Щойно відбувся найбільший у світі книжковий ярмарок у Франкфурті на Майні. Відкривали ярмарок голова Біржової спілки та Ангела Меркель. Оголосили, що у 2009–му книжковий ринок Німеччини зріс на чверть, притому що книжка не подорожчала.

Практично кожен телеканал у жанровому списку програм має свій гумор–проект. Проте чомусь телеглядачеві нечасто хочеться сміятися. Наш співрозмовник — Сергій Притула, для загалу відомий як один з імпровізаторів ранкового «Підйому» на «Новому каналі», продюсер Алєксандр чи бізнесмен Антон із Жашкова зі скетч–шоу «Файна Юкрайна», — не драматизує ситуацію. На його переконання, різні види телевізійного комерційного гумору відповідають запитам певних цільових аудиторій.

Виборча кампанія тільки почалася, а вже пролунали перші сигнали тривоги для ЗМІ. У 2009 році, як і в 2004–му, вибори супроводжуються проявами цензури. Минулої п’ятниці на телеканалі СТБ не вийшов в ефір готовий сюжет із розповіддю про плагіат, до якого вдався штаб Віктора Януковича. У пісні «Лідер», обраній як гімн виборчої кампанії лідера Партії регіонів, приспів зі словами «Ти обери свій шлях...» ну дуже схожий на мотив композиції 1970–х років «Ті амо» («Кохаю тебе») італійського співака Тото Котуньйо.

Сьогодні виповнюється рівно п’ять років відтоді, як під стінами Центрвиборчкому відбулася своєрідна «варфоломіївська ніч». Спочатку тут пройшов 120–тисячний мітинг «помаранчевих», на якому тоді ще кандидат у президенти Віктор Ющенко вимагав від влади відмовитися від фальсифікацій виборів. Але одразу по завершенні зібрання під ЦВК з’явилися провокатори, які кидали димові шашки й били шибки, а згодом кремезні молодики під прикриттям сутінків били молотками й різали ножами останніх мітингуючих. Тоді влада своїм «безміром», що невдовзі вилився у брутальні фальсифікації, загралася. Але зрештою народ переміг, тож усі вважали, що настав час справедливої розплати. П’ятирічка — цілком достатній термін, щоб винні були притягнуті до відповідальності й почали «мотати» строк. Утім, як з’ясувала «УМ», напередодні чергових президентських виборів за поножовщину попередньої кампанії не поніс відповідальності жоден замовник, організатор чи підбурювач кривавого побоїща! Пшиком виявилися рапорти МВС у 2005 році (мовляв, справу ледь не розкрито, встановлено широке коло підозрюваних) та звіти СБУ в 2006 році (мовляв, справу про масові заворушення передано до суду, невдовзі бандити сидітимуть у тюрмах). Із півсотні бритоголових молодиків у шкірянках та спортивних штанях, які буквально залили кров’ю площу Лесі Українки, за ґрати на нетривалі терміни потрапило… лише двоє! Ще четверо опинилися на нарах за димові шашки та розбиті вікна.

Незважаючи на гарантоване право громадян на безоплатне отримання державних актів на землю, широко розрекламоване Кабміном, чиновники так і не знайшли в собі сил відмовитись від можливості скористатися посадовим становищем у власних інтересах. У регіональних підрозділах Держкомзему, на які покладено обов’язок розподілу земельних ресурсів, понині фіксують чимало випадків отримання держслужбовцями хабарів.

Нагода поспілкуватися з головою Служби зовнішньої розвідки України Миколою Маломужем випала позавчора, під час презентації першої книжки нарисів про співвітчизників–резидентів «Український слід у розвідці». Акул пера, звісно ж, цікавила ситуація навколо захопленого піратами судна «Аріана» з українськими моряками на борту та ефективність вітчизняної розвідки в сучасних умовах. Утім журналісту «УМ» вдалося поставити голові СЗР і кілька ексклюзивних питань у кулуарах.

30–річний Тарас живе всупереч усім законам фізики: його тіло, як пластилін, може гнутися під будь–яким кутом на всі боки. Заробляти на життя як артист він теж навчився всупереч жорстоким законам шоу–бізнесу. Його сила — в оригінальності. Проте, як визнає сам Тарас, для того щоб залишатися затребуваним, у житті йому іноді доводиться «крутитися» ще серйозніше, аніж на сцені!

Останнім часом українське фехтування перебуває на підйомі. Наші успіхи переважно пов’язані з шаблею, але періодично тішать медалями престижних турнірів і майстри рапіри та шпаги. На чемпіонаті світу, що два тижні тому завершився в турецькій Анталії, крім двох нагород шаблісток приємним сюрпризом стала «бронза» молодої шпажистки Анфіси Почкалової. Проте насолоджуватися успіхом львів’янці ніколи: відпочивши всього два дні, Почкалова почала готуватися до чемпіонату Європи серед юніорів, що стартує 31 жовтня. Лише після нього Анфіса розслабиться, поїде в гості до подруг. Тож ловити привітну дівчину кореспондентові «УМ» довелося на столичному вокзалі.

Суть справи ми вже описували у позавчорашньому номері: сторіччя Київського зоопарку було використано для з’ясування стосунків між «групою Берзіної» та «групою Трантіна». Вийшло так, що по один бік барикад опинилася директор зоопарку Світлана Берзіна, по інший — її заступник Кирило Трантін. Трантіна підтримують, зокрема, Сергій Григор’єв та Ігор Марійчук — учасники «ювілейної бійки», яка виникла через те, що чоловіки намагались пройтися територією закладу з плакатом «Берзіну — геть!». Проблема, звісно, не у шматку картону, а у взаємних обвинуваченнях. Обвинуваченнях матеріального, фінансово–майнового порядку. Про педофілію чи — що в даному випадку було б актуальніше! — зоофілію, слава тобі, Господи, не йдеться. Тож бодай цей пункт можна відкинути... «УМ» мала можливість отримати коментар у Марійчука та записати інтерв’ю з Трантіним. А Берзіна, як і було обіцяно, сама розродилась цілою статтею. Дуже довгою і написаною російською мовою. Ми переклали її мовою державною і частково використали у підготовці цього матеріалу. Вирішили вдатися до жанру «контрв’ю», коли два опоненти відповідають на одне й те саме запитання. Щоправда, розуміти це слід не буквально, адже з Берзіною не було безпосереднього спілкування. От що в підсумку в нас вийшло:

Я пишу цю колонку, щоб відповісти на закид про недостатньо критичне висвітлення теми зоопарку. На жаль, прозвучало і таке. У квітні цього року я робила інтерв’ю з директором зоопарку Світланою Берзіною. Тоді вона зустріла мене досить люб’язно і відповіла на всі мої запитання. Гострі вони були чи ні — як на мене, нормальні... Нормальні та актуальні. Відтак я зробила розшифровку запису, але подала матеріал не як інтерв’ю, а як проблемну статтю. Я не замислювала її як комплімент пані Берзіній. І як підтримку її опонентів також не замислювала. Іншими словами, не була ні на чиєму боці. Не хочу казати, що була «на боці правди» абощо.