Коли втрачає сенс боротьба, починається молитва до Бога. Саме цю думку спробував втілити в бронзі скульптор Олександр Рідний, створюючи комплекс жертвам Голодомору в селищі Черкаська Лозова під Харковом. Його шестиметровий монумент — проникливе втілення відчаю української родини, яка залишилася сам на сам зі смертельним лихом. Батько ще продовжує опиратися біді й у розпачі дивиться на північ, у бік Росії. А мати, втративши останню надію, здіймає у молитві руки до неба. До них горнеться двоє діток, шукаючи бодай якогось прихистку.

Майже сімдесят фільмів за п’ятдесят два роки в кіно. Ці цифри трішки лякають навіть саму Наталю Фатєєву, але не здаються важким тягарем — є що пригадати, є про що розповісти. Особливо в рідному місті, де студентці театрального інституту пощастило стати першим диктором найпершої харківської телестудії. Зірка відомих картин «Три плюс два», «Розіграш», «Місце зустрічі змінити не можна», «Людина з бульвару Капуцинів», народна артистка РРФСР вразила своєю зрілою красою, невгамовною волелюбністю і непростим характером. Рідний Харків недавно на цілий день став її головною сценою.

В українському селі корова здавна була головною годувальницею, і сьогодні вона залишається чи не єдиним джерелом прибутку. «У літній період добра корова дає прибутку на 700—800 грн, — говорить Микола Степанович Поліщук, фермер із Вінницької області, — в зимовий — маємо від неї десь 500—600 гривень». У власному господарстві Миколи Степановича колись було дві корови, але він змушений здати їх на м’ясокомбінат.
Три роки тому, коли тарифи на молоко–сировину почали помалу зростати, Микола Поліщук вирішив зайнятися фермерством. Для початку, йому треба було побудувати корівник, аби в майбутньому збільшувати поголів’я худоби. На будівництво чоловіку довелося взяти кредит у банку. Микола Степанович «прикинув», що розраховуватися за позичене можна буде, здаючи молоко переробникам. «У нас завжди по селу їздили і збирали молоко по людях, завжди для одного і того ж молочного заводу, — розповідає фермер, — але з минулого літа почали приїжджати інші». І скуповували сировину за нижчою ціною: пропонували лише 1,20 за літр молока, а не 1,38, як це було раніше. Через цю різницю в закупівельній ціні чоловік втрачав кожного місяця приблизно 200 гривень і не зміг вчасно платити за кредит. «Банк почав нараховувати штрафні санкції, — скаржиться він, — мені погрожували судом, тому я був змушений здати своїх корівок на м’ясо, аби хоча б частково погасити борг».

70–річчя актора, режисера, перекладача, політика Леся Танюка театральна громада відзначала в Театрі ім. Франка. І хоча пишна зала Української драми налаштовувала на помпезність та урочистий тон, цей ювілейний вечір вийшов теплим, родинним. На цю тональність свято з перших хвилин налаштував ведучий Богдан Бенюк, а гості, що виходили на сцену, із готовністю її підхопили. Щоправда, спершу Богдан Михайлович керував процесом якось дивно: виніс на сцену віолончель і після слів «Вибачайте, не Мстислав, зіграю, як умію» заніс інструмент знову за лаштунки. Потім з’ясувалося, що це така підводка до того, що першою скрипкою на сьогоднішньому вечорі буде Лесь Танюк.

«Подивись у вікно. Серце повне сліз. Хто я такий? Хто в тебе повірить? Не можу більше чекати. Навчіть мене виживати. Я так хочу. Народитися знову», — кричать на повну горлянку модні підлітки з екрана в одній з кімнат PinchukArtCentre, яку облаштували під Projekt Room. Це одна з трьох частин проекту «Мрійники» харківської групи SOSка, в яку входять Микола Рідний, Ганна Кривенцова і Сергій Попов.

Нині найзахідніший регіон України переживає справжній літературний бум. До появи нових, цікавих імен, книжок, антологій органічно додаються презентації за межами закарпатського літературного казана. Остання відбулася 8 листопада в Німеччині.

Нове місце відпочинку з’явилося у мешканців Черкас: на проспекті Хіміків у торговельно–розважальному комплексі «Екватор» відкрили першу в місті криту ковзанку. Для зручностей самодіяльних «фігуристів» із центру Черкас та з Південно–Західного мікрорайону курсують два безкоштовні автобуси — сідай і їдь до самої ковзанки.

Геноцид ударив по обох скронях нації: «куркульській» — почуттю власника, основі економічної незалежності, і духовно–національній — базі незалежності політичної. У переддень 75–х роковин Великого голоду «УМ» спробувала з’ясувати: наскільки рани від цього удару сьогодні зцілені чи хоча б знеболені. Чи відновленою є правда не лише в історичних дослідженнях, а й у реальності — у правовому полі, економічних відносинах? Чи хтось в Україні працює над практичними питаннями: психологічної, соціальної і медичної реабілітації жертв голоду та їхніх нащадків, компенсації селянам за відібрані домівки, землю і примусову працю?

Такого феєричного шоу, яке влаштувала в Маямі компанія «Вікторіяз сікрет», шанувальники моди не бачили вже давно. Цьогорічний показ вишуканої жіночої білизни не лише вразив різнобарв’ям і пишнотою, а й побив усі рекорди за кількістю топ–моделей, які взяли в ньому участь —35. Нагадаємо, що право стати одним із «облич», а точніше, «янголів» «ВС» здобувають лише найкращі з найкращих манекенниць світу. Такі, як «ветеранка» «Вікторіяз сікрет» Хайді Клум та її трохи молодші, але також досвідчені колеги по «янгольському руху» — бразилійки Адріана Ліма та Алессандра Амбросіо і чешка Кароліна Куркова, яка зустрічається з нашим боксером–чемпіоном Володимиром Кличком. Окрім них, перед захопленою публікою дефілювали й «нові обличчя» — дівчина Орландо Блума, австралійська топ–модель Міранда Керр, американка Маріса Міллер та темношкіра Селіта Ібенкс, якій знавці модельного бізнесу пророкують лаври другої Наомі Кемпбелл. У будь–якому разі, можна не сумніватися, що, підписавши контракт із «ВС», «новенькі» забезпечили собі без­хмарне модельне майбутнє.

Росія. Глибинка. Мешканець села Івановка дід Никонор придумав, як насолити Грузії: зайшовши в сільпо, він на зло не купив лавровий лист.