Вчасно не спинили. Пішов далеко

70–річчя актора, режисера, перекладача, політика Леся Танюка театральна громада відзначала в Театрі ім. Франка. І хоча пишна зала Української драми налаштовувала на помпезність та урочистий тон, цей ювілейний вечір вийшов теплим, родинним. На цю тональність свято з перших хвилин налаштував ведучий Богдан Бенюк, а гості, що виходили на сцену, із готовністю її підхопили. Щоправда, спершу Богдан Михайлович керував процесом якось дивно: виніс на сцену віолончель і після слів «Вибачайте, не Мстислав, зіграю, як умію» заніс інструмент знову за лаштунки. Потім з’ясувалося, що це така підводка до того, що першою скрипкою на сьогоднішньому вечорі буде Лесь Танюк.

Як завжди на подібних вечорах одними з перших ювіляра вітали представники влади. Представники секретаріату Президента Юрій Богуцький та Олександр Биструшкін оголосили, що указом Президента Лесеві Танюку присвоєно звання народного артиста України. А Юрій Богуцький, як з’ясувалося, мав до пана ювіляра ще й особисту симпатію. «Коли у Верховній Раді голосували за мою кандидатуру на посаду Міністра культури, — розповів Юрій Петрович, — то з однієї фракції за мене проголосував лише Лесь Степанович». Свій виступ новопризначений голова Шевченківського комітету Микола Жулинський почав з епіграфа: «Народ, який не вшановує світочів своєї культури, загине». Ці слова про Курбаса та Крушельницького належать Танюку, Жулинський же влучно спроектував їх на ювіляра. Микола Григорович нагадав усім найвизначніші віхи з життя Леся Танюка: його видатну виставу «Сказки Пушкина» в Московському дитячому театрі (спектакль об’їздив півсвіту, був у репертуарі близько 30 років), переїзд до Києва у 1986–му, роботу в Молодому театрі, де Танюк поставив легендарну «Диктатуру совісті» за Шатровим, 13 київських театральних вечорів, зорганізованих ювіляром... Але, оскільки біографія Леся Танюка подіями, датами й прізвищами укомплектована надзвичайно щільно, то спогадів вистачило для всіх, хто підіймався на сцену. Так, делегати з Волинського театру ім. Шевченка на чолі з директором Богданом Березою презентували Танюку шматок сцени, на якій він починав, і згадали його перші ролі. Також подарували штани, в яких Лесь Степанович виходив на сцену, і постоли, супроводивши цей презент коментарем: «Ви ж колись у щоденнику написали, що Сковорода — це ваше майбутнє». Худрук Львівського театру ім. Заньковецької Федір Стригун виголосив цілий монолог на тему «Талановита людина, яка служить своїй культурі» і подарував картину «Таємна вечеря». Голова СТД Криму Білял Білялов привіз із собою вихованців дитячої театральної студії — діти читали вірші, які сам Танюк колись придумав для своєї доньки Оксани. Директор Херсонського театру Олександр Книга виявився людиною практичною і замість букета привіз кошик фруктів та овочів, а також два бутилі вина — аби ювіляр без проблем пережив кризу. Представники школи Данила Лідера на чолі з Андрієм Александровичем–Дочевським дали Танюку відпити з кухля, запевняючи, що в амфорі — Чумацький шлях Лідера. Потім чомусь намагалися вручити йому ще й милицю, але Бенюк, як ангел–охоронець, відігнав художників від винуватця торжества, заявивши, що таке дарувати не прийнято.

Сам же Танюк упродовж вечора читав багато власних творів. Особливо активно глядачі реагували на його поему «Анкета», яку колись навіть узяли до друку, виплатили гонорар, але потім, вчитавшись, «зарізали». У цьому творі параграфи, як у справжній анкеті: національність, перебування на окупованій території, є навіть резюме рецензента, яке звучить так: «Піде далеко, якщо вчасно не спинити». Також Лесь Степанович розповів про свою родину, прокоментувавши кілька сімейних фото: мама знала вісім мов, дід — також, брат загинув у «психушці»... А потім запросив на сцену двох найулюбленіших жінок, дружину Неллі Корнієнко та доньку Оксану, зізнавшись, що своїми успіхами зобов’язаний саме їм. Завжди красномовна пані Неллі того вечора хвилювалася, мабуть, більше за ювіляра. «Лесь — це людина, наповнена любов’ю. До нас, до вас, до рідної землі», — зізналася вона. Красива фраза була продубльована красивою картинкою. Вечір завершували актори театру з Білої Церкви, де колись працював Танюк, які під спалахи феєрверку винесли великий торт із цифрою «70».