«Із життя свого вона зробила безкінечний трепет, із творчості — нічого. Художник, що творить поему не в мистецтві, а в житті, був законним явищем у той час». Ці слова Владислава Ходасевича стосуються маловідомої російської письменниці Ніни Петровської, яка покінчила з життям у 1928 році. «Поемою» Петровської була її мегапристрасть до Валерія Брюсова. І хоча твердження про нульову творчість не є справедливим по відношенню до сьогоднішньої героїні «УМ» Ольги Кобилянської, мені хотілося почати матеріал саме цією цитатою. По–перше, у коханні Кобилянська «зробила» більше, ніж за письмовим столом. Це її власна оцінка, зафіксована в щоденнику: «Я знаю — любов до Маковея поставить мені корону на голову, а не мої літературні твори». По–друге, доля Кобилянської є прекрасною ілюстрацією до того, що означає «творити поему в житті». Поему сумну, безнадійну, як осіння сльота. «Я стара, зацькована, стомлена, душа моя роздерта. Нині я ще пишу, але більше не писатиму, мені вже нецікаво увічнювати своє горе. Ти, що читаєш це, заплач над моєю долею», — звірялась вона щоденнику. Нині їй порадили б викорінювати залежність від чоловіка під наглядом психотерапевта. «Відпустити ситуацію» та роззирнутися довкола — у пошуках того, хто посприяє втіленню мар’яжних планів. Сльози над коханням, на які покладено всі сили душі, людство залишило в минулому.
Народилася Кобилянська 9 грудня 1863 року на Буковині. Була четвертою дитиною в сім’ї, де, крім неї, росли ще п’ятеро братів і одна сестра. Жила у злиднях, серед тяжкої щоденної праці, проте володіла румунською та німецькою мовами, знала європейську літературу того часу. Була змушена ділити одяг зі старшою сестрою Євгенією та терпіти насмішки над своєю зовнішністю. «У тебе такий ніс, як звідси до Америки», — казав їй брат Влодко. Циганка наворожила Ользі, що та бідуватиме сім років. «А потім?» — питала Кобилянська. «А потім звикнеш». Звикала вона все життя: відчайдушно мріяла про власну родину, бурхливо й пристрасно закохувалась, одначе, здається, так і не пізнала тілесного кохання (попри новелу «Природа», яку не слід розуміти буквально — як зліпок з автобіографії). Доля ліниво пережувала всі її найзаповітніші мрії та, ніби знущаючись, послала напрочуд довге життя. У 1919 році Кобилянська написала заповіт, передчуваючи скору смерть. Але померла вона лише в 1942–му, не маючи біля смертного ложа ні коханого чоловіка, ні власних нащадків. Її останньою пристрастю був Осип Маковей, редактор газети «Буковина», якого Кобилянська називала «Медвідь». Вона познайомилася з ним у 1895 році, коли Ользі було 32. А страждати від самотності їй судилося до її майже 80. «Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі — як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати», — писала Кобилянська Маковею. З колегою Кобилянської по перу, з письменницею Людмилою Таран ми говоримо про те, чому жіночий рай — здебільшого омана.

Тим людям, які мають кошти і можливість подорожувати кілька разів на рік, можна лише позаздрити. Але більшість українців на той же таки Єгипет збирає гроші цілий рік, економлячи на омріяний відпочинок на найнеобхіднішому. Та навіть тримаючи в руках заздалегідь проплачену путівку, турист може постати перед фактом: ніхто нікуди не їде. І добре, коли він про це дізнається в аеропорту рідної країни — тут принаймні можна із зіпсованим настроєм повернутися додому. Складніше, коли в чужій країні туристам повідомлять, що у них непроплачений готель або літак, яким мали повертатися додому...

Літо на Луганщині почалося з неабиякої спеки, і людей нестримно потягло до води. В основному, до тієї, що знаходиться не надто далеко від їхніх домівок — економічна криза якось не сприяє марш–кидкам до віддалених морів і знаменитих курортів. Загалом, в області вистачає водойм, як природних (таких, як Сіверський Донець), так і — переважно — рукотворних. От тільки їхній вміст водою можна назвати хіба що з ввічливості. Принаймні Луганська обласна санепідстанція оцінює ту рідину як, м’яко кажучи, ворожу до людини.

Якщо десь і поселився язичницький бог плодів земних Купало, то на Кегичівщині в круглому, як блюдце, озері. Про те, звідки взялося у слобожанському степу це озеро з солоною на присмак і бірюзовою на колір водою, є багато свідчень. Місцеві жителі стверджують, що у 1963 році газівники вирішили пробурити тут свердловину. Спочатку бур увійшов у надра землі, як ніж у масло, але згодом натрапив на дуже твердий пласт.

У Москві відбувся 31–й Міжнародний кінофестиваль. Три російські фільми («Петя по дорозі в Царство небесне» Миколи Досталя, «Чудо» Олександра Прошкіна, «Палата № 6» Георгія Шахназарова), картина «Мелодія для шарманки» Кіри Муратової (вона представляла Україну) та стрічка мексиканки Маріанни Ченійо «П’ять днів без Нори» стали переможцями в основному конкурсі. В іншій конкурсній програмі — «Перспективи» (вона прагне акумулювати молоде й експериментальне кіно) — переміг 34–річний грузинський режисер Вано Мурдулі. У його «Зоні конфлікту» йдеться про події, що відбувалися в Грузії у 1990–ті...

Учора Бейонс давала концерт у Новому Орлеані, сьогодні вона виступає у Х’юстоні, завтра — в Далласі, у вівторок — у Фініксі, надалі продовжить своє турне у Каліфорнії. Працьовитості смаглявої американки можна позаздрити, але ж, як влучно висловлюється сама співачка, без наполегливої роботи не буває успіху.

Літаки останнім часом ламаються часто. Тож коли лайнер, що здійснював рейс із Північної Кароліни в Каліфорнію, здійснив екстрену посадку в аеропорту Альбукерке (штат Нью–Мехіко), преса вже приготувалася повідомити про чергові несправності. Однак цього разу причина позапланового приземлення виявилася не такою страшною, навіть смішною. Літак зі 148 пасажирами на борту був змушений сісти, щоб висадити... голого чоловіка.

Після смерті колишнього поп–короля Майкла Джексона минуло вже дев’ять днів, а його тіло ніяк не віддадуть землі. Попередня інформація від родичів співака про те, що зірку поховають у середу, 1 липня, на Майкловому ранчо «Неверленд», виявилася неправдивою за обома пунктами. По–перше, середа минула, за нею — четвер і п’ятниця, а ще не було ані похорону, ані обіцяного публічного прощання із Джексоном. По–друге, закони Каліфорнії наказують ховати померлих тільки у відведених для цього місцях, тобто на цвинтарях.

— Юначе, а вас у дитинстві не навчили, що треба поступатися місцем у транспорті літнім людям?
— Бабусю, але ж це моя машина!

Небезпечну організовану злочинну групу днями знешкодили працівники обласного УБОЗ Хмельниччини спільно з колегами з ГУБОЗ МВС. У результаті широкомасштабної спецоперації, яку убозівці провели в чотирьох областях — Хмельницькій, Рівненській, Волинській та Львівській, до тенет правоохоронців потрапило 11 членів банди з міжрегіональними зв’язками.