«Ми поволі прокидаємося від глибокого сну і наближаємося до професійного арт–ринку. Те, що зараз відбувається в Українському домі на «Арт–Києві», для мене райський сад. Тут художники полюють за частинкою вільного духу. Мистецтво — єдина ніша, де можна говорити правду, — характеризує настрій виставки–ярмарок «Арт–Київ» художник Арсен Савадов. — Сучасне мистецтво не має чіпляти глядача. Краще Малевича квадрат не намалюєш. Вже всі кадри пройшли, всі ерогенні зони стерлися, всі маніяки і фріки в мистецтві смішні. Хочеться свободи. А вона є тільки у мистецтві». І справді, на «Арт–Києві» зі свободою все гаразд. Хто як вміє, так і творить. На чотири поверхи «Українського дому» одні художники вловили свободу в епатажі, інші — в класиці чистого авангарду. Хтось побачив вільний дух у комерції, а дехто, знехтувавши свій професіоналізм, поринув геніталіями в порожнє, беззмістовне аматорство.

Із гастролей з Японії повернувся симфонічний оркестр Національної філармонії України, який побував у Токіо, Саппоро, Ямагаті, загалом дав дев’ять концертів. Виконував твори Чайковського, Вівальді, Мусоргського, Хачатуряна. Це була третя за ліком поїздка оркестру до Країни Східного Сонця, і третя успішна. Уперше український колектив зіграв для японців у 2007 році.

«Перепрошую, але через травму я не зможу так гарно грати, як міг би», — Маркус Васмайєр сідає за стіл і починає розминати пальці на струнах цитри. Ще один інструмент, на якому грає знаменитий німецький гірськолижник, дворазовий олімпійський чемпіон 1994 року в гігантському слаломі та супергіганті, чемпіон світу 1985 року, — скрипка. Для своїх прихильників колишній спортсмен навіть записав спеціальний альбом «Різдво в Шлірзее» з традиційною для Баварії музикою в його виконанні.

Із всебічно розвиненим лижником ми познайомилися на території етнографічного музею архітектури, побуту та зимових видів спорту, створеного ним самим. «Український тиждень», що відбувався тут місяць тому, став першим міжнародним фольклорним фестивалем у музеї Васмайєра.

У травні цього року найпрестижніший конвент фантастів СНД «Інтерпрескон» прогнозовано очікував на лавреата лише з двох безсумнівних лідерів: «Мідний король» киян Марини й Сергія Дяченків та «Списанные» москвича Дмітрія Бикова. Та сталася несподіванка: поважне журі коронувало нове ім’я на пострадянських теренах — дніпропетровського письменника Яна Валетова з чотиритомовим романом «Нічия земля».

За кілька місяців потому на вересневому Харківському фестивалі «Зоряний міст» твір Я. Валетова знову став переможцем. Схоже, що у Дяченків — апріорних фаворитів усіх НФ–конвентів — з’явився постійний конкурент. Тим більше що працює дніпропетровський автор у тому самому, що й МСД, жанрі «модельного реалізму».

Джессіка Біл погодилася на роль у непристойному фільмі. Ні, подружка Джастіна Тімберлейка не зніматиметься в кіно «для дорослих» — непристойним є не так зміст, як назва стрічки. Навіть американці, які це слово вживають на кожному кроці, в анонсах замінюють перше слово назви Fucking Engaged зірочками. Engaged — це, до речі, «заручені».

Відучора всі мешканці Франції віком від 18 до 24 років отримують безкоштовну річну передплату на обрану ними щоденну газету. Така акція має розвинути в «інтернет–покоління» смак до читання преси.

Сьогодні на католицькій частині планети буде ніч жахів – свято Хелловін. У більшості хритиянських країн Заходу воно є офіційним, а решта християнського світу визнала його своїм за яскравість та можливість раз на рік «впасти в дитинство» і погратися в страшилки.

Чоловік свариться з дружиною:

— Та вас, блондинок, 68 відсотків узагалі тупих! Навіть рахувати не вмієте!

— Ну, мене це не стосується. Я належу до решти 12 відсотків.

Трохи більше трьох місяців залишається до старту Білої Олімпіади, яку з 12 по 28 лютого прийматиме Ванкувер. Позавчора засновники Ігор, греки, на афінському Мармуровому стадіоні офіційно передали полум’я представникам країни–організаторки. Тож сьогодні вранці за київським часом символ змагань — олімпійський вогонь — прилетів до Канади, аби продовжити свою естафету вже в Новому світі.

Таким серйозним і поважним Газзаєв став не одразу. Точніше, самоповаги і впевненості у власних силах цьому осетинові ніколи не бракувало, як і більшості представників кавказьких народів. За кар’єру гравця найбільших успіхів уродженець Владикавказа досяг у московському «Динамо», звідки його навіть запрошували до збірної СРСР. Щоправда, далеко не всі захисники суперників захоплювалися талантом прудконогого форварда, оскільки той нерідко «малював» порушення правил. Можливо, тому й нині Газзаєв поблажливо ставиться до «артиста» Мілевського, котрий полюбляє симулювати, імітуючи фоли.