Завершилася перша установча сесія нової Тернопільської облради (нагадаємо, достроковим виборам до неї з «мукачівським синдромом» передував трирічний конфлікт між БЮТівцями та «нашоукраїнцями»). Як «УМ» уже повідомляла, абсолютним переможцем дочасних виборів (50 мандатів зі 120) стала «тягнибоківська» «Свобода», відтак саме її представника безальтернативно обрали головою ради.
Позаминулого року Володимир Жириновський побував на батьківщині свого діда Іцхака Едельштейна — у райцентрі Костопіль. Серед іншого до програми неофіційних відвідин входило і бажання на власні очі побачити, що саме належало підприємливому предку. Та на колишній деревообробний комбінат, а нині підприємство Swisspan limited, яким керують швейцарці, російського «спадкоємця» не пустили. Пояснили, що це зовсім інше деревообробне виробництво, зведене радянськими інженерами вже після війни.
Якщо іще недавно Елісон Ханніган сумувала з приводу того, що у постановників популярного телесеріалу «Баффі — винищувачка вампірів» ніяк не дійдуть руки відзняти повнометражний фільм, то тепер тільки радіє. Адже стрічку про сміливу Баффі годі й уявити без її вірної подруги Уїллоу, яку протягом шести сезонів грала Елісон. А їй зараз геть не до зйомок, адже актриса, відома також за фільмами епопеї «Американський пиріг», днями народила первістка.
Зураб Церетелі працює над скульптурою «Пісяючий хлопчик» для Червоної площі. Поки що готовий пеніс завдовжки 15 метрів.
Учора глядачі Першого каналу мали змогу подивитися першу серію документального фільму «Дороги Гоголя», яку до 200–літнього ювілею поета відзняла Полтавська обласна телерадіокомпанія «Лтава». Робота над створенням трисерійної стрічки, продовження якої можна побачити сьогодні і завтра, тривала трохи більше року. Щоправда, коштів, виділених з обласного бюджету — 240 тисяч гривень — не вистачило на реалізацію всіх задумів. Тому, наприклад, віденські пейзажі полтавські документалісти знімали напівлегально, як звичайні туристи. Попри малобюджетність, цей науково–популярний фільм привертає увагу. У «Дорогах Гоголя», зокрема, — чи не вперше у гоголезнавчій документалістиці — розкрито об’єктивний зміст деяких нібито «суперечливих» творів письменника та стосунків його з «жіночим товариством», які досі породжують чимало домислів чи й просто вигадок. Розповідь про одного з блудних синів України вийшла щира, науково виважена й естетично тривка.
Модернового і містичного письменника–людину показав у документальному проекті «Птаха–Гоголь» Леонід Парфьонов. Як завжди, автор історично–публіцистичного циклу «Намєдні» засипає глядачів фактами, кожен з яких ілюструє динамічним відеорядом: стіни та інтер’єри сучасних будинків і вулиці Петербурга, Парижа, Рима, Ніцци з допомогою комп’ютерної графіки у фільмі постійно трансформуються. Використання технічних досягнень, однозначно, притягує до екранів тих, хто не дуже захоплювався Гоголем у школі, читаючи «Ревізора».
Збірна сусідньої Польщі сповна реабілітувалася перед своїми вболівальниками за невиразну гру в попередньому турі відбору проти Північної Ірландії. У середу на стадіоні міста Кельце підопічні голландського тренера Лео Бенхакера відвантажили суперникам із карликового Сан–Марино аж десять «сухих» м’ячів.
Замість мольберта — фасад будинку, замість пензлика — балончик із фарбою. Красиві малюнки незреалізованих молодих художників можна побачити під мостами, в покинутих будинках чи просто під ногами. І хоча графіті офіційно заборонено, вуличних художників у столиці більшає. Кожен мріє самовиразитись, створити щось грандіозне і виставити на суд людства. Самі графітчики переконані: на їхні роботи набагато приємніше дивитись, аніж споглядати понурі облізлі стіни. Кореспонденти «УМ» вирушили у пошуках шедеврів вуличного мистецтва.
