Коли коханий чоловік не відповідає тобі взаємністю, «ситуацію слід відпустити». Знайома фраза? Одна–єдина мозкова звивина редакторів жіночих журналів радить чинити саме так. Відпустити, простити і шукати щастя з іншим. Цікаво, а чи можна екстраполювати дану схему на стосунки зі своєю країною? Припустимо, є шоста (чи двадцять шоста) частина суші, яку ніяк не вдається закохати в себе. Ти вже й так, і сяк — б’єшся як риба об лід — а толку ніякого. За твоє ж жито тебе ще й бито. Причому в буквальному розумінні слова.

Не буду в сотий раз дебатувати з приводу того, хто зриває домовленості та виходить зі складу демократичної коаліції. Фактом залишається те, що Блок Юлії Тимошенко зі складу парламентської коаліції не виходив. Я розумію, що нинішня політична криза серйозно впливає на людей, особливо на деяких представників пропрезидентської партії, але дуже прошу: не треба перекладати всі проблеми «із хворої голови на здорову».

Київ проводжав Президента сірою мрякою й напруженою політичною ситуацією. Цього разу з літаком було все гаразд, і Рим зустрів безхмарним небом, не по–осінньому теплим сонцем та температурою +26. Символічна погода для налагодження двосторонніх відносин. Хоча насправді історія українсько–італійських взаємин налічує вже майже 16 років, якщо вести відрахунок відтоді, як наша держава здобула незалежність. Тепер Італія є одним із найбільших торговельно–економічних партнерів України, а за останні чотири роки товарообіг між країнами зріс майже удвічі.
Водночас у політичному діалозі між Римом та Києвом затяглася пауза. До нинішнього офіційного візиту Віктора Ющенка, який відбувається на запрошення його колеги Наполітано, глава Української держави, на той час — Леонід Кучма, відвідував Італію двічі: у травні 1995–го та листопаді 2002 років. Чинний Президент за своєї каденції також приїздив до Риму: у квітні 2005–го Ющенко брав участь у церемонії поховання Папи Івана Павла ІІ. Однак тоді, зрозуміло, було не до офіційних переговорів з італійським керівництвом. Тож, як зазначають у президентській прес–службі, головним завданням цієї поїздки є поновлення практики регулярних зустрічей на вищому рівні, активізація практичних кроків в економічному та інвестиційному співробітництві.

Мабуть, надто трагічно розташувалися цієї осені зірки над головою Василя Салигіна — одного з найвпливовіших харківських «регіоналів». Кілька тижнів тому місцеві члени ПР не захотіли бачити його своїм лідером і обрали на посаду керівника обласної організації депутата Верховної Ради Дмитра Шенцева. Через деякий час таке ж безкомпромісне «ні» пану Салигіну висловили члени фракції Партії регіонів обласної ради. А позавчора більшість депутатського корпусу звільнила його ще й із посади голови обласної ради.

Сирітство — одна з болісних і, на жаль, невичерпних проблем у державі. Бо на зміну одним покинутим дітлахам, хоч як прикро, приходять інші. Утім в останні роки у цій сфері спостерігаємо позитивні тенденції. Якщо 2005 року в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу виховувалися 1313 дітей, то цього року їх 6200. У 2005–му за рік українці всиновили 1419 хлопчиків і дівчаток, 2008–го ця цифра наближається до 2000. Цілком можливо, що вже з першого січня наступного року показник всиновлення стане значно оптимістичнішим: Верховна Рада ухвалила закон про державну підтримку сімей, які всиновили дитину з числа дітей–сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Останні два тижні можна взагалі назвати реформаторськими в цій царині: окрім закону, маємо дві постанови Кабінету Міністрів, які мають регулювати порядок діяльності органів опіки й піклування і порядок усиновлення та нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей.
Людмила Волинець, директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, називає ці події по–справжньому знаковими.

Учора вранці, перед відльотом до Італії, Президент Віктор Ющенко провів консультації щодо розпуску Верховної Ради. На восьму годину до секретаріату Президента з’явилися всі, кого Банкова напередодні скликала телеграфічно: Голова парламенту, двоє його заступників, лідери п’яти фракцій. Консультації тривали близько години. Президент пояснив співрозмовникам свою позицію і підтвердив намір розпустити Раду. Появу указу можна чекати будь–якої миті.

Експерти не встигають за динамікою зростання долара до гривні, мов повільні боксери за надто активним коментатором. На питання «коли ж долар зупиниться?» різні аналітики відповідають зовсім по–різному.

«Час для ПДЧ ще не дозрів», — так, на вдоволення свого російського візаві Дмітрія Медведєва, канцлер Німеччини Ангела Меркель висловилася щодо надання Україні й Грузії Плану дій щодо членства в НАТО в грудні цього року. Таким чином 2 жовтня у Санкт–Петербурзі Німеччина ще раз підтвердила своє бухарестське «ні» на подальше розширення НАТО на схід найближчим часом. Як сама заява пані Меркель, так і місце її проголошення глибоко симптоматичні: відмову отримали навіть не адресати — Україна і Грузія. Німці просто заспокоїли своїх головних партнерів, росіян, — господарів у регіоні, що наперекір їм діяти не будуть. Усе це — лише вершина холодного айсберга німецького бачення України та її перспектив. Через обмеженість людських контактів, недостатню інформацію, зацикленість на власних проблемах та безліч інших причин німецьке суспільство в цілому налаштоване до України досить скептично. Україна, яку роздирають війни політиків, теж не здатна ефективно пропагувати чи навіть більш–менш гідно представити себе у Західній Європі — зате російської пропаганди там предостатньо. Відтак нема чому дивуватися, що «вони» черговий раз «нам не дали». Завдяки ініціативі фонду Фрідріха Наумана «За свободу», Партії вільних демократів Німеччини група українських журналістів, серед яких і кореспондент «УМ», мала змогу поспілкуватися з німецькими експертами, політиками, журналістами й поглянути на Україну «їхніми очима».

— Вони якось брали участь у програмі «Битва екстрасенсів», — розповідає професіонал–кінолог Ігор Заповітряний. — Тоді людину помістили в камеру, яку закопали під землю на глибину близько 2,5 метра. Трубку для дихання вивели вбік, до дерева, щоб не було чути. І ось на площі приблизно 40 на 40 метрів екстрасенси мали вказати, де знаходиться людина. Минула година пошуків — не знайшли. Один лише виявив місце схову, але сам зізнався, що не якимось надчуттям, а просто вирахувавши середню точку між телекамерами, що оточували майданчик для зйомок. А потім випустили наших собак. Буран вказав місце за дев’яносто секунд, Жива — за шістдесят.
— Не Жива, а Марджи Колор Сайт, — поправляє начальник єдиного в Україні кінологічного центру МНС Валерій Гомзар. Йому, схоже, подобається підкреслювати родовитість, навіть аристократичність своїх вихованців — чотирилапих співробітників центру.