Двох ділків, що приторговували державною конфіденційною інформацією, днями викрили співробітники СБУ. Як повідомили «УМ» в прес–центрі Главку СБУ у м. Києві та Київській області, 23–річний О. та 26–річний А. торгували компакт–дисками з записаною на них інформацією, що є власністю держави, особливо не криючись — на столичному книжковому ринку «Петрівка». Ціни в молодиків були помірні — півтори тисячі гривень за конфіденційні дані про експортно–імпортні операції суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за 2007 та 2008 роки.

Про цю скандальну історію, озвучену співробітниками Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС України в Дніпропетровській області, «УМ» уже повідомляла. Тепер же з’ясувалися й подробиці з прізвищами головних фігурантів. Чи точніше — фігуранток. Бо серед поки що підозрюваних — лише жінки. Інформагенція «Дніпроград» із посиланням на слідче управління обласної міліції повідомляє, що найвідомішою серед підозрюваних є, безперечно, Ольга Катан — лідер громадської організації зі всеукраїнським статусом «Жінки ХХІ сторіччя» з січня 2007 року і радник міського голови Дніпропетровська. Як з’ясувалося, аналогічну назву мала й кредитна спілка, очолювана Тетяною Білик.

Протоієрей Олег (Козлов), який раніше служив благочинним Ренійського округу Одеської митрополії, нещодавно жорстоко побив Сергія Арабаджі. Заяву про притягнення священнослужителя Української православної церкви Московського патріархату до відповідальності за скоєне подав сам директор місцевого хлібозаводу, зазначивши, що випадково зустрівся з протоієреєм у заміському кафе, де виникла сварка, під час якої священик «накинувся на нього з кулаками, заподіявши розлад здоров’я».

«Це більше, ніж ми розраховували», — діляться в кулуарах МЗС українські дипломати.
Офіційні коментарі більш скуті. Румунські інформагенції торжествують і заявляють про «офіційне задоволення судовим рішенням». «Із загальної площі 12 тис. кв. км наша країна здобула 9,7 тис. кв. км, тобто понад 79% площі шельфу», — торжествує румунська інофрмагенція Mediafax. Схоже, в Бухареста є таки більше підстав радіти, ніж у Києва.
Міжнародний суд справедливості у Гаазі вчора оголосив свій вердикт у справі про делімітацію між Україною і Румунією континентального морського шельфу та виняткових економічних зон. Лінія поділу морських обширів, вказана судом ООН, дуже близька до тієї, яку прагнула провести румунська сторона, започаткувавши судову тяжбу ще 2004 року.
Рішення суду оскарженню та перегляду не підлягає.

«Іду собі з наміром попрацювати, звіт уряду послухати, заходжу в зал — а там на тобі, блокують! Питаю: що трапилось? А вони: а ми знаємо? Не заважай, кажуть», — картинно обурено жестикулюючи, скаржився комусь по телефону депутат–БЮТівець, «випадково» походжаючи перед журналістами. Утім якщо обурення «тимошенківців» могло грішити награністю, то розгубленість «регіоналів» була цілком щирою. Воно й не дивно, адже протягом цілого дня їм, здається, так ніхто толком і не пояснив, що відповідати пресі на запитання про мету блокування трибуни. Напередодні Партія регіонів вимагала, аби одразу після відкриття сесії перед Верховною Радою прозвітував про свою роботу уряд Тимошенко. Кабмін на чолі з Прем’єркою висловив гарячу готовність негайно виступити зі звітом. І фактично в повному складі прийшов на урочисте (з нагоди закриття попередньої і відкриття нової сесії) засідання ВР — з наміром прозвітувати.
Та вимоги ПР змінилися: перенести звіт Кабміну на четвер. «У них просто немає голосів за відставку уряду!» — сміялися БЮТівці. «Ми просто не хочемо, щоб Юля знову всіх облила брудом, а сама вийшла біла й пухнаста — хай звітує разом із Президентом!» — буркотіли у відповідь «регіонали». «Нашоукраїнці», «литвинівці» й комуністи ходили з іронічними усмішками — у тому, що голосів за відставку уряду не набирається, вони не сумнівалися, тому й не заморочувалися.

Понурі голоси в усіх письменницьких трубках свідчили про те, що в ніч із понеділка на вівторок у літературі сталася біда. Після тяжкої хвороби у своєму будинку в Кончі–Заспі помер Павло Архипович Загребельний, письменник, який у радянські часи видавався мільйонними тиражами, письменник, який допоміг у літературі дуже багатьом некомерційним талантам, письменник, який орієнтувався в літературі — світовій, українській — як ніхто з нинішніх. «З літератури пішла справжня література», — найточніше сформулював Олесь Ульяненко.
Як на таке складне життя — з війною, концтабором, різними болячками Загребельний прожив досить–таки велике життя, кажуть ті, хто його знали. Дружина Павла Архиповича Елла Михайлівна в останні роки оберігала спокій, а відтак і здоров’я чоловіка, не так багато приймали гостей, відвідувачів, фільтрувала телефонні дзвінки, може, завдяки цьому класик і прожив кілька додаткових років. Але останнім часом до 84–річного письменника ледь не щодня приїздила «швидка». «Буквально вчора я повертався ввечері додому і побачив сліди біля його воріт. Я зрозумів, що була «швидка», і подумав: Дай Бог здоров’я Павлу Архиповичу ще хоч трохи пожити, — каже письменник Олег Чорногуз, сусід по дачі в Кончі–Заспі. — Моя дружина Ліда — лікар, вона забігала до Загребельних, дивилася Павла Архиповича, але завжди трохи ніяковіла — він же класик. Ліда радила лягти в лікарню, бо в Павла Архиповича був цілий букет хвороб, але він, мабуть, не хотів».

«Ви точно витримаєте?» — у голосі головного онколога України лунають недовірливі нотки. Сподіваюсь, що так, наче крові не боюся. «Ну тоді готуйтеся до важкого дня, — «підбадьорює» мене Ігор Щепотін. — Зустрічаємося завтра о 7.50 біля воріт Інституту раку. І не спізнюйтесь — о восьмій годині в мене вже кипить робота». Не хвилюйтеся, приїду вчасно! Звісно, якщо не просплю... До поцяцькованої турецької сумки летить диктофон, за ним — фотоапарат, блокнот із запитаннями, ручка, банка вітамінів і пара апетитних помаранчів. До цілоденного ходіння «хвостиком» за головним онкологом країни (напередодні Всесвітнього дня боротьби з раком, який відзначають сьогодні), нібито готова. Головне — не знепритомніти в операційній...

Шість років тому українські лікарі в білих халатах чи не вперше вийшли на вулицю вимагати заборговану заробітну плату й належні умови праці. «Медицину в домовину?» — питали вони у чиновників зі своїх плакатів. Відповіді, щоправда, досі не отримали, а тим часом задавнені хронічні проблеми галузі в умовах економічної скрути загострилися. І старі гасла стали знову актуальними.
«Проблеми з року в рік повторюються одні й ті ж самі, — зауважує голова Профспілки працівників охорони здоров’я Вікторія Коваль. — За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, для того, щоб у державі функціонувала сфера охорони здоров’я, відрахування від ВВП на її потреби не можуть бути меншими від 5–6 відсотків. Інакше галузі немає — вона недієздатна. Українська ж медицина багато часу фінансується в межах 2,7—3 відсотків — це навіть значно менше, ніж виділяється, скажімо, на освіту. У нас немає коштів на переоснащення та капітальні ремонти. Все, що робиться у лікарняних відділеннях, — переважно за благодійні внески або за рахунок дозволених постановою Кабміну платних послуг. Недостатньо коштів і на захищені статті — ліки, харчування пацієнтів, заробітну плату лікарям».

Важко собі уявити українця, який ніколи не куш­тував би шоколаду «Корона», кави «Якобз» чи чіпсів «Люкс». Однак далеко не всім споживачам відомо, що виготовляє цю смакоту одна і та ж фірма — «Крафт Фудз Україна». На вітчизняному ринку харчових продуктів ця компанія починала з нуля, а тепер — лідер продажів. Свої провідні позиції «Крафт Фудз Україна» здобула заслужено. І не без зусиль Голови правління Юрія Логуша — сина українських батьків, який майже двадцять років тому покинув у США престижну наукову роботу, успішний бізнес і приїхав до України. Аби тут, очоливши підрозділ потужної міжнародної компанії, стати одним із кращих топ–менеджерів держави і просто небайдужим українцем. «Злі люди не їдять шоколаду, — жартує Юрій Логуш. — А хто з’їсть плитку шоколаду, гарно почувається і хоче допомогти комусь. Шоколад збуджує почуття доброти і благородства». Можливо, тому «шоколадна» компанія «Крафт Фудз» робить так багато добрих справ для нашої держави.