Історія організованої кримськотатарської «діаспори» у Києві починається з середини 1990–х, коли до київських вишів вступили перші студенти з Криму. Вони створили студентське братство. Дехто, отримавши освіту в США, вирішував продовжувати її в Києві. У Криму жити було непросто, молодь намагалася виїхати в Європу, Америку або в Київ. Воно й не дивно: адже Київ — столиця кримських татар, громадян України. Кримські татари упродовж тисячоліття мешкають у Криму — частині України. До речі, самоназва народу — кримці (Qirimlilar), а «кримські татари» — це термін, який використовували в Російській імперії після анексії Криму. Вірогідно, що невдовзі ми звикнемо називати представників одного з чотирьох корінних народів України саме кримцями. Поки що ж послуговуємося обома назвами.
Нині в Києві навчається близько 300 кримчан–студентів, понад 40 — в аспірантурі. Нещодавно, після захисту дисертації, співробітником Iнституту мистецтвознав­ства, фольклористики та етнології iм. М. Т. Рильського НАНУ стала дослідниця кримськотатарської діаспори у світі Едіє Кангiєва. У вересні 2007 року в столиці офіційно зареєстроване Земляцтво кримських татар, створено сайт. Про його діяльність «УМ» розповідає його голова, кандидат економічних наук Руслан Умєров.

Приїжджаєш у гірське село. Дихаєш свіжим повітрям, відвідуєш водоспади, фотографуєшся на тлі гуцульської архітектури, ласуєш стравами із кухні горян і свіжим молоком — втішаєшся і тілом, і душею. А комусь такого відпочинку замало: хочеться пригод!

Учора депутати таки розблокували парламент і ухвалили компромісне рішення щодо походеньок бравого керманича МВС Юрія Луценка в Німеччині. Абсолютна більшість нардепів — 423 голоси — проголосувала за постанову, якою Верховна Рада рекомендує Кабміну в тижневий термін провести службове розслідування щодо інциденту з міністром Луценком в аеропорту Франкфурта–на–Майні. На час проведення розслідування уряду запропоновано відсторонити пана Луценка від посади, а також надати депутатам результати розслідування для ухвалення рішення. Після чого нардепи мають створити ще й власну тимчасову слідчу комісію щодо цього питання.

Давно минули роки, коли рятувати принцес можна було тільки на білому коні. У лицарів сьогодення є більш економний, охайний та зручний засіб пересування. Його можна не годувати та краще не підковувати. У часи високих технологій коні вже високотехнологічні та залізні, однак, як завжди, вірні.

Як ви вважаєте, чи можна вилікувати звичайною водою жахливу мігрень, яку «не беруть» жодні знеболювальні? А подолати грипозну інфекцію, капаючи в ніс розведений перекис водню? А замінити традиційний наркоз «веселящим газом», причому так, щоб пацієнт був задоволений не лише під час оперативного втручання, а й після нього?

У хатині Параски Плитки в гуцульському селі Криворівня тепер громадський музей. На невеличкому просторі — шафи, заповнені рукописними книгами, оздобленими власноруч, яких жінка створила понад сто. «Подарунок рідному краєві» — це 46 великих книг, понад 500 сторінок кожна, і чимало маленьких, переважно з духовними роздумами («Небесному престолу від Підніжжя землі», «Молитви во славу святого Хрещення Руси–України»).

Мегаполіс, що стоїть на трьох річках, не може обійтися без мостів. Але ці, без перебільшення, стратегічні об’єкти будували і ремонтували в Харкові так давно, що у півторамільйонному місті нині вже немає жодної організації, яка уміла б виконувати цю роботу кваліфіковано. А між тим старенькі опори так тужно скриплять, що їх почули навіть в управлінських кабінетах.

32–річну москвичку Олену Перову добре знають прихильники серіалу з «плюсів» «Маргоша» — акторка виконує там одну з головних ролей подружки Гоші–Маргоші Ані. Зовсім інша іпостась Олени — співведуча російського, тепер уже екс–міністра культури, Михайла Швидкого музичного телешоу «Життя прекрасне».

«Це була моя мрія — щоб у Київ приїздили цікаві люди. А що з цього вийде, не знаю», — так представив новий український кінофестиваль його президент Богдан Ступка. Київський міжнародний кінофестиваль не конкуруватиме з «Молодістю» (оскільки представлятиме режисерів, що вже відбулися), але претендує на велич Каннського чи Берлінського.