Учора представники найбільшої опозиційної фракції парламенту, як і обіцяли, розпочали блокування. Народні депутати забарикадували трибуну стільцями і вивісили плакат, який перед тим уже «засвітився» на сцені «синього» майдану в Києві: «Криза — стоп! Влада — у відставку!». Окрім того, творчі опозиціонери намалювали ще кілька плакатів: «Змінимо владу. Зупинимо кризу», «Бездарну владу — на переплавку».

Одразу після визначення календаря кваліфікаційного турніру «мундіалю»–2010 в Україні звернули увагу, що один із головних для нашої команди матчів припадає на народний День сміху. Казали — подивимося, хто, ми чи англійці, сміятимемося після фінального свистка. Насправді на стадіоні «Уемблі» в присутності 85 тисяч глядачів усе вийшло якось буденно й закономірно — одна з найсильніших збірних світу в рідних стінах обіграла європейського середняка.

Керманича ДУС Ігоря Тарасюка назвати публічним політиком важко — «завгосп» Президента не бачить нічого одіозного чи вкрай поважного у своїй роботі, щоб про неї часто говорити з журналістами, — мовляв, звичайна менеджерська праця. У кабінеті Ігоря Тарасюка (а знаходиться Державне управління справами у секретаріаті Президента) пахне старовиною. На стінах — гобелени (вони, правда, не дуже «літні» — дипломні роботи випускників Косівського інституту декоративного мистецтва), на столах — старовинні Євангеліє та домашні ікони. «Це подарунки, я навіть не знаю походження цих речей, їхню історію, — пояснює Ігор Тарасюк і бере до рук зі столу глиняну посудину, з якої на підлогу сиплеться пісок. — Цей глечик, кажуть, справжній, старовинний — начебто з періоду Херсонесу. Але я підозрюю, що це підробка». Таких, очевидно, не буде в експозиції Мистецького арсеналу, проектом якого опікується успішний бізнесмен, — там усе планується на найвищому рівні. Ігор Тарасюк запевняє: українцям подібні об’єкти вкрай необхідні. Навіть в умовах кризи. А зекономити знайдеться на чому — наприклад, на чиновниках.
Про те, як Державне управління справами виселяє колишніх міністрів із дач і намагається урізати їм комунальні пільги, що планує робити з держаними резиденціями і меблями Кучми, Ігор Тарасюк розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Україні молодій».

Із Надзвичайним і Повноважним послом Латвійської Республіки в Україні Атісом Сьянітсом ми зустрілися напередодні 60–ї річниці однієї з найтрагічніших подій у національній історії. У короткий відрізок часу — з 25 по 28 березня 1949 року — з Латвії було депортовано 42 тисячі осіб, що становило понад два відсотки тодішнього населення республіки. Три чверті депортованих — жінки і діти віком до шістнадцяти років, яких вивезли на малозаселені території Сибіру та Далекого Сходу, і там багато з них загинули. Цю сумну дату в країні відзначають 25 березня як День пам’яті жертв комуністичного терору. Якщо згадати про той хронологічний період у Західній Україні, то прозорі аналогії напрошуються самі собою.
І хоч говорили ми про сучасність, з’ясувалося, що мій співбесідник добре обізнаний з українською історією. Атіс Сьянітс — професійний дипломат, досі представляв інтереси своєї батьківщини в Литві, Ватикані, Канаді. Працюючи за океаном, усерйоз зацікавився Україною, і коли влітку 2007 року випала нагода, попросив призначити його в Київ.

Олеся Жураковська — яскравий приклад несправедливості природи популярності актора. Прима Театру драми і комедії на Лівому березі має високоякісне творче «портфоліо» — Годувальниця («Ромео і Джульєтта», Шекспір), Олена Андріївна («26 кімнат», Чехов), Феона («Не все коту Масниця», Островський), Миронова («Голубчики мої!..», Достоєвський, Володін)... Але відсоток людей, які відвідують театри, у нас безнадійно програє кількості шанувальників «мистецтва з телевізора». Тож всенародна любов до Олесі Жураковської прийшла лише після того, як режисери мюзиклів та серіалів почали активно запрошувати її до своїх проектів. Творча активність і статус однієї з найбільш затребуваних актрис не стали перешкодою для Олесі Жураковської, яка вирішила взяти участь у телепроекті «Танцюю для тебе». Минулої п’ятниці, після дуелі, акторка залишила паркет, але моральний обов’язок перед хлопчиком, за мрію якого вона танцювала, не дозволяє їй поставити крапку в цій історії і зосередитися лише на своїй професії.

Продаж товарів і послуг через платіжні термінали на заході називають «вендінг» (vending). Переклад — «автоматична торгівля», ідея якої виникала навіть у наших далеких предків і була описана в працях Олександрійського математика Герона, відомого з часів Давньої Греції. Платіжний термінал в його найбільш ранній формі застосовували в храмах, і при опусканні в нього монети продавав святу воду.

Червоне завоювання України почалося із затвердження більшовиками відповідних нормативних актів. Тривалий час вони були засекречені: мало виглядати, що українці добровільно, охоче і швиденько ставали «радянськими». Утім зведення Червоної Армії, не приховуючи, повідомляли: війська Радянської Росії взяли Миколаїв, Херсон, Київ... Нині оприлюднено архівні документи про направлені в Україну китайські й монгольські полки, узбецькі й калмицькі дивізії. Тим часом «українські» губернські чи районні військові комісаріати «народжувалися» в Росії. Скажімо, чернігівський комісаріат було створено в місті Орел, і лише після завоювання України він переїхав до Чернігова. Ленін писав, що Антонову–Овсієнку слід підписуватися просто Овсієнком, підлаштовуючись під «українське питання». Ілліч радив призначати на вищі щаблі влади в УСРР росіян з українськими прізвищами. Бо Україна чинила комунізації шалений спротив як російській окупації.
Про спротив селянства у 1917—32 роках Київське товариство «Меморіал» нині готує виставку «Народна війна» для Музею совєцької окупації. Упродовж кількох місяців голова товариства Роман Круцик за власний кошт об’їхав майже всі обласні центри України і в архівах скопіював близько 100 тисяч документів, що розкривають замаскований механізм окупації та підтверджують боротьбу українського селянства з загарбниками й колаборантами.

Київський будівельний капітал «вгризся» у найстарішу спортивну пам’ятку столиці — збудований у 1913 році велотрек. Або «циклодром», як його називали майже сто років тому. На «п’ятачку» у самому центрі міста (там, де сходяться вулиці Хмельницького, Гончара та Чапаєва) розгорнуто масштабне будівництво. Воно впритул огортає велотрек і, власне, потроху виживає його. Цікаво, що за радянських часів рівень добробуту було прийнято співставляти зі здобутками 1913 року — останнього передвоєнного. В «Операції «Ы» виконроб хвалиться, що тільки в їхньому мікрорайоні встановлено 873 газові плити, що «рівно у 873 рази більше, ніж у 1913 році». Так–от у Києві тепер — порівняно з 1913 роком — може стати на один велотрек менше. Ось така статистика.

Учора Антимонопольний комітет Ук­раїни і Міністерство з питань ЖКГ підписалися під спільною програмою реорганізації системи житлово–комунального господарства, яка спрямована проти підвищення тарифів у столиці. Річ у тім, що за останні півроку кияни буквально засипали уряд та АМКУ скаргами стосовно якості послуг ЖЕКів і комунальних підприємств. Тож оскільки громадяни не в захваті від стилю роботи житлово–експлуатаційних контор — тим паче вони не підтримують і заплановане підвищення тарифів. Так пояснив ситуацію міністр із питань ЖКГ Олексій Кучеренко, наголосивши на тому, що вся біда полягає у відсутності у ЖЕКів серйозних конкурентів.

Медики Києва очікують, що у квітні їм виплатять заборгованості за муніципальними надбавками, які почали утворюватись у зв’язку з відсутністю бюджету Києва на 2009 рік. Таке сподівання висловив член ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Віталій Коваль. За словами Коваля, медиків обнадіяв керівник головного фінансового управління КМДА Віктор Падалка, який повідомив, що місто має достатньо коштів, щоб розрахуватися з ескулапами. У свою чергу, голова постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту Алла Шлапак також зазначила, що протягом квітня заборгованість почнуть гасити.