Донедавна в Білій Церкві злагоджено діяв наркотичний бізнес, започаткований десятьма ділками: восьмеро з них були ромами, двоє — українцями. У банді відчувався матріархат — організатором бізнесу «на ширці» була 50–річна циганка Раїса. Як повідомили «УМ» в облуправлінні з боротьби з незаконним обігом наркотиків, під її керівництвом чоловіки налагодили регулярне постачання до Білої Церкви великих партій ацетильованого опію (від п’яти до десяти літрів на тиждень). «Ширку» завозили з Закарпатської та Миколаївської областей.

Кіровоградська кривава історія за участі БЮТівця Лозинського та загарбаних ним мисливських угідь змушує «відкрити очі» багато на що. У тому числі й на те, що в Україні таки можуть бути приватні ліси (як, до речі, й орендовані прибережні смуги водойм). Виявляється, наше законодавство це ДОЗВОЛЯЄ! Тож табличка при вході у ліс «Приватна власність. Вхід заборонено!» сьогодні може бути цілком законною! На щастя, хоч не при всякому лісі...

Ті, хто квапиться закидати Лені Ріфеншталь камінням, нехай спочатку замислиться над іншим творчо–політичним тандемом. Російський історик Едвард Радзінський дає цікаву трактовку роману Михаїла Булгакова «Майстер та Маргарита». Зацькованого обивателями Майстра розуміє й підтримує тільки одна істота — грізний та всемогутній, але добрий і справедливий Сатана, який безжально зносить голови кривдникам свого підопічного. Булгаков мав на увазі себе та Сталіна, стверджує Радзінський, посилаючись на те, що Сталін, знаючи про дивний роман, вочевидь, схвалив задум і недарма саме Булгакову замовив п’єсу про себе. Проте Булгакова ніхто не засудив за загравання з диктатором та очікування від нього преференцій. Чи то у його випадку компліментарність тону була краще закамуфльованою, чи то межа між добром і злом є насправді досить умовним поняттям. А от Берта Хелена (Лені) Амалія Ріфеншталь — улюблена режисерка Адольфа Гітлера — все життя носила тавро «підстилки Рейху». І лише в наш час її стали називати інакше: «сексуальна бабця Лені». Це може бути навіть похвалою, адже бабці на момент смерті йшов 102–й рік. Дай, Боже, кожній із нас лишатися сексуальною на другій сотні літ, кажу я співрозмовниці «УМ» Діані Клочко, з якою ми розбираємо «прекрасне і жахливе життя Лені Ріфеншталь».

Скажу відразу: в інтерв’ю для Спілки немає нічого нового: та ж сама словесна еквілібристика керівника поштового відомства, небажання чітко відповісти на поставлені журналістом запитання. І прагнення знайти крайнього.

Крайнім для Таїсії Федорівни є Національна спілка журналістів України і її голова.

Жителька села Тіньки Чигиринського району Черкаської області 40–річна Наталя Хабарова оголосила голодування. У такий спосіб жінка разом зі своїм чоловіком у громадському шлюбі Євгеном Логвинюком протестує проти того, що Чигиринський суд незаконно позбавив її батьківських прав і відібрав дворічну доньку Женю. Нібито за зловживання спиртним. І мати, і батько дівчинки досі не знають, де тепер перебуває їхня дитина. Вони дуже бояться, що їхнє дитя продали на органи.

Журналісти «УМ» і самі спробували «скуштувати» тіньового азарту, тобто — знайти «підпільників». Але не все так просто. Спочатку направилися у відомі гральні заклади навколо станції метро «Шулявська». Утім власники цих точок, мабуть, таки виявилися законослухняними — усі заклади були зачинені. Щоправда, одне казино, де знайомі раніше любили поставити 50 гривень на «червоне» чи «чорне», було зачинене зсередини... простою дровинякою! Проте вже за два дні двері закладу відчинилися, але з’ясувалося, що відтепер тут ломбард. Хоча на зачинений поверх, де, власне, крутили рулетку, час від часу заходять–виходять якісь люди. Вивіску «Казино Шулявка» ніхто не знімав. Це притаманно багатьом колишнім точкам азарту як у Києві, так і на досліджених «УМ» околицях столиці — в Ірпені, Бучі, Вишгороді тощо. Зачинені двері ні про що не говорять. Хоча у тому ж Ірпені власник дрібної точки «Капітал» на вулиці Жовтневій лише тиждень тому на очах автора спішно вивіз гральні автомати на вантажівці у невідомому напрямку. Після заборони грального бізнесу його точка два тижні спокійно працювала задля спраглих до азарту місцевих школярів (освітній заклад розташовано поруч).

Поєдинки між чернігівською «Легендою» й харківським «Житлобудом–1» уже давно перетворилися на найпринциповіше протистояння вітчизняного жіночого футболу. Багаторічний лідер, команда з Сіверщини, останнім часом поступалася першістю харків’янкам. «Будівельниці» переконливо домінують у чемпіонаті та тричі поспіль здобували національний Кубок. Але позавчора ввечері чернігівки повернули собі цей трофей.

Перемоги в індивідуальних змаганнях нашим «мушкетерам» даються значно важче, ніж у команді, тому й емоцій викликають більше. Основні надії збірної України на континентальному форумі в Пловдиві були пов’язані з квартетом шаблісток — чемпіонок олімпійського Пекіна. Про шанси решти фахівці особливо голосно не говорили, аби не наврочити: раптом хтось та й «вистрелить». Щоправда, перший день не додав надій на успіх в «одиночці». Але вже в середу справжній «вибух» створила шпажистка Яна Шемякіна, вперше в кар’єрі зійшовши на п’єдестал турнірів такого високого рівня.