Поки українці готуються садити картоплю завдяки травневим вихідним, атмосферні фронти готують нам вельми неприємний сюрприз. Циклон, що останні дні стояв над Україною, до 1 травня почне руйнуватись, і, цілком можливо, приправою до ваших шашликів стане дощова вода.

«Співробітники міліції уже встановили не тільки особу підозрюваного у скоєнні убивства студента Максима Чайки, а й тих, хто допоміг йому втекти з Одеси й заховатися. При цьому Андрію Довганю, що перебуває «у бігах», також повідомлено «через оперативні джерела», що йому краще не залишати територію України, а повернутися й здатися». Таку заяву зробив днями глава Одеської облдержадміністрації Микола Сердюк.

Влада Мехіко наказала закрити всі ресторани, кав’ярні, бари, дискотеки і клуби столиці, щоб обмежити поширення «свинячого грипу», від якого у країні померли вже 159 осіб. Міністр охорони здоров’я Хосе Анхель Кордова повідомив на прес–конференції, що більше 1600 осіб перебувають у шпиталях із симптомами грипу, деякі — у важкому стані. Загалом виявлено 2500 випадків підозри на «свинячий грип».

Як розповіли «УМ» у міжнародному аеропорту «Бориспіль», громадянці Сполучених Штатів Америки стало зле ще в небі — вона скаржилась на головний біль. Пілоти завчасно повідомили про ситуацію.

Учора виповнилося 100 днів президентства Барака Обами. «Чи ми дочекаємося хоча б одного дня без Обами на телебаченні?» — так напівжартома нарікають окремі американські політичні оглядачі на частоту появи нового американського президента у ЗМІ. Обамина всюдисущність справляє враження, що він перебуває при владі значно довше, ніж 100 днів. Новий президент відчайдушно намагається переконати співвітчизників у слушності всіх своїх кроків, а якщо враховувати, що своє перше інтерв’ю на посаді президента він дав арабському телеканалові «Аль–Арабія», то важко не помітити його бажання дати світу нову картинку США, переконати світ, що його адміністрація безповоротно відійшла від максими Джорджа Буша «хто не з нами — той проти нас». Обама за такий короткий час уже має незаперечні успіхи в зовнішній політиці, чого від нього не очікували.

Учора Юлія Тимошенко відвідала Москву, де мала переговори з прем’єр–міністром Росії Володимиром Путіним.

На сесії обласної ради, що відбулася позавчора — саме в день 66–ї річниці створення Української дивізії «Галичина», тернопільські депутати ухвалили звернення з цього приводу до Президента Віктора Ющенка. «У 1943 році до лав дивізії зголосилися вступити десятки тисяч українців, багато з яких загинули, — йдеться у зверненні. — Головною ідеєю, що вела українських юнаків у дивізію, була боротьба з комуністичним імперіалізмом в Україні, бажання мати власну армію та зі зброєю боротися за Українську державу.

День праці, або, як ми звикли з часів СРСР, Міжнародної солідарності трудящих, завтра відзначатимуть понад 140 країн світу. У більшості з них 1 Травня – не так свято радощів від зайвої нагоди випити чи посадити картоплю, як привід для серйозної розмови трударів із владою. У суспільствах „прогнилого капіталізму” Першотравень відданий на відкуп профспілкам, які в нелегкі для робітничого люду часи – от як у нинішній кризовий період – здатні вивести на вулиці сотні тисяч обурених демонстрантів. У Радянському Союзі 1 Травня відзначали як свято політичне. Оскільки скаржитися на „свою” ж („робітників і селян”) ладу трудящому народу не випадало, багаточисельні демонстрації були покликані засвідчити повну підтримку масами курсу партії та висловити солідарність із пригнобленим пролетаріатом капіталістичного Заходу.
Незалежній Україні ось-ось стукне 18, вона давно вже не йменує себе соціалістичною і розвернула курс на капіталізм, але від звички відзначати Першотравень по-політичному так і не відійшла. От хіба що замість створювати за рознарядкою масовку на демонстраціях під червоними прапорами й гаслами „Мир. Труд. Май”, більшість трудящих одразу ж прямує на „маївки” в сучасному розумінні цього слова. Серед тих же, хто таки опиняється на вулицях із прапорами і плакатами в руках, про реальне проліпшення умов праці думають хіба одиниці. Бо традиційні організатори першотравневих акцій – комуністи, соціалісти та навіть ті організації, які йменують себе профспілками, - переслідують зовсім іншу мету: нагадати виборцям про себе і своїх політичних патронів. Пенсіонери, розбавлені новітніми піонерами з галстуками на шиях і буржуазними „мобілками” кишенях; бабусі-шанувальниці призабутої „нашої Наташі”; „шаровики”, охочі послухати обіцяні Федерацією профспілок концерти; звезені за старою доброю рознарядкою прихильники Партії регіонів (з огляду на нинішні політичні симпатії ФПУ) – навряд чи цей контингент здатний домогтися від влади й працедавців захисту прав трударів. Та й мета в нього інша – святкувати й насолоджуватися власною політичною риторикою, а не повставати й вимагати. Хоча, здавалося б, коли ж тим трудящим і солідаризуватися по-справжньому, як не під час кризи...