів пам’яток. Половина з них — археологічні знахідки. Звичайно, не всі ці речі підходять для експонування. Але сотні тисяч цікавих керамічних виробів, кістяних чи навіть золотих предметів приречені на забуття і «повторну смерть» — для того, щоб їх експонувати, бракує музейних площ. Результати праці археологів втрачають суспільну вагу, адже наука перетворюється на своєрідну «річ у собі». А Україна загалом втрачає можливості для розвитку культурного туризму.
У цьому контексті ситуація у столиці Східного Криму — Керчі, стародавньому Пантікапеї, — є настільки показовою, що вимагає негайного втручання як центральної, так і місцевої влади.