Купало над Солоним озером

Якщо десь і поселився язичницький бог плодів земних Купало, то на Кегичівщині в круглому, як блюдце, озері. Про те, звідки взялося у слобожанському степу це озеро з солоною на присмак і бірюзовою на колір водою, є багато свідчень. Місцеві жителі стверджують, що у 1963 році газівники вирішили пробурити тут свердловину. Спочатку бур увійшов у надра землі, як ніж у масло, але згодом натрапив на дуже твердий пласт. Попри те, що ламалися алмазні долота, бурильники вирішили будь–що дійти до газових горизонтів, а коли домоглися свого, то були й не раді. Довкола вежі, а не через свердловину, почав вириватися газ. Потім він спалахнув так, що було видно на десятки кілометрів. Кілька днів полум’я гасили за допомогою пожежних танків. Однак бурильну вежу так і не вдалося врятувати: вона пішла на дно озера, що утворилося посеред степу.

У діаметрі це озеро не більше ста метрів, але має величезну глибину. Не так давно місцевим хлопцям спало на думку виміряти її. Купили моток шнура, прив’язали до нього «млинець» (диск) від штанги й почали розмотувати з човна. Так от, шнур розмотався на два кілометри, але тягар так і не торкнувся дна...

Віднедавна кегичівські дівчата на свято Купала пускають на озері вінки. Є легенда: якщо вінок не потоне, то дівчина буде щасливою, вийде заміж. В озері ж вода така солона, що там вінки не тонуть, а людина може лежати на бірюзовому плесі годинами. Начальник управління культури і туризму Кегичівської райдержадміністрації Олена Терех стверджує, що коли в людини є на тілі якась рана, то в цій воді вона заживає на очах. Щоправда, помітили: останнім часом вода озера стає менш солоною. Якщо раніше плавці виходили з води з кристалами солі на плечах, то нині цього немає. Утім купальське свято над Солоним озером із року в рік стає популярнішим на Слобожанщині.

Леонід ЛОГВИНЕНКО